В ринковій економіці суспільне виробництво має товарну форму, що зумовлює двоякий вираз руху валового сукупного продукту  натурально-речовий та грошовий. В процесі відтворення рух вартості в цих двох виразах проявляється як два самостійних процеси  як рух продуктів і як рух грошей чи грошових доходів. Проте вони нерозривно пов’язані, у них спільна субстанція  вартість сукупного продукту. Гроші базуються на цій вартості, вона визначає реальну цінність маси грошей, що знаходиться в обороті, незалежно від її номінальної величини. Разом з тим рух грошей обслуговує переміщення цієї вартості в процесі відтворення, окремі грошові операції суб’єктів економічних відносин спричинюють відповідне переміщення між ними реальної вартості, тобто мають реальний економічний зміст.

Процес суспільного відтворення відбувається безперервно, тому безперервним є і рух грошей, що його обслуговує. Взятий сам по собі цей процес безперервного руху грошей між суб’єктами економічних відносин у суспільному відтворенні являє собою грошовий оборот.

Грошовий оборот  явище макроекономічного порядку. Він обслуговує кругооборот усього сукупного капіталу суспільства на всіх стадіях суспільного відтворення: у виробництві, розподілі, обміні і споживанні. Тому нерідко його називають сукупним грошовим оборотом.

Через авансування грошей на придбання засобів виробництва і оплату робочої сили капітал спрямовується в сферу виробництва і забезпечує виготовлення валового національного продукту. Через оплату виготовленої продукції та послуг гроші обслуговують реалізацію національного продукту і вивільнення суспільного капіталу в грошовій формі. У процесі використання грошової виручки від реалізації продукції та послуг здійснюється розподіл вартості національного продукту між власниками факторів виробництва /кредиторами, акціонерами, найманими працівниками/ та державою, якій належать встановлені податки. В усіх економічних суб’єктів формуються грошові доходи, за рахунок яких вони спрямовують капітал в сферу споживання  виробничого та особистого. Тим самим забезпечується новий цикл суспільного відтворення.

Грошовий оборот як макроекономічне явище слід відрізняти від обороту грошей в межах кругообороту окремого індивідуального капіталу, тобто на мікрорівні. В останньому випадку гроші виступають однією з функціональних форм капіталу, є його складовою частиною і елементом багатства, яким володіє власник цього індивідувального капіталу. В цьому випадку гроші слугують як капітал, вони вимагають для себе відповідної норми прибутку /доходу/ як і будь-яка інша форма капіталу. Чим більшою масою грошей володіє даний індивідуальний власник, тим він богатший, тим більші його можливості "заробити” прибуток чи доход.

Зовсім іншу роль відіграють гроші в сукупному грошовому обороті. Тут вони функціонують виключно як гроші і не є функціональною формою капіталу. Тому їх масу в обороті не можна вважати частиною богатства країни, тобто вона не збільшує сукупного капіталу суспільства подібно до капіталу окремого індивіду. Якби грошова маса, що знаходиться в обороті, раптово збільшилася вдвічі, то загальний обсяг богатства країни не тільки не збільшився, а міг би навіть зменшитися у зв’язку із зростанням витрат на виготовлення додаткових грошей чи провокуванням інфляції їх випуском в оборот.

Цього положення незмінює той факт, що значна частина маси грошей, яка обслуговує сукупний оборот, капіталізується і перетворюється в позичковий капітал. Капіталізація частини грошової маси сприяє прискоренню реалізації сукупного валового продукту, а отже - збільшенню його обсягу, тобто зростанню суспільного богатства, але самі гроші на макрорівні в таке богатство не перетворюються. Завдяки капіталізації гроші в межах наявної маси швидше передаються від одного економічного суб’єкта до другого, ніби швидше тасуються, але якісно вони не змінюються, залишаючись всього між віддзеркаленням реального богатства.

Сукупний грошовий оборот і оборот грошей в межах інідивідуального капіталу істотно відрізняються також механізмами формування грошової маси, необхідної для їх обслуговування.

Грошові кошти, необхідні для обслуговування кругообороту індивідуального капіталу, в значній мірі вже є в розпорядженні відповідного власника, тобто це його власні кошти. Якщо ж їх недостатньо, то додаткові кошти мобілізуються на грошовому ринку. Грошовий ринок займає місце в кругообороті індивідуального капіталу, з нього починається оборот грошей, що обслуговує індивідуальний капітал, на ньому й завершується кожний окремий цикл його кругообороту. Частина грошового доходу кожного економічного суб’єкту спрямовується на погашення боргів і повертається на грошовий ринок. Інша частина, що становить тимчасово вільні кошти, спрямовується на грошовий ринок як ресурс для кредитування інших суб’єктів.Сукупний грошовий оборот обслуговується в переважній більшості теж за рахунок наявної в обороті грошової маси, тобто тих грошей, які є в розпорядженні окремих економічних суб’єктів. Грошовий ринок перетворюється у внутрішній елемент цього обоороту і забезпечує перерозподіл наявної грошової маси з метою прискорення її обігу і найбільш повного забезпечення потреб обороту в грошах в межах наявної їх маси. Завдяки грошовому ринку значно посилюється еластичність грошового обороту, зростає здатність даної маси грошей обслужити зростаючі обсяги обороту.

Проте вказані можливості грошового ринку не безмежні і неминуче виникають потреби в поповненні обороту додатковою масою грошей. На відміну від кругообороту індивідуального капіталу, ці потреби можутть бути задоволені лише за рахунок додаткової емісії грошей.

Потреби в додатковій емісії можуть бути зпричинені декількома факторами:

• зростанням обсягів валового національного продукту, для реалізації яких банківська система повинна розширювати кредитування суб’єктів обороту;

• зростанням чистого імпорту /перевищенням імпорту над експортом/;

• зниженням перерозподільчої функції грошового ринку, внаслідок чого наявна грошова маса буде повільніше обертатися і не може забезпечити всі потреби обороту;

• іншими факторами, що можуть уповільнити швидкість руху грошей по каналах обороту.

В усіх цих випадках додатково випущені гроші надходять в сукупний оборот через грошовий ринок, що відповідає їх кредитній природі та забезпечує відповідність емісії потребам обороту.

З всього сказаного випливає висновок, що сукупний грошовий оборот не є механічною сумою оборотів грошей в межах індивідуальних капіталів, а представляє собою самостійне економічне явище, безпосередньо пов’язане з процесом суспільного відтворення в цілому. Це одне з найбільш широких, абстрактних і узагальнених явищ економічного життя суспільства. Тому суб’єктами грошового обороту як його суб’єкти фактично є всі юридичні і фізичні особи, які приймають участь у створенні, розподілі, обміні та споживанні валового національного продукту.

Для спрощення подальшого аналізу грошового обороту згрупуємо всіх його суб’єктів в такі 4 групи:

• фірми  сукупність суб’єктів, які забезпечують створення та реалізацію валового національного продукту;

• сімейні господарства  сукупність суб’єктів, які забезпечують виробництво національного продукту основними факторами /робочою силою, засобами виробництва, які знаходяться в приватній власності, тощо/ та є кінцевими його споживачами;

• державні структури  сукупність суб’єктів, які забезпечують розподіл та перерозподіл вартості створеного національного доходу та національного продукту, здійснюючи вплив на реалізацію та споживання останнього;

• фінансові посередники  сукупність суб’єктів грошового ринку, які, виступаючи в ролі посередників, можуть діяти на ринку від свого імені і за свій рахунок.

Якщо абстрагуватися від відтворювального аспекту, то грошовий оборот можна представити просто як процес переміщення грошей у функціях засобів обігу та платежу між названими групами економічних суб’єктів та між економічними суб’єктами внутрі кожної з груп. Отже, грошовий оборот  це процес, це рух грошей, який здійснюється безперервно, представляє собою єдине ціле, що пов’язує між собою всю різноманітність економічних суб’єктів та забезпечує реалізацію відносин між ними.

Кожний економічний суб’єкт участвує в грошовому обороті двояко  як одержувач певних грошових доходів і як особа, що витрачає одержані доходи. Посківльки витрачання грошових коштів одним суб’єктом неминуче призводить до одержання доходу іншим суб’єктом і навпаки, грошовий оборот можна розглядати як процес обороту грошових доходів. Доходний підхід до розуміння грошового обороту надає його змісту певну конкретність та більшу визначеність. Адже кожний доход, навіть самий незначний, має під собою конкретні економічні чи соціальні підстави. Зокрема, одна з ланок грошового обороту, в якій формуються доходи сімейних господарств, носить назву національного доходу і є одним з найважливіших показаників розвитку економіки країни.

Відмінності в характері економічних відносин між суб’єктами грошового обороту дають підстави структуризувати його на окремі сектори. Першим, за логікою відтворювального процесу, видом економічних відносин, що реалізуються в грошовому обороті, є відносини обміну. Характерним для руху грошей, що обслуговує ці відносини, є:

• еквівалентність, поскільки назустріч грошам, які передає покупець продавцю, переміщаються продукти рівновеликої номінальної вартості;

• односторонність, поскільки одержані продавцем гроші не повинні повертатися до свого попереднього власника, вони безповоротно перейшли у власність нового суб’єкту обороту;• прямолінійність, яка проявляється у постійному віддаленні грошей від того суб’єкту обороту, який використав їх для покупки продуктів, поскільки наступний суб’єкт теж витрачає їх для нових покупок.

Такий характер руху грошей, що обслуговує сферу обміну, дає підстави виділити його в окремий сектор, що називається грошовим обігом.

Значна частина грошового обороту пов’язана з процесами розподілу вартості валового національного продукту. Рух грошей тут має одну суттєву відмінність від грошового обігу  він здійснюється нееквівалентно, тобто назустріч грошовому платежу платник не одержує реальний еквівалент у формі товарів чи послуг. Цей сектор грошового обороту називається фінансово-кредитним.

Крім спільної риси  нееквівалентності  відносини між суб’єктами цього сектору грошового обороту мають також істотні відмінності. Частина цих відносин має характер відчуження, коли визначена законами частина доходів економічних суб’єктів вилучається у вигляді податків та інших обов’язкових платежів і надходить у розпорядження держави, яка витрачає їх при виконанні своїх функцій. В результаті виникає не тільки безеквівалентний, а й безповоротний і безплатний рух грошей, тобто одні суб’єкти ці гроші втрачають назавжди і без одержання будь-якого доходу, а інші їх одержують теж безповоротно і без виплати будь-якої ціни з них. Ця частина фінансово-кредитного обороту називається фіскально-бюджетною.

Друга частина фінансово-кредитного обороту обслуговує сферу перепозподільчих відносин, в яких власність суб’єктів не відчужується, а лише передається в тичасове користування, як наприклад, при внесенні грошей на банківський депозит, чи змінюється її форма, як, наприклад, при покупці цінних паперів. Тому для цих відносин характерне ще одержання доходу тим суб’єктом, який передає свою власність в тимчасове користування. Тобто рух грошей, що забезпечує реалізацію цих відносин, носить зворотній характр, коли власник повертає свої гроші в обумовлені строки чи може їх повернути, як, наприклад, при купівлі акцій, і крім того одержує доход у вигляді проценту чи дивіденду. Отже, це сектор грошового обороту істотно відрізняється не тільки від грошового обороту, а й від фіскально-бюджетного сектору, і називається він кредитним оборотом. Дещо вирізняється з цього сектору оборот, пов’язаний з купівлею-продежем акцій, поскільки суб’єкт, що одержав гроші через продаж акцій, не зобов’язаний повертати їх попередньому власнику як при кредитних відносинах. Тому цей участок грошового обороту можна назвати чисто фінансовим оборотом.

Грошовий обіг, фіскально-бюджетний, кредитний та фінансовий обороти як складові частини сукупного грошового обороту тісно взаємопов’язані, внутрішньо переплітаються і доповнюють один одного в забезпеченні цілей розширеного відтворення. Разом з тим вони  самостійні явища, зі своїм особливим механізмом регулювання і специфічними можливостями впливу на процес відтворення.

Залежно від форми грошей, в якій відбувається грошовий оборот, він поділяється на безготівковий і готівковий. Хоч критерій такої структуризації грошового обігу є чисто формальним, проте між цими його частинами є істотні відмінності, які мають важливі економічні наслідки. Зокрема, в сфері готівкового обігу гроші рухаються поза банками, безпосередньо обслуговуючи відносини економічних суб’єктів. Тому на оборот цих грошей можуть впливати лише прямі його суб’єкти, що дає можливість їм найбільш повно реалізувати свої відносини в тому вигляді, як вони самі їх визначили.

Це досить відчутна перевага готівкового обігу за умов перехідної економіки, коли, з одного боку, з великими труднощами формується приватна власність і новий прошарок її носіїв, які виступають активними суб’єктами грошового обороту, а з другого боку, є могутні сили, які захищають державну власність і частіше за все через державні структури всіляко гальмують становлення приватних власників, використовуючи для цього і контроль за їх грошовим оборотом. У відповідь на це останні широкоо практикують між собою платежі готівкою.

У сфері безготівкового обігу гроші рухаються по рахунках в банках, не виходячи за межі банківської системи. Це створює можливість контролювати його, а отже впливати на відносини відповідних економічних суб’єктів, не тільки їм самим, а й третім особам  банкам. Визначаючи законодавчо права та обов’язки банків щодо здійснення такого контролю, держава може впливати на весь безготівковий грошовий оборот, а отже  на процес суспільного відтворення в цілому. В цьому головна перевага безготівкового обороту над готівковим, тому в міру закінчення перехідного до ринкової економіки періоду, забезпечення правової бази розвитку її приватного сектору буде розширюватися сфера безготівкового обороту і звужуватися готівкова.Поки ж що, за станом на 1997 рік, співвідношення цих двох сфер грошового обороту в Україні можна приблизно визначити як 1:1, поскільки в загальній масі грошей /за агрегатом М на 1.1.1997 р. готівка складала %, а поточні депозити %. Порівняно з західними країнами в структурі грошового обороту України занадто висока питома вага готівкового обороту. Цей факт нерідко розцінюється як недолік грошового обороту та грошової системи взагалі, як негативне явище в діяльності банківської системи, зокрема НБУ. Проте це скоріше закономірна реакція грошового обороту на проблеми і труднощі перехідної економіки України. В ситуації, що склалася в економіці України в цей період, структура грошового обороту і не могла бути іншою.