Реферат на тему : Сфера кредитно-грошових відносин - Банківська справа - Реферати - Каталог статей

. Центральний банк (ЦБ) виконує одну з основних функцій – контроль за грошовою масою і кредитом в економіці. Якщо економічна активність погіршується, ЦБ намагатиметься збільшувати грошову масу і кредит. Але якщо видатки стають загрозливо надлишковими, у результаті чого зростають ціни і з’являється багато вільних робочих місць, тоді ЦБ робить усе можливе, щоб скоротити грошову масу та кредит. До методів, за допомогою яких ЦБ діє на сукупні видатки, належать: • заходи, спрямовані на скорочення банківських резервів; • скорочення сукупних банківських грошей (тобто сукупних безстрокових депозитів), обумовлене скороченням кожної грошової одиниці банківських резервів; • скорочення сукупної грошової маси, яке приводить до зменшення обсягу кредитів. Це означає подорожчання кредитів і їх меншу доступність. Скорочення грошової маси обумовлює зростання норми відсотка; • запобігання скороченню приватних та державних інвестицій внаслідок подорожчання і зниження доступності кредиту; • вплив на кредит та інвестиційні видатки і, як наслідок, на витрачання доходу, ціни та зайнятість. ЦБ може впливати на здатність банківської системи до створення грошей за допомогою наступних інструментів: операції на відкритому ринку, зміни резервної норми, зміни облікової ставки. Операції на відкритому ринку здійснюються у вигляді купівлі і продажу державних облігацій ЦБ, тобто шляхом купівлі та продажу облігацій КБ і населенню. Як КБ може оплатити облігацію, куплену у приватної особи, шляхом збільшення поточного рахунку продавця, так ЦБ може оплатити й облігації, куплені у КБ, за рахунок збільшення резервів банку. Найважливіший аспект цієї операції полягає в тому, що, коли ЦБ купує цінні папери у КБ, резерви (а водночас і здатність до кредитування комерційних банків) зростають. Вплив на резерви КБ буде таким же, якщо ЦБ купуватиме цінні папери у населення, хоча існує невелика різниця між купівлею ЦБ цінних паперів у КБ і населення. Якщо всі КБ початково знаходяться на межі вичерпання кредитних можливостей, то придбання ЦБ облігацій у КБ збільшить фактичні та надлишкові резерви останніх на всю суму купівлі облігацій. З іншого боку, купівля облігацій ЦБ у населення теж збільшує фактичні резерви, але, разом з тим, і поточні рахунки. В обох операціях загальний результат однаковий: коли ЦБ купує цінні папери на відкритому ринку, то резерви КБ збільшуються; якщо банки дають у позику власні надлишкові резерви, пропозиція грошей у країні зростає. Продаж ЦБ державних облігацій знижує резерви КБ, які оплачують їх, виписуючи чеки на свої вклади, тобто свої резерви у ЦБ. ЦБ переводить у готівку їх чеки, відповідно зменшуючи резерви КБ. Коли б ЦБ продавав цінні папери населенню, кінцевий результат був би такий же. КБ і населення спонукають продавати або купувати державні цінні папери у ЦБ, бо ціни та відсоткові ставки облігацій перебувають в обіговій залежності. Коли ЦБ вирішує купувати державні облігації, попит на них зростає. Отже, ціни державних облігацій піднімаються, а відсоткові ставки падають. Ціни, що зросли, і знижені відсоткові ставки облігацій спонукають банки та власників державних облігацій серед населення продавати їх ЦБ. І навпаки, коли ЦБ вирішує продавати державні облігації, додаткова пропозиція на ринку знижує ціни на них і підвищує відсоткові ставки, тому купівля державних облігацій стає привабливою для банків і населення. Зрозуміло, що зростання резервної норми збільшує кількість необхідних резервів, які повинен тримати банки, бо банки або втратять надлишкові резерви і процес створення грошей шляхом кредитування уповільниться, або вважатимуть свої резерви недостатніми та будуть змушені зменшувати чекові рахунки і тим самим грошову пропозицію. Зниження резервної норми переводить обов’язкові резерви у надлишкові і тим самим збільшує можливість банків створювати нові гроші шляхом кредитування. Хоча зміна резервної норми – спосіб, що має потужний потенціал, але використовується нечасто. ЦБ надає позики КБ з надійним фінансовим станом, які мають потребу в терміновому залученні додаткових коштів. Коли КБ беруть позики, вони переводять у ЦБ виписане на себе боргове зобов’язання, яке гарантується додатковим забезпеченням (як правило, державними цінними паперами). Подібно до того, як КБ відшукують відсоткові платежі на свої позики, ЦБ відшукує відсоткові платежі на позики, надані КБ. Така ставка відсотка називається "облікова”. ЦБ має повноваження встановлювати і змінювати облікову ставку, за якою КБ можуть брати в нього позики. З погляду КБ, облікова ставка – це витрати, викликані придбанням резервів. Отже, падіння облікової ставки заохочує КБ до придбання додаткових резервів через позику ЦБ. Кредити КБ, що базуються на цих нових резервах, збільшують грошову пропозицію, і навпаки, зростання облікової ставки знижує зацікавленість КБ в отриманні додаткових резервів через позику ЦБ. Тому підвищення облікової ставки відповідає спробам керівних кредитно-грошових установ обмежити пропозицію грошей.Якщо економіка стикається з безробіттям і зниженням цін, тоді і керівні кредитно-грошові установи приймають рішення про збільшення пропозиції грошей для стимулювання сукупних витрат для сприяння поглинанню вільних ресурсів. Для того, щоб збільшити пропозицію грошей, ці керівні установи повинні потурбуватися про зростання надлишкових резервів КБ. Цього можна досягти шляхом: • зниження резервної норми, що автоматично переведе необхідні резерви у надлишкові; • зменшення облікової ставки, щоб спонукати КБ до збільшення власних резервів через позику ЦБ. Такий набір політичних рішень називається "політикою дешевих грошей”і використовується, щоб зробити кредит дешевим та доступним, збільшити обсяг сукупних витрат та зайнятість. Припустимо, що надлишкові витрати підштовхують економіку до інфляційної спіралі. ЦБ повинен спробувати знизити загальні витрати шляхом обмеження або скорочення пропозиції грошей. Ключ до розв’язання цієї проблеми – зниження резервів КБ. Для цього необхідно: • ЦБ продати державні облігації на відкритому ринку, щоб зменшити резерви КБ; • збільшити резервні норми, які автоматично звільнять КБ від надлишкових резервів; • підняти облікову ставку, що знизить бажання КБ збільшити власні резерви через позику ЦБ. Такий підхід отримав назву "політика дорогих грошей”, мета якої – обмежити пропозицію грошей для зниження витрат, стримання інфляційного тиску. Серед усіх видів грошового контролю найважливішим регулюючим механізмом є операції на відкритому ринку – головний інструмент кредитно-грошової політики. Перевагою цього механізму кредитно-грошового регулювання є гнучкість: державні цінні папери можна продавати або купувати, а його вплив на резерви банку здійснюється досить швидко. Порівняно із зміною резервних вимог, операції на відкритому ринку діють більше. Три основні інструменти кредитно-грошової політики періодично доповнюються деякими менш важливими засобами контролю у формі селективного регулювання, яке стосується фондової біржі. Нестримна спекуляція може викликати серйозні проблеми в економіці. Наприклад, падіння курсу акцій може знищити майно приватних осіб або підприємств, що мають велику кількість акцій. Це змушує їх зменшувати споживчі та інвестиційні видатки і стимулює економічний спад (депресію). Аналогічним чином підприємство, яке бажає розширитися, виявить, що зниження ціни акцій ускладнює надходження необхідних коштів. Щоб протистояти спекуляції на фондовій біржі й можливості краху, ЦБ має право встановлювати відповідно до законодавства маржу або мінімальний відсоток первісного внеску для покупця акції. Час від часу ЦБ надаються повноваження встановлювати певні обмеження на споживчий кредит. Умовляння означає використання керівними кредитно-грошовими установами дружнього переконання – політичної заяви, громадського рішення, відкритого заклику до того, щоб не допустити надмірного розширення або скорочення банківського кредиту, який може мати серйозні наслідки для банківської системи й економіки в цілому. Невід’ємною частиною стабілізаційної політики є кредитно-грошова. Остання, порівняно з фіскальною, може швидко змінюватися. Відомо, що застосування відповідної фіскальної політики може надовго затягуватися через обговорення в Парламенті. Державний банк має можливість оперативно вирішити цю проблему. Члени правління ЦБ призначаються на певний (тривалий) строк і не залежать від різних політичних партій. Тому їм легше, ніж Парламенту, проводити політику непопулярних заходів, необхідну для оздоровлення економіки. Крім того, за своєю природою кредитно-грошова політика делікатніша та консервативніша з політичної точки зору, ніж фіскальна. Зміни державних витрат безпосередньо впливають на розподіл ресурсів, а аналогічні зміни можуть мати далекосяжні політичні наслідки. Кредитно-грошова політика, навпаки, діє більш витончено, і тому більш сприйнятлива у політичному плані. Але кредитно-грошова політика має певні обмеження і стикається з багатьма труднощами та проблемами. До них, передусім, належать: • надлишкові резерви, що виникають у результаті "політики дешевих грошей” і можуть не використовуватися банками для розширення пропозиції грошей; • викликані кредитно-грошовою політикою зміни грошової пропозиції, що можуть частково компенсуватися зміною швидкості обігу грошей; • зміни грошової пропозиції, що не викликають значних змін інвестицій. Важливо враховувати, що хоча більшість вважають і фіскальну, і кредитно-грошову політику дієвими інструментами стабілізації, але існує чимала група економістів (монетаристи), які переконані, що зміна грошової пропозиції – найважливіший чинник визначення рівня економічної активності, а фіскальна політика є порівняно неефективною. Хоча погляди сучасних кейнсіанців і монетаристів дещо схожі, але вони суттєво розходяться у крайніх проявах щодо питання про внутрішню стабільність ринкової економіки, а також мають важливі ідеологічні відмінності, зокрема, щодо ролі держави.Кейнсіанці переконані, що система вільного ринку як така страждає від вроджених вад. Найважливішим для даного аналізу є кейнсіанське твердження, що ринок позбавлений механізму економічної стабільності. Невідповідність між плановими інвестиціями та заощадженнями дійсно існує і викликає коливання ділової активності, що виражається в періодичній інфляції і безробітті. Зокрема, багато ринків не є конкурентними, що спричиняє негнучкість механізму зниження цін і ставок заробітної плати. Виходить, що коливання сукупних витрат впливає, передусім, на рівень виробництва і зайнятості, а не на ціни. Тому держава, з погляду кейнсіанців, може і повинна відігравати активну роль у стабілізації економіки; дискретна, фіскальна та кредитно-грошова політика необхідна для пом’якшення різких економічних коливань, які можуть супроводжувати розвиток ринку. Монетарний підхід полягає в тому, що ринки достатньо конкурентні та система конкуренції забезпечує високий ступінь макроекономічної стабільності. Ідейне коріння монетаризму сягає у класичну економічну теорію, згідно з якою гнучкість цін і ставок заробітної плати, що забезпечується ринковою конкуренцією, спричиняє коливання сукупних видатків і впливає на ціни продукції та ресурсів, а не на рівень виробництва й зайнятості. Таким чином, ринкова систем без державного втручання у функціонування економіки здатна забезпечити макроекономічну стабільність. Проблема, з погляду монетаристів, полягає в тому, що законодавство про мінімальну ставку заробітної плати, законодавча діяльність в інтересах профспілок, підтримка цін на сільськогоподарську продукцію, законодавство про монополії в інтересах бізнесу та інші заходи держави послаблюють дію і гнучкість цін та заробітної плати. Мовляв, система вільного ринку здатна забезпечити макроекономічну стабільність, але державне втручання всупереч добрим намірам її підриває. Монетаристи вважають, що держава своїми незграбними та непродуманими спробами стабілізувати економіку за допомогою дискретної фіскальної і кредитно-грошової політики насправді зумовлює нестабільність системи, посилює циклічні коливання. Отже, не дивно, що монетаристи є заповзятими прихильниками вільного ринку. Державне управління вважається бюрократичним, неефективним, шкідливим для індивідуальної ініціативи і, як вважають вони, часто призводить до політичних помилок, які дестабілізують економіку. До того ж централізоване державне управління неминуче придушує свободу людини. Державний сектор, на їх думку, повинен бути якнайменшим. Виходить, що погляди кейнсіанців і монетаристів на приватний і державний сектори діаметрально протилежні. З погляду кейнсіанців, нестабільність приватних інвестицій обумовлює нестабільність економіки. Держава відіграє позитивну роль, застосовуючи відповідні стабілізуючі заходи. З погляду монетаристів, держава має шкідливий вплив на економіку. Вона створює негнучкість, яка послаблює саморегульованість ринкової системи, а застосування фіскальних та кредитно-грошових заходів, які, незважаючи на добрі наміри, викликає ту ж нестабільність, для боротьби з якою вони призначені. Література 1. Антонов В.М. АРМ економіста, фінансиста, менеджера. – К.: Таксон, 1998. – 120 с. 2. Антонов В.Н. АРМ: Вопросы практического использования. – К.: Лыбидь, 1992. – 164 с. 3. Антонов В.Н. Архитектура интеллектуально-экспертной системы поддержки принятия решений // Информатизация и новые технологии. –1996. – № 4. – С. 16-18. 4. Антонов В.Н. Интеллектуально-экспертная графическая система // Информатизация и новые технологии. – 1996. – № 2. – С. 17-20. 5. Антонов В.Н. Интеллектуально-экспертная система обработки документов, подсказки принятия решений: метод построения и реализации // УСиМ. – 1995. – № 3. – С. 82-85. 6. Антонов В.Н. Проектирование объектно-ориентированых интеллектуальных АРМ// УСиМ. – 1997. – № 4/5. – С. 102-106. 7. Антонов В.Н., Антонова Ю.В. Основы проектирования интеллектуальных АРМ // Информатизация и новые технологии. – 1994. – № 1/2. – С. 27-29. 8. Банки на развивающихся рынках: В 2-х т. / Кол. авт. – М.: Финансы и статистика, 1994. 9. Банківська енциклопедія / Під ред. проф. А.М. Мороза – К.: Ельтра, 1993. – 328 с.
1 2 3 4 5 Категория: Банківська справа \| Добавил: Professor (08.06.2012)
Просмотров: 600 \| Рейтинг: 0.0/0

Всего комментариев: 0


Имя *:
Email *:

Код *: