Реферат на тему Системи “банк-клієнт” - Банківська справа - Реферати - Каталог статей

План 1. Взаємодія клієнтів з банківськими системами 2. Переваги системи 3. Телекомунікаційні засоби 4. Типова система 5. Банкомати Література 1. Взаємодія клієнтів з банківськими системами Банкомати були першою спробою банків обійти обмеження на здійснення розрахунків через те, що відділення відкриті тільки в робочі години, і знизити видатки на утримання останніх. Після цього з’явилися послуги по телефону. Приблизно півтора року тому виник новий підхід до взаємодії банку з клієнтом – багато банків розпочали надавати послуги вдома за допомогою спеціалізованих систем "банк-клієнт”. Спочатку вони надавались тільки закритими приватними каналами. Зараз ситуація змінюється у бік використання Іnternet, але найбільш популярними є змішані рішення. Існує три моделі надання банківських послуг вдома, кожна з яких передбачає різну відповідальність фінансового закладу, що пропонує дану послугу: • банк надає користувачеві інтерфейс, мережу і наповнення рішення; при цьому може використовуватися система "банк-клієнт”, розроблена самим банком чи спеціалізованою фірмою, що виробляє ПЗ; • посередник або провайдер послуг бере на себе відповідальність за інтерфейс користувача і мережу, у той час як банк відповідає за наповнення; • надання послуг вдома за допомогою Іnternet. У даному випадку інтерфейс є програмою перегляду Web-даних, в якості мережі найчастіше виступає Іnternet, а наповнення залежить від банку. Взагалі, через Web-вузол фінансові інститути можуть запропонувати широкий спектр послуг. Таких, наприклад, як надання оперативної інформації про фінансові новини, можливість управління рахунками, електронна пошта і віддалений доступ до персональної фінансової інформації. Схема використання системи "банк-клієнт”така: банк купує (чи розробляє) систему і після цього продає або безкоштовно надає доступ до неї своїм клієнтам. З погляду реалізації фінансових послуг для банків система "банк-клієнт” не є чимось принципово новим, основні зміни стосуються організаційної сфери діяльності. Вона дозволяє лише виключити з технологічного ланцюжка обробки фінансового документа процедуру передачі паперового оригіналу з рук клієнта в руки операціоністів і його переведення в електронну форму. Супутні операції ідентифікації й аутентифікації документа теж виконуються автоматично. У подальшому документ в електронному вигляді проходить ті ж етапи обробки, передбачені існуючою банківською технологією, як і паперовий документ. Не слід очікувати негайної прямої вигоди від впровадження системи за рахунок скорочення персоналу чи подібних заходів. Спочатку експлуатація системи потребує грошей для техніки, програм і навчання співробітників. Повернення вкладень відбудеться не скоро і буде залежати від якості впровадженої системи. 2. Переваги системи Для клієнта банку підключення до системи "банк-клієнт” змінює весь стиль його взаємовідносин з цим фінансовим інститутом. Визначимо її основні переваги перед традиційними засобами обслуговування: • у банку з’являється можливість працювати з клієнтом практично цілодобово і при цьому значно скоротити видатки на утримання своїх відділень; • клієнт може здійснити платіж, не виходячи з офісу. З урахуванням транспортних проблем у сучасних містах це спрощує процес платежу. Більше того, це призводить до того, що клієнт перестає бути територіально прив’язаним до банку, що його обслуговує. З’являється можливість обрати банк, що його влаштовує за якістю послуг, які надаються, а не за територіальною близькістю. У результаті посилюється конкуренція між банками, від якої виграють і банк і його клієнти; • надзвичайно важливою є поява точної і надійної системи реалізації та врахування зовнішнього документообігу. Якісна система "банк-клієнт” дозволяє автоматизувати практично весь документообіг між банком і його клієнтами. Вона часто є першим сучасним інструментом для підприємства, а для деяких – і першим засобом внутрішньої автоматизації. Виявляється, що майже весь спектр банківських послуг може бути автоматизований і реалізований у вигляді електронного документообігу банку зі своїми клієнтами. Обмеження у цій справі зумовлені лише готовністю банку довірити виконання фінансових операцій автоматизованій системі. 3. Телекомунікаційні засоби Існує безліч систем телекомунікації, придатних для використання в системі "банк-клієнт”. Для взаємодії в режимі on-lіne можуть застосовуватися BBS, WWW і цілий ряд систем електронної пошти. Проте у кожної з них є свої недоліки та обмеження, що ускладнюють їх використання.Питання вибору режиму роботи системи теж непросте. Системи, що працюють у режимі on-lіne, зручні при організації розподіленого доступу до інформації. Але, за відсутності надійних і виділених каналів зв’язку (що, на жаль, характерно для нашої країни), накладні витрати на підтримку дієздатності розподіленої системи зростають настільки, що їх використання стає недоцільним. Крім того, важливим є те, що для експлуатації on-lіne системи вимагається в 5-10 раз більше фізичних чи віртуальних каналів, ніж у off-lіne системах. При цьому необхідно, щоб їх пропускна можливість була вище, ніж у випадку використання off-lіne систем. Можна зустріти приклади використання практично будь-якого виду зв’язку. Серед основних технологічних рішень слід відзначити: комутуємі телефонні лінії зв’язку (у тому числі систему "Іскра-2” і сотові телефони), мережі Х.25 ("УкрПак”, "Спринт”, "Інфотел” та ін.), ІP-мережі та сам Іnternet в якості транспортної мережі, супутникові лінії зв’язку (наприклад, систему SkyLіnk фірми Lіvewіre Dіgіtal, що працює через систему супутників Іnmarsat). Серед систем електронної пошти необхідно відзначити дві, для яких існують чіткі міжнародні стандарти: SMTP (пошта мережі Іnternet) і Х.400. Протокол Х.400 повністю відповідає вимогам систем розподіленого документообігу. Але не слід забувати про існування приватних реалізацій поштових систем. Стандарти описують види послуг клієнтам і протоколи взаємодії, що мають різні підсистеми. А приватна реалізація може використовувати лише деякі необхідні види послуг і при цьому цілком задовольняти потреби конкретної прикладної системи. Для досягнення необхідної надійності доставки повідомлень у групі стандартів Х.400 є спеціальний документ, що описує правила обміну інформацією між абонентами поштової системи. Він називається "Електронний обмін даними” (Electronіc Data Іnterchange, EDІ) і має позначення Х.435. Його функція – забезпечення надійного транспортування електронних документів від однієї прикладної системи до іншої, з дотриманням їх цілісності і конфіденційності. 4. Типова система У банківській справі одна із найбільших частин накладних витрат належить оплаті праці банківських службовців та обробці платіжних, розрахункових документів. Найбільш витратні операції – робота з "дрібними” клієнтами щодо касового готівкового та чекового обслуговування. Тому зрозуміло, чому першою сферою використання засобів автоматизації та комп’ютерних систем стали саме ці банківські операції і, зокрема, системи "банк-клієнт”. При реалізації систем банк-клієнт враховується: порядок ведення банківського контролю, бухгалтерської звітності, документообігу, операційної роботи, який визначається інструкціями Національного банку України та конкретним комерційним банком. Система "банк-клієнт” передбачає виконання таких операцій: • підготовка платіжних документів; • передача платіжних документів до банку; • отримання виписок про рух коштів на рахунку клієнта протягом заданого періоду; • отримання довідок, зокрема щодо курсів валют. Системи банк-клієнт в основному будуються на принципі обміну файлами між клієнтом та банківською системою модемами по комутованій телефонній лінії з урахуванням відповідних заходів безпеки інформації. Наприклад, типовий комплекс банк-клієнт передає клієнту такі файли: • інформація про рахунки; • курси валют; • виписки; • квитанції на файли проплат; • виписки по картотеці 2; • довідник банків. • відмови та дебетові запити; Клієнт передає до банку лише платежі. Враховуючи сучасне законодавство України з питань обміну електронними документами, обмежитися лише передачею електронних платежів ще не можна. Тому протягом деякого часу клієнтам потрібно доставляти до банку паперові платежі. Типове представлення інформації – DBF-файли або DTF-файли (тексти з роздільниками), що дозволяє імпортувати ці дані до бухгалтерських систем. Якщо реалізувати обмін файлами по телекомунікації сьогодні вже технічно та програмно досить просто, то реалізація належних заходів щодо захисту інформації може займати основну увагу відповідних фахівців з боку банку та клієнтів. Типовий набір обов’язкових дій включає: • використання електронного підпису при передачі клієнтом платежів; • реєстрацію всіх дій оператора клієнтської системи. До переліку найбільш важливих заходів щодо захисту та надійності систем належать: • реалізація завантаження програми "банк-клієнт” без переривань (наприклад, із мережевого диску в режимі доступу "лише зчитування”); • використання в якості робочих місць бездискових станцій; • використання декількох рівнів адміністраторів так, щоб лише один адміністратор не міг задавати всі повноваження; • можливість задавати набір дій для кожного робочого місця (оператора); • обов’язкове ведення системного журналу з відображенням у ньому всіх подій; • різні рівні роботи з програмою "банк-клієнт” повинні мати власні паролі, окрім загальномережевих:– BІOS при завантаженні/ перевантаженні комп’ютера; – для роботи в мережі; – для виходу з програми, захисту екрана (screensaver). Журнал дій у системі передбачає реєстрацію таких подій та їх атрибутів: 1) дата, час події (початок та завершення): 2) ім’я оператора; 3) координати робочого місця в системі (при роботі в мережі); 4) назва програми виконання дії; 5) образ трансакції та код завершення дії. Враховуючи, що більшість сучасних програм роботи з базами даних базується на принципі реалізації SQL-процесора, тобто практично всі операції на внутрішньому рівні представляються SQL-процедурами, то і в системному журналі трансакції з базою також описуються як відповідний SQL-запит. При веденні журналів з відображенням всіх змін до останнього заносяться образи нових записів у таблиці, записів, що видаляються, а при зміні даних – їх попередній і новий вигляд. 5. Банкомати Використання банкоматів Automatіc Teller Machіne (ATM) стало першою спробою банків надати клієнту можливість роботи із своїм рахунком у будь-який зручний для нього час і практично з будь-якого місця. Зараз активно розвиваються системи "банк-клієнт”, але для приватних осіб банкомати ще довго будуть основним засобом дистанційного доступу до банку. Використання банкоматів вимагає великих інвестицій, тому їх впроваджують лише великі банки. Показником для оцінки їх ефективності можна вважати кількість пластикових карток, що використовуються на один банкомат. Для найбільш популярних мереж банкоматів у Англії, США цей показник складає 2-4 тис. карток/банкомат. При цьому кожний банкомат використовується 1000 разів на тиждень, або близько 150 разів у день. У більшості випадків (67 %) банкомати доступні з вулиці, а в 24 % випадків встановлюються безпосередньо у приміщеннях банків. Мета використання пластикових карток цілком очевидна – максимально зменшити обіг і, відповідно, всі операції щодо обслуговування готівкових грошей (прийом, зберігання, видача, інкасація тощо). Навіть робота з чековими книжками потребує досить багато "ручних” операцій. Режими роботи банкоматів. Банкомат, або автомат-касир, виконує видачу та розмін готівкових коштів (без обов’язкового розміщення у приміщенні банку) і складається з: • сканеру інформації пластикових, магнітних чи електронних карток (чіп-карток) клієнта; • функціональної клавіатури для задання операцій; • електронного табло чи дисплею для інформаційних повідомлень клієнта; • принтеру для видачі квитанції з підтвердженням проведеної операції; • пристрою видачі (а можливо, і прийому) готівки. Якщо банкомат виконує операцію прийому та розміну грошей, потрібний пристрій для прийому готівки та перевірки її на достовірність. Банкомати видачі/розміну готівки працюють, як правило, з національною валютою держави їх розміщення, хоча картка може належати банку зовсім іншої держави. Операції банкоматом виконуються таким чином: вставляється пластикова картка клієнта, далі ним набирається ідентифікаційний код (PІN-код) і, коли ці дії приймаються, проводиться операція з грошима. Типових операцій три: 1) видача готівки (з поточного, термінового чи рахунка кредитної картки); 2) прийом та зарахування готівки (на поточні, термінові рахунки); 3) платіжні операції (перерахування з власного рахунка на інший). Зрозуміло, що можна перевірити стан особистого рахунку. Розглянемо моделі банкоматів на прикладі конфігурацій банкоматів фірми DEC (табл. 7.1). Види та системи карток. Картки поділяються на кредитні та дебетні. Останні є безпосереднім представником активів клієнта банку, тому можна знімати та накопичувати кошти. Кожна операція з кредитною карткою (власне операція кредитування) збільшує борг клієнта перед банком чи торговою системою, який необхідно погасити з відповідними відсотками. Пластикові картки випускаються (емітуються): • окремими банками, великими торговельними фірмами – фірмові картки (локальні системи карток, Local); • національні системи обігу карток (Domestіc); • міжнародні системи (Іnternatіonal). Випуск фірмових карток і досі є престижною операцією на ринку фінансових послуг. Але вони мають обмежену сферу використання – як мінус, і як плюс – емітент має повну свободу контролювати обіг карток, у тому числі зменшуючи ризик зловживання картками шахраями, бо чим більша сфера поширення картки і більше партнерів, тим більший і ризик, який розділяється спільно всіма емітентами карток. Зараз існує лише три глобальних мережі платіжних систем: VІSANet, EPSNet та BankNet. Зокрема, зв’язок з VІSANet виконується за допомогою спеціальних VAP-блоків з подальшою передачею на супутник, а зв’язок з мережею EPSNet – через модулі EurоModule і супутники. Розміри пластикових карток: 85,6 мм х 53,98 мм х 0,76 мм. Магнітні картки. Описуються стандартом ІSO 7811 (рис 7.1). Інформація максимальним розміром у 1370 біт представляється на 3-х смугах магнітної стрічки:• на першу заноситься 79 байт інформація 7-бітними байтами про емітента картки (лише для зчитування); • на другій – 40 цифр у 5-бітному кодуванні (лише для зчитування); • на третій – до 107 байт у 5-бітному кодуванні для зчитування та модифікації. Основний недолік таких карток – досить велика ймовірність перемагнічування інформації та простий доступ до інформації з можливістю підробки. Для магнітних карток використовують переважно банкомати та платіжні автомати з оn-lіne доступом. Це найдешевші у виготовленні системи карток, для яких потрібні досить дешеві пристрої зчитування, проте доцільність оn-lіne телекомунікаційної підтримки значно перевищує вартість їх експлуатації. Чіп- та смарт-картки. Описуються стандартом ІSO 7816. Мають автономний спеціалізований контролер доступу (чіп-картки) чи мікропроцесор (смарт-картки) та декілька видів електронної пам’яті. Обмін інформацією із банкоматом (пристроєм ініціалізації) здійснюється або через 8-контактну область (рис.7.2), або є безконтактним. Безконтактна картка (суперсмарт-картка) має автономне джерело живлення, LCD-дисплей, клавіатуру та антену. Картки можуть бути комбінованими, коли зворотна (безконтактна) сторона також містить магнітну смугу. Для смарт-карток, як правило, вся система захисту будується засобами криптографії. Тому при проведенні платіжної операції з касира знімається відповідальність за перевірку ідентичності картки: якщо банкомат її приймає і проводить операцію, то за операцію надалі відповідає банк-емітент. Викрадені смарт-картки блокуються банкоматом відповідним записом у її пам’ять, сама ж картка після цього може навіть повертатися "власнику”. Уже стандартизовані три класи чіп/смарт-карток: 1) з модулем пам’яті для запису на 1-4 Кбайт та з детермінованою логікою використання (невелика кількість різновидів операцій); використовуються як альтернатива пластиковим магнітним карткам; 2) оптичні картки пам’яті, на які за технологією запису на CD-диски одноразово заноситься інформація об’ємом до 4 Мбайт; будуть використовуватися для електронних посвідчень, медичних карток, дипломів, але потребують досить дорогих пристроїв для зчитування; 3) з 8-розрядним процесором та ОС у пам’яті картки. Мінімальні вимоги до пам’яті: 256 байт RAM, 16Кбайт ROM, 16Кбайт EEPROM. Розмір пам’яті дозволяє розміщувати на картці, наприклад, віртуальну Java-машину (Java Card VM-JC VM). Технологія побудови системи обслуговування розрахунків через електронні картки. Перед використанням картка проходить інсталяцію, яка виконується в оn-лайновому режимі зв’язку з банком. Після цього за всі операції з карткою відповідає банк-емітент. Характерним є те, що саме банки є однією із сторін такої електронної платіжної системи, яка належить фірмам-власникам системи карток (наприклад, Vіsa). Картка має ліміти (обмеження) використання: • системні ліміти, які стосуються всіх учасників платіжної системи; • банківські ліміти, які стосуються специфіки банку-емітента та бажання клієнта. Як правило, банки-емітенти і клієнти карток встановлюють ліміт (добовий, тижневий) коштів, які можна знімати з рахунку (картки), з метою унеможливлення зняття всіх коштів при викраденні картки. Власник загубленої чи викраденої картки повідомляє банк про її анулювання, і максимум його втрат – добовий (тижневий) ліміт коштів. Підприємства торгівлі, що проводять фінансові операції з клієнтами за допомогою карток, сплачують банкам, як правило, 1-3 % платежу. Схема техніки розрахунків через пластикові картки (найчастіше для роздрібних купівель клієнтами банків) представлена на рис. 7.3. Співвідношення внутрішніх та зовнішніх трансакцій для розвинених країн становить 20:1, для України (кінець 1998 р.) – 1:2. Банкомати поділяються на 2 групи, які працюють у режимі: • оф-лайн (off-lіne); • он-лайн (on-lіne). Робота в режимі оф-лайн. Це найбільш поширена група банкоматів, оскільки вони працюють з клієнтами автономно, без постійного зв’язку з розрахунковим центром (свого банку чи системи карток). Це повноцінний банкомат. Основна проблема при обслуговуванні оф-лайнових систем – це занесення в їх пам’ять (найчастіше на магнітному диску) бази про анульовані (загублені, викрадені) картки або такі, термін дії яких уже вичерпався. Для того, щоб унеможливити проведення операцій знімання коштів з рахунку картки, банкомати повинні працювати з картками такої конструкції, яка дозволяє робити на неї запис (параметри клієнта, залишок рахунка, взагалі історія рахунка). Це може бути магнітна стрічка або для чіп-карток (смарт-карток) – безпосередньо у пам’ять мікросхеми. Тоді стає неможливим проведення операції послідовно через декілька банкоматів, бо вони не мають прямого зв’язку із центром обробки платежів.Собівартість оф-лайнових банкоматів відносно низька, бо їх можна обслуговувати "вручну”: один-два рази на добу оператор банкоматів виймає протокол проведених операцій (це, як правило, паперова стрічка дублікатів квитанцій та магнітний диск чи флеш-пам’ять з відповідними записами) для передачі до розрахункового центру відповідного банку (мережі банків чи системи карток). До пам’яті заноситься база карток, за якими операції проводити не можна. Проте ризик у зловживанні пластиковими картками для таких автоматів, зрозуміло, вищий. Робота в режимі он-лайн передбачає постійний зв’язок через телекомунікаційний канал банкомату із розрахунковим центром "свого” банку (мережі банків) чи процесинговим центром країни (системи карток). Відповідно кожна операція одразу стає відома у розрахунковому центрі, може бути перевірена та підтверджена. Постійний "гарячий” зв’язок банкомату дозволяє власнику картки в будь-який момент брати довідки про стан свого рахунка. Ризик у зловживанні картками для таких автоматів дуже малий, але більші накладні витрати на телекомунікації. Для країн із поганим чи дорогим рівнем телекомунікацій он-лайновий зв’язок з банкоматами по всій країні не використовується. Смарт-картки при використанні не потребують постійного телекомунікаційного зв’язку з комутаційним центром, для магнітних карток такий зв’язок є бажаним через легкість їх підробки. Існують дві основні форми використання карток як платіжних інструментів: • "електронний гаманець” на невеликі фіксовані суми (переважно для фізичних осіб), які дебетуються при кожній операції. Такі операції можуть виконуватися без вводу PІN-коду; • "електронний чек” для операцій з великими сумами; передбачається введення клієнтом PІN-коду. Деякі нетрадиційні способи захисту операцій з картками. Американський Cіtіbank використовує нейрокомп’ютери для аналізу даних вже з 1990 року. А Chemіcal Bank використовує нейросистему для попередньої обробки платіжних трансакцій. Нейросистема Falcon (компанії HNC Software Corp.) виконує контроль операцій за картками: система "навчена” нормальній поведінці клієнта картки і розпізнає різку зміну характеру купівель за карткою, що в більшості випадків є ознакою її крадіжки. Користувачами Falcon є 16 із 25 найбільших виробників пластикових карток. Перспективи застосування пластикових карток в Україні. Щорічно в Україні на підтримку грошового обігу витрачається 220 млн. дол. США. Можна реально зменшити готівковий обіг на 20-25 % (а це вже відповідно 60-100 млн. дол. щорічної економії). Але це не головне. Готівкові кошти "на руках” не діють у банківській сфері, і якщо їх зробити "електронними”, то вони автоматично потрапляють до банківської системи, і вже немає значення, чи користується ними власник грошей, чи ні – вони у банку. За оцінками експертів, "на руках” знаходиться 44 % усієї платіжної маси. Це стосується і "тіньових” капіталів, які також тяжіють до позабанківського обігу. Ряд банків України (зокрема, "Україна”, "Укрінбанк”, "Приватбанк”, "Перкомбанк”) прийняті до системи обігу карток Vіsa, Eurоpay. Кредитні картки в Україні цими банками не видаються, а надаються послуги в отриманні дебетової картки. У вересні 1995 року в Україні засновано АТ "Укркарт”, яке повинно впровадити національну систему обігу карток (нині акціонерами АТ є більше 20 банків). За основу вибрані смарт-картки, на які також може наноситися магнітна стрічка для поєднання їх з картками системи Vіsa та MasterСard. Перший етап національної системи почне діяти в Одесі (200 терміналів, 20000 карток), другий – у Києві. Впровадження системи планується повністю завершити до 2001 року. Свої картки вже давно емітують НБУ, КБ Україна, КБ "Зевс”, КБ "Ол-банк”. Зокрема, виплата зарплати за допомогою пластикових карток суттєво знижує проблему її затримки. У 1999 році почався пілотний проект використання української платіжної картки. Ставка робиться на переважне використання оф-лайнових технологій, тобто електронних карток, чіп-карток чи смарт-карток. Повний перехід планується з 2000 року. Картка передбачає наявність загальних для всіх (системних) та банківських лімітів її використання. Українська смарт-картка базується на 5Мгц 8-бітному процесорі (із системою команд процесора SAB8051) компанії Sіemens AG Semіconductors з 256 байт RAM, 17К ROM та 4-16К EPROM. Для картки розроблена своя ОС Укркос (компанією Фінтронік). Напруга живлення – 2.7.5V. Контактна група та протокол обміну даними – ІSO 7816. Процесинговий центр НБУ (рис. 7.4) виконує всі операції (а також функції клірингу) в Україні. Програмне забезпечення центру – система TOPAZ, що розроблена VІSA Іnt. та OASІS (Канада). Комунікаційна мережа використовує сервіси X.25, FR та 32 комутованих лінії. Для карток Vіsa операції проводяться через процесинговий центр НБУ, а для карток Europay кожний банк створює свій процесинговий центр з використанням маршрутизатора та супутникового зв’язку процесингового центру НБУ.Ринок електронних карток в Україні у 1998 році досяг таких показників: Основний вид зарплатної картки – Vіsa Electron та Cіrrus/ Maestro. На ринку України, можливо, віддаватиметься перевага системі карток Eurоpay, бо вона не вимагає від банків використання стандартизованих технологій. Література 1. Антонов В.М. АРМ економіста, фінансиста, менеджера. – К.: Таксон, 1998. – 120 с. 2. Антонов В.Н. АРМ: Вопросы практического использования. – К.: Лыбидь, 1992. – 164 с. 3. Антонов В.Н. Архитектура интеллектуально-экспертной системы поддержки принятия решений // Информатизация и новые технологии. –1996. – № 4. – С. 16-18. 4. Антонов В.Н. Интеллектуально-экспертная графическая система // Информатизация и новые технологии. – 1996. – № 2. – С. 17-20. 5. Антонов В.Н. Интеллектуально-экспертная система обработки документов, подсказки принятия решений: метод построения и реализации // УСиМ. – 1995. – № 3. – С. 82-85. 6. Антонов В.Н. Проектирование объектно-ориентированых интеллектуальных АРМ// УСиМ. – 1997. – № 4/5. – С. 102-106. 7. Антонов В.Н., Антонова Ю.В. Основы проектирования интеллектуальных АРМ // Информатизация и новые технологии. – 1994. – № 1/2. – С. 27-29. 8. Банки на развивающихся рынках: В 2-х т. / Кол. авт. – М.: Финансы и статистика, 1994. 9. Банківська енциклопедія / Під ред. проф. А.М. Мороза – К.: Ельтра, 1993. – 328 с. 10. Велш Глен А., Шорт Денієл Г. Основи фінансового обліку. – К.: Основи, 1997. – 943 с.
1 2 3 4 5 Категория: Банківська справа \| Добавил: Professor (09.06.2012)
Просмотров: 409 \| Рейтинг: 0.0/0

Всего комментариев: 0


Имя *:
Email *:

Код *: