Реферат на тему Суть, будова та функції банківської ситеми - Банківська справа - Реферати - Каталог статей

Вступ Процес переходу Укріїни до якісно нової форми економічних відносин, що базуються на ринкових принципах ведення господарства, зумо-вив необхідність внесення кардинальних змін до фінансово-кредитної сфери економіки, яка відіграє ключову роль у забеспеченні руху грошових потоків, тим самим створюючи базові передумови суспільного відтворення. Основ-ною ланкою цієї сфери є банківська ситема, якій належить провідне місце у загальному механізмі організації й регулювання господарського життя суспі-льства і від ефективності функціонування якої вирішальною мірою залежить успіх соціально-економічних перетворень у країні загалом. Банківська система України сьогодні – один із найрозвину-тіших елементів господарського механізму, оскільки її реформування було почато раніше за інші сектори економіки, що визначалося ключовою роллю банків при вирішенні завдань переходу до ринку. Саме банки відіграють ос-новну роль в утворенні оптимального середовища для мобілізації й вільного переливу капіталів, нагромадженні коштів для структурної перебудови еко-номіки, приватизації й розвитку підприємництва. Водночас усебічне роз-криття їхніх потенційних можливостей у реалізації функції фінансового по-середництва на ринку значною мірою визначається особлмвостями структур-ної організації банківської системи країни, яка забеспечує складний механізм практичної реалізації взаємозв’язків і взаємовідносин між банківськими установами, від чого, у кінцевому підсумку, залежать результати їхньої дія-льності та ефективність кредитно-фінансового обслуговування усіх ланок на-родногосподарського комплексу. Суть, будова та функції банківської системи. Банківська діяльність – набір посередницьких операцій на грошовому ринку, виконання яких дозволено законом тільки під особливим наглядом держави спеціальним інститутам, які називаються банками. Іншим фінансовим посередникам займатися цією діяльністю заборонено. Банк в правовому відношенні – це будь-який фінансовий посередник, що виконує одну або декілька операцій, віднесених законом до банківської діяльності. В Законі "Про банки і банківську діяльність” ( березень 1991р.) банком названо будь-яку установу, що виконує функції кредитуван-ня, касового і розрахункового обслуговування народного господарства та здійснює інші банківські оперіції, передбачені цим законом. До банківської діяльності відноситься комплекс з трьох по-середницьких операцій: • приймати грошові вклади від клієнтів; • надавати клієнтам позички і створювати нові платіжні засоби; • здійснювати розрахунки між клієнтами. Комплекс з трьох базових операцій створює первинну сферу банківської діяльності, а фінансовий посередник, що виконує цей комплекс, є банківським інститутом, банком в економічному розумінні. В дійсності фінансові посередники, крім базових, можуть ви-конувати й багато інших, не базових, але потрібних для грошового ринку операцій. Такі банки прийнято називати універсальними. Банки, що викону-ють лише частину базових операцій на грошовому ринку, називаються спеці-альними. Якщо ж посередник грошового ринку не виконує жодної з на-званих базових операцій, тобто позбавлений ознак банку, його відносять до небанківських фінансових інститутів. В Україні такими інститутами є: стра-хові, трастові, фінансові, інвестиційні компанії, пенсійні фонди тощо. Банківська система – законодавчо визначена, чітко структу-рована сукупність фінансових посередників грошового ринку, які займають-ся банківською діяльністю. Банківська ситема має своє особливе призначен-ня, свої специфічні функції в економіці, які не просто повторюють призна-чення і функції окремих банків, а будується по заздалегідь виробленій кон-цепції. Закон України "Про банки і банківську діяльність” перш ніж визначити, які банки можуть бути в Україні і як вони повинні функціонувати, зафіксував концептуальне положення, що банківська система України пови-нна бути двохрівневою, встановив, які банки відносяться до кожного з рівнів і яким буде механізм звєязків між ними. Необхідність формування бінківської ситеми, як особливої структури, визначається двома групами причин: • пов’язаних з необхідністю здійснення суспільного нагляду і регулювання банківської діяльності, узгодження комерційних інтересів окремих банків з загальносуспільними інтересами – забеспеченням сталості грошей і ста-більної роботи всіх банків; • пов’язаних з функціонуванням грошового ринку, забеспеченням збалан-сованності попиту і пропозиції на грошовому ринку і в кожному його сек-торі. За своєю структурою банківські системи різних країн істот-но відрізняються. Разом з тим є ряд ознак, які властиві всім банківським си-темам, що функціонують в ринковій економіці. Це, перш за все, двохрівнева їх побудова.На першому рівні знаходиться центральний банк. На нього покладається відповідальність за вирішення макроекономічних завдань в грошово-кредитній сфері, перш за все – пдтримання сталості національних грошей та забеспечення сталості функціонування всієї банківської системи. На другому рівні банківської ситеми знаходяться решта ба-нків, які в Україні прийнято називати комерційними банками. В зарубіжних країнах до комерційних належить тільки частина банків друго-го рівня. Переважно це банки, що виконують весь комплекс базових операцій і створені на акцілнерній основі. Крім комерційних у кожній країні виділя-ється цілий спектр інших банків – кооперативних, приватних, спеціалізова-них тощо. Класифікація комерційних банків. КЛАСИФІКАЦІЙНІ ОЗНАКИ ВИДИ КОМЕРЦІЙНИХ БАНКІВ Порядок створення Перепрофільовані, новостворені Характер спеціалізації Універсальні, спеціалізовані Територія діяльності Регіональні, республіканські, міжна-родні Розмір Великі, середні, малі Форма власності Загальнодержівні, муніципальні, ко-лективні (відкриті й закриті акціоне-рні товариства, холдинги, товариства з обмеженою відповідальністю, коо-перативні ), приватні, зі стопроцент-ною іноземною власністю, змішані Функції і характервиконуваних опе-рацій Інвестиційні зберігання, депозитні, іпотечні, земельні, інноваційні, по-штово-пенсійні, промислові, агро-промислові, біржові, експортно-імпортні, лізінгові, торговельні Характер відносин Банки-гаранти, банки-кореспонденти, уповноважені Ступінь впливу Монополісти, аутсайдери Структура Багатопрофільні, безфіліальні Ступінь контролю Контролюючі, контрольовані Конкурентоспроможність Конкурентноспроможні, неконкурен-тноспроможні Фінансовий стан Стійкі, проблемні, кризаві, банкрути Основна визначальна, провідна функція банків за умов пе-рехідної, а згодом і створеної реільно цивілізованої економіки – це посеред-ництво у фінансовій і кредитній сфері, обслуговування господарсько-фінансових операцій. Посередництво виражається у процесі продажу рахун-ків фінансових вимог приватним клієнтам, а також державі. Одна з функцій комерційних банків проявляється в тому, щоб зменшувати ризик для індиві-дуальних рахунків за допомогою об’єднання нагромаджень і використання їх для створення великих диверсифікованих груп активів, інакше кажучи, фун-кціональне призначення комерційних банків – це акумуляція, зберігання і використання фінансових ресурсів. Отже, банківська система – це специфічна економічна та організаційно – правова структура, що забеспечує функцірнування грошово-го ринку та економіки в цілому. Вона покликана виконувати такі функції: • трансформаційну; • створення платіжних засобів та регулювання грошової маси; • забеспечення сталості банківської діяльності і грошового ринку. Трансформаційна функція зумовлена посередницькою місі-єю банків. Мобілізуючи вільні грошові кошти одних суб’єктів ринку і пере-даючи їх різними способами іншим суб’єктам, банки мають можливість змі-нювати: - строки грошових капіталів; - їх розміри; - фінансові ризики. Функція створення грошей і регулювання грошової маси по-лягає в тому, що банківська система оперативно змінює масу грошей в обігу, збільшуючи її відповідно до зміни попиту на гроші. Це ключова функція ба-нківської системи. В її виконанні беруть участь усі ланки системи. Вона сто-сується усіх напрямків банківської діяльності, насамперед кредитної. Функція забеспечення сталості банків та грошового ринку пов’язана з надзвичайно високою ризиковістю банківської діяльності. Банки, на відміну від інших економічних суб’єктів, несуть підвищену загрозу деста-білізації власної діяльності, розлад усього грошового ринку, провокування зогальноекономічної кризи. Банківська діяльність за умов перехідної економіки. Станом на 1 січня 1998 року В Книзі реєстрації банків, валю-тних бірж та фінансово-кредитних установ зареєстровано 227 банків. Із них створених у вигляді відкритих акціонерних товариств – 133, державних – 2, закритих акціонерних товариств – 51, банків, створених за участю іноземного капіталу, - 22, у тому числі зі 100-процентним іноземним капіталом – 6 бан-ків. Кількісні аспекти організації банківської діяльності в умовах ринку пов’язані з оцінкою достатності числа банків у країні з огляду на їхні можливості повноцінно обслуговувати різні сектори господарства. Критерієм для оптимізації цього параметра має слугувати така кількість банківських установ, яка спроможна: • охопити традиційним кредитно-фінансовим обслуговуванням усі сфери національної економіки й зовнішньоекномічну діяльність; • зайняти усі можливі для банків сегменти грошового ринку і ринку капіта-лів; • здійснювати увесь спектр операцій, щоб повністю зодовільнити попит суб’єктів ринку на банківські послуги.Однак у реальній дійсності формування кількісного складу банківської системи, особливо при переході від адміністративно-командної до ринкової економіки, далеко не завжди грунтується на чітко визначених об’єктивних критеріях потреби у створенні нових банків. Унаслідок цього на початкових етапах перехідного періоду в Укріїні переважав тільки екстенси-вний тип розвитку банківської системи, що на рівні з позитивним моментом розширення традиційних сфер банківських перацій і створення конкурентно-го середовища містив також певний негатив, який виявився згодом у фінан-сових крахах окремих новоутворених банків. Позитивним моментом у розвитку банківської системи слід вважати докорінну зміну структури власності на банки, що дістало виражен-ня у русі від повної монополізації банківської справи в руках держави до створення системи приватних комерційних банків та перебування у держав-ній власності тільки двох із них. У результаті структура банківської ситеми за даним критерієм набуває класичних ознак, за яких верхній рівень – центральний банк – перебуває під контролем держави, а ніжній – комерційні банки – належать приватним особам. Річ у тому, що значним кількісним змінам структури банківсь-кої системи України не завжди відповідають позитивні якісні зрушення. Йдеться насамперед про досить низький рівень капіталазації комерційних бі-нків, адже значну частину новоутворених кредитних інститутів було засно-вано в період загострення гіперінфляції підприємствами реального сектора економіки для розв’язання проблем суто власного забеспечення кредитними ресурсами. Діяльність інших банків початково мала на меті обслуговування торговельно-посередницьких та валютообмінних операцій із швидким обігом коштів. Суттєво вплинула на кредитно-платіжні відносини з підпри-ємствами криза нелатежів. З одного боку, комерційні банки, бача погіршення платоспроможності підприємств, утримувалися від надання їм нових креди-тів, що ще більше погіршувало становище підприємств. З іншого боку, під-приємства, опинившись у скрутному фінансовому становищі, не могли вико-нувати свої зобов’язання не тільки перед іншими підприємствами, але й пе-ред банками. Зростання простроченої заборгованості підприєиства за банків-ські кредити створило серйозну загрозу для ліквідності не тільки окремих банків, але й банківської системи в цілому. Звуження кредитної діяльності комерційних банків з одноча-сним наростанням неплатежів за простроченими позиками та зростанням ре-зервів ліквідності підірвали прибутковість банків. Крім того, і деякі інші внутрібанківські процеси сприяли ак-тивізації кризи банківської діяльності. Найбільш відчутні з них – жорстка монетарна політика Національного банку, недостатня оперативність і ефек-тивність контролю з боку Національного банку за діяльністю комерційних банків та недоліки в діяльності самих банків. Але ці внутрібанківські про-блеми, так би мовити, лише ускладнюють ситуацію, а першопричина кризи банківської діяльності за межами банківської системи – в нашій економіці. В Україні неміє системи страхування ризиків кредитної діяльності і страхуван-ня банківських депозитів. Не маючи інших джерел існування та подальшого розвитку, деякі банки свідомо вдалися до проведення занадто ризикової кредитної по-літики. При наданні кредитів ними недостатньо приділялась увага вивченню кредитного ризику. Ситуація ускладнювалась тим, що інформація банків про платоспроможність позичальника та стан його господарської діяльності на момент надання кредиту була неповна або недостовірна. Допускалася прак-тика надання кредитів і зовсім без забеспечення, так званих блянкових кре-дитів, а також кредитів під стріхування чи гарантію без належної перевірки статутних документів та фінансового стану фірм-гарантів. Така тактика роботи банків в умовах загальної економічної кризи призвела до погіршення фінансового стану 25 % комерційних банків. Не краще склалися справи і на міжбанківському кредитному ринку. За умов браку ліквідних фінансових інструментів банки досить актив-но проявляли себе на цьому ринку, але надання недостовірної інформації, тобто невчасне віднесення заборгованості на рахунки прострочених креди-тів, невідображення прострочених платежів за проценти на кредити і недо-статня вимогливість під час вивчення фінансового стану банку позичальника призвели до різкого зростання ризику при наданні міжбанківських кредитів. Саме ці недоліки в кредитній політиці банків посилили кризові явища. Структурні аспекти вдосконалення банківської системи України. Поглиблення банківської реформи та всебічне зміцнення на цій основі банківської системи, забеспечення на ділі її ефективної підтримки з боку держави розглядається як одне з пріоритетних завдань економічної політики. Без кваліфікованого здійснення радикальних заходів у цій сфері економічної діяльності, вирішення всього комплексу завдань ринкової трансформації адміністративної економіки, забеспечення її цивілізованого функціонування неможливо.Основна спрямованість подальшого реформування банківсь-кої системи пов’язується з утвердженням на ділі функціонально розглянутої дворівневої структури банківських відносин, що передбачає забеспечення Національним банком країни стабілізацію грошового обігу, з одного боку, і здійснення всього комплексу банківських послуг комерційними банками, з іншого. З цією метою потрібно здійснити таку систему заходів: • Суттєво прискорити розробку та прийняття комплексу законів про бан-ківську та кредитну діяльність. • Здійснювати політику, спрямовану на зміцнення авторитету Національно-го банку України. Підтримувати принцип самостійності НБУ і його ви-ключної підзвітності Верховній Раді. Верховна Рада має ухвалити поста-нову "Про регламент підзвітності НБУ Верховній Раді”.Ініціюватиметься також утвердження конституційної норми, за якої голова НБУ признача-тиметься на 8 років, що сприятиме стабільності керівництва НБУ. З ме-тою узгодження різних нарямків фінансової та грошово-кредитної діяль-ності ііціюватиметься заснування Міжвідомчої консультативної Ради по банках. • Відповідно до існуючої світової практики необхідно утворення автоном-ної від НБУ системи органів по здійсненню реєстрації банківських уста-нов та нагляду за банківською діяльністю. • Має бути розроблена та здійснена комплексна програма розширення ме-режі, зміцнення та підвищення ролі у ринковій трансформації економіки комерційних банків, скасування їх дискрімінаційного оподаткування, прийняття нормативних актів, що мають забеспечити правову основу бе-спосередньої участі комерційних банків у приватизаційному процесі, са-нації збиткових підприємств, зрощування капіталів промисловості та бан-ків і утворення на цій основі конкурентноздатного національного фінан-сового капіталу. • Необхідно створити систему швидкого реагування на виникнення систе-много ризику для банківської системи в цілому, яка б включала, по-перше, механізм оперативної, бажано щоденної, оцінки стану банківської системи, однозначний об’єктивний механізм державної підтримки бан-ківського сектора у разі виникнення несприятливого системного ризику. По-лруге, необхідно створити для суб’єктів економіки можливість вчасно оцінювати фінансовий стан будь-яких банків України. Для цього необхід-но розробити офіційну методику оцінки стану банку на основі його звіт-ної статистики, з врахуванням української специфіки. • З метою захисту вкладів громадянтреба створити Міжбанківський фонд обов’язкового страхування банківських вкладів фізичних осіб, який ма-тиме статус юридичної особи. • Необхідно створити дійовий механізи застави майна. Заключення Завершення структуризації банківської системи за дворівне-вим приципом водночас не можна вважати остаточним завершенням процесу її формування, адже організаційна структура банківської системи ринкового типу має включати також мережу допоміжних організацій, які забеспечують нормальну діяльність кредитних установ, сприяючи функціонуванню склад-ного механізму взаємозв’язків банків із суб’єктами економічних відносин, що діють у різних секторах господарства країни. На практиці в організацій-ному плані реалізація допоміжних функцій забеспечується елементами, які у своїй сукупності являють собою інфраструктуру банківської системи, що у нормальних ринкових умовах повинна охоплювати інформаційне, технічне, науково-методичне, кадрове та законодавчо-правове забеспечення діяльності банків. Без цих елементів інфраструктури нормальне функціонування банків в умо-вах ринку неможливе. Тому необхідність інтегрування їх до банківської сис-теми об’єктивно випливає з потреби всебічного регулювання діяльності кре-дитних установ, включаючи також діяльність допоміжних організацій в інте-ресах розвитку всієї банківської системи відповідно до потреб суб’єктів еко-номічних відносин, яких вона обслуговує. Таким чином, банківська система в умовах ринку попри на-лежний рівень капіталізації банківських установ та розвиток різних видів спеціалізованих комерційних банків нарівні з банками універсальними, що в сукупності утворюють другий рівень системи, має включати також інфра-структуру, яка обслуговує обидві рівні – верхній і нижній, забеспечуючи но-рмальне функціонування банківської системи загалом. Глибоку кризу банківської діяльності не можна подолати су-то банківськими заходами, крудитними, монетарними інструментами, бо її першопричини криються в економіці. Саме тому потрібно ставити питання про економіку і банки, а не суто банківську проблему.
1 2 3 4 5 Категория: Банківська справа \| Добавил: Professor (08.06.2012)
Просмотров: 413 \| Рейтинг: 0.0/0

Всего комментариев: 0


Имя *:
Email *:

Код *: