На сьогоднішній день одним з основних напрямків зовнішньої політики Угорської республіки є розвиток добросусідських відносин з державами Центрально – Східної Європи, зокрема з Україною. Це насамперед обумовлюється важливим стратегічним розташуванням України, яка, являючись позаблоковою державою, ще остаточно не визначилася з напрямком подальшого інтегрування в євроструктури чи євразійський простір. Угорську сторону цікавить позиція України у питанні розширення НАТО на схід, перспективи розвитку Співдружності Незалежних Держав та роль України у цьому міжнародному об’єднанні, перспективи забезпечення стабільності у Центральній Європі.

В період існування СРСР і системи Варшавського договору угорсько – українські стосунки не були вельми активними. Все змінилося на поч. 90 – х рр. ХХ ст. з розпадом СРСР і проголошенням у липні 1990 р. Декларації про державний суверенітет України. Угорщина усвідомлювала потенційну вагу незалежної України для забезпечення миру та безпеки в Європі. Тому Будапешт був зацікавлений в активізації контактів з Україною [59, с. 6]. Крім того Угорщина тоді ще побоювалась безпосередніх відносин з Москвою. А Україна як друга республіка СРСР являлась привабливим партнером ще одним фактором активізації угорсько – українських відносин є економічний. Оскільки економічні реформи у країнах Центральної Європи, в тому числі й Угорщини, розпочались раніше, ніж необхідність пошуку нових ринків збуту своєї продукції [74, с. 3 – 4]. Об’єктивним фактором як того періоду так і сучасності була закритість Європейських та американських ринків для продукції центрально – європейських держав. Тому для збуту угорських товарів більш перспективним був східно – європейський ринок, зокрема український. Україна ж в цей час була зацікавлена у своєму швидкому визнанні як сусідніми державами так і усім світовим товариством.

Про винятковий інтерес Угорщини до встановлення контактів з Україною свідчить те, що у вересні 1990 р. президент Угорщини Л. Гьонц відвідав Україну з офіційним візитом, заклавши підвалини міцних угорсько – українських відносин. Вже через кілька місяців, а саме наприкінці травня 1991 р., Угорщина і Україна підписали ряд міждержавних угод, що стосувалися різних галузей міждержавних відносин. Особливістю угорсько – українських відносин цього періоду є бажання обох держав врегулювати насамперед гуманітарні питання. Об’єктивно це було обумовлено низкою проблем, що потребували негайного вирішення. Першою з них була проблема становища національних меншин, оскільки так склалось уже історично українська громада в Угорщині і угорська в Україні проживають досить компактно і потребують особливого підходу з боку держави. З метою врегулювання цих питань Будапешт відвідав міністр закордонних справ України, Анатолій Оленко, який підписав з міністром закордонних справ Угорщини Б. Єменські "Декларацію про принципи співробітництва між УРСР та угорською республікою по забезпеченню прав національних меншин” [87, с. 14 - 15]. 31 травня 1991 року було утворено змішану комісію для забезпечення прав національних меншин. У Декларації, зокрема говорилось: "... 5. Сторони заявляють про свою готовність сприяти створенню такого статусу національних меншостей, який забезпечить їм право на ефективну участь у державних справах, включаючи участь у справах, що стосуються захисту і заохочення їхньої самобутності, прийняття і виконання рішень, що мають відношення до регіонів їх проживання.

6. Сторони вважають природнім елементом демократичної держави право національних меншостей на створення і функціонування в законних рамках своїх власних організацій чи асоціацій на території Сторін, які служать збереженню їх самобутності...”. Слід зазначити, що це був досить важливий документ, який дозволив уникнути сумної долі народів колишньої Югославії, де роздмухувалась позиція етнічної ворожнечі. Того ж дня було підписано угорсько – українську декларацію про співробітництво у гуманітарній сфері та галузі охорони здоров’я і медичної культури.

Крім цього, представники угорської і української сторін підписали консульську конвенцію між Україною та Угорською республікою, що мала полегшити процес встановлення дипломатичних відносин між державами після проголошення незалежності України.

8 – 11.08.1991 р. керівник угорського зовнішньополітичного відомства Б. Єменські відвідав з офіційним візитом столицю України [83, с. 5]. Підсумком візиту стало спільне комюніке, в якому сторони зазначали, що розвиток міждержавних відносин іде по висхідній лінії; набирає силу співробітництво в політичній, економічній, науково – технічній, екологічній та інших галузях. Додатково був підписаний протокол, в якому проголошувалась необхідність проведення двосторонніх консультацій не лише в галузі двосторонніх відносин, а й в "питаннях зміцнення європейського миру і стабільності, довір’я, припинення роз’єднаності Європи, включаючи формування загально європейських структур безпеки і співробітництва, будівництва демократичної мирної і єдиної Європи”.Угорщина стала першою державою, яка встановила дипломатичні відносини з Україною. Це відбулося 3-го грудня 1991 р. підписанням Протоколу про встановлення дипломатичних відносин між Україною та Угорською Республікою. Того ж дня було підписано договір про основи добросусідства та співробітництва між Угорською республікою і Україною, що почав діяти після його ратифікації угорським та українським парламентами 16 червня 1993 р [ ]. Вище наведені факти дозволяють свідчити, що 1991 рік став поворотним пунктом в угорсько – українських відносинах, що характеризувалися динамічним та взаємовигідним діалогом. Протягом цього року 2 сусідні держави пройшли шлях юридичного визначення двосторонніх відносин і заклали основи для подальшої співпраці в окремих галузях господарства, економіки та політики. Після встановлення дипломатичних відносин між двома країнами, одним з пріоритетних напрямків міждержавних відносин стало співробітництво у військовій галузі. На це є свої причини, зокрема:

– міцні зв’язки між угорськими та українськими військовими, які заклали основи своїх контактів, ще в роки існування Організації Варшавського Договору;

– перед військовими новоутворених молодих демократичних держав стояли подібні завдання, а саме захищати інтереси держави, її цілісність, суверенітет;

– угорські військовики здобували військову освіту у вищих учбових закладах України;

– наявність у збройних силах обох держав радянської військової техніки.

Сукупність вище перелічених причин створила передумови для того, щоб одним з перших державних візитів українських урядовців став візит міністра оборони України К. Морозова до Будапешта в березні 1992 р. Представники угорської і української армії домовилися про співробітництво у галузі військової науки, підготовки кадрів, запрошення спостерігачів, інформування про проведення навчань. Але таке співробітництво не мало виходити за межі повноважень Міністерства Оборони України та Міністерства Оборони Угорщини. У галузі військового співробітництва приверталася увага угорсько – українським контактам у сфері підготовки військових кадрів. Попередня домовленість про механізм обміну військовими знаннями була досягнута ще у березні 1992 р. під час візиту міністра оборони України Костянтина Морозова. А сам процес військового навчання визначений Протоколом про двостороннє співробітництво в галузі підготовки військових кадрів підписаним 29 січня 1993 р. керівниками відділів освіти угорської та української армій.

Варто також зауважити, що угорсько – українські відносини у військовій сфері не обмежувались лише підготовкою офіцерських кадрів і веденні спільної науково – дослідної роботи. Поступово розгорталось і практичне співробітництво, зокрема у сфері захисту повітряних кордонів обох держав. Широкі контакти у цьому питанні стали можливими після підписання 26 лютого 1993 р. протоколу про співробітництво між Міністерством оборони України та командуванням Угорської армії в галузі авіації та протиповітряної оборони [2, с. 29]. Аналізуючи даний документ можна дійти висновку, що мова йшла не лише про оповіщення про польоти військових літаків у прикордонній смузі, а й боротьбу проти об’єктів, що порушували повітряний простір обох держав, передбачалось проведення спільних навчань угорських та українських війсь ППО, враховувалась можливість ремонту та заправки літаків обох держав. Зауважимо, що партнерство у військовій галузі було важливим для обох держав. Так Угорщина, що стояла на шляху до вступу в НАТО, виконувала вимогу до натівських кандидатів про відсутність територіальних претензій до сусідів. А Київ отримав змогу вивчати через угорський досвід особливості вимог у військовій сфері до кандидатів на вступ до НАТО.

В грудні 1995 р. Україну відвідала делегація Міністерства оборони Угорської республіки на чолі з міністром оборони Д. Келеті. Серед пріоритетних напрямі в співробітництва військових відомств обох держав можна виділити наступні: участь у програмі "Партнерство заради миру”, поставка запасних частин з України до угорської військової техніки радянського виробництва, проведення спільних наукових розробок і спільних навчань. В останні роки співробітництво між військовими відомствами досягли такого рівня, який можна назвати таким, що базується на дружбі і довірі [6]. У жовтні 1998 р. міністри оборони України та Угорської республіки підписали міжурядову угоду, у якій сторони домовилися:

– розширити зону, про проведення військових навчань у якій потрібно повідомити іншу державу на глибину 125 км.;

– інформувати про військову діяльність у зазначеній вище зоні за півтора місяця до початку навчань або маневрів;

– не проводити військових маневрів та навчання ближче, ніж за 20 км до державного кордону;

– проводити щороку спільні навчання на території кожної з сторін.Хотів би зазначити, що угорсько – українське співробітництво відзначається багаторівневістю. Це, зокрема не лише візити генералів та інших високопоставлених керівників міністерств оборони обох держав, а й стажування курсантів обох держав, ремонт різної військової техніки і спорядження та ін.

Варто звернути увагу, що угорсько – українські військові контакти не обмежувалися двосторонніми відносинами. 15 січня 1999 р. в Ужгороді відбулася зустріч військових міністрів Угорщини, України, Румунії, де держави учасниці домовилися про створення спільного інженерного батальйону, для проведення гуманітарних та миротворчих операцій. Активізація співробітництва обумовлювалася і складною екологічною ситуацією в Карпатсько – Дунайському регіоні, а саме руйнівними повенями, що спричинили значні руйнування та людські жертви. Це ще раз підтвердило необхідність створення мобільного підрозділу швидкого регулювання. Останні навчання такого угорсько – українсько – румунського інженерно технічного батальйону відбувалися на Закарпатті у вересні 2000 р., де військовики Західних сусідніх держав відпрацьовували тактику порятунку людей під час різного роду стихійних явищ і природних катаклізмів.

У цілому характеризуючи угорсько – українські відносини у військовій галузі, їх можна відзначити як багатогранні і досить активні [36, с. 3 – 4]. Будапешт і Київ намагаються не обмежуватись вирішенням локальних проблем військового співробітництва двох держав. Активна співпраця військових відомств закладає хороші передумови для утворення на межі Центральної та Східної Європи центру безпеки, який міг би в рамках ООН та ОБСЄ виконувати, в разі потреби, миротворчі функції.

Важливим питанням у стосунках будь – яких сусідніх держав є питання врегулювання кордонів [8]. І тут слід відзначити, що процедура вирішення прикордонних проблем між Україною та Угорщиною ніколи не була проблематичною. Обидві держави ще в лютому 1993 р. домовилися про спрощений порядок перетину державного кордону особами, що проживають у прикордонних областях. Варто зауважити, що підписання цієї угоди в 1993 р. (та її ратифікація в 1995 р.) свідчила про прагнення забезпечити активізацію контактів між родичами, що проживали по різні боки угорсько – українського кордону. Крім того, і в Будапешті, і в Києві добре розуміли необхідність спілкуватись між собою [35, с. 7]. 26 лютого 1993 р. в Будапешті Угорщина та Україна домовилися про створення пропускних пунктів через державний кордон, без яких угода про спрощений порядок перетину кордону залишалась лише декларацією. Згідно угоди угорська та українська сторона зобов’язались створити нові та розширити пропускну спроможність вже існуючих пунктів. Такий статус кордону мав стосуватись і транзитних вантажів та пасажирів. Ще одним важливим документом, що стосувався угорсько – українського кордону стала угода про прийом і передачу осіб через державний кордон. Цей документ забезпечив безперешкодну передачу громадян Угорщини і України та осіб без громадянства, якими цікавилися відповідні компетентні органи обох держав. Ця угода була підписана міністрами юстиції Угорщини та України.

Черговий етап активізації прикордонних відносин між Угорщиною і Україною здійснювався у травні 1995 року, коли було підписано ряд документів щодо питання функціонування кордону [74, с. 3]. В Договорі про режим угорсько – українського кордону, співробітництво та взаємодопомогу у прикордонних питаннях закріплювалось вирішення ряду принципових питань. Зокрема, кордон визнавався за станом 1947 р., що означало відмову Угорщини оскаржувати підсумки Другої світової війни. Цією ж угодою було створено інститут прикордонних уповноважених, які відповідали за оперативне розв’язання питань у прикордонній зоні. Було досягнуто домовленості про допомогу у митних питаннях.

Угорщина та Україна у 90-х роках активно співпрацювали у справі боротьби проти організованої злочинності, яку заохочувало вигідне географічне становище обох держав [9]. Наркотики, зброя, нелегальні емігранти – ці сфери злочинного бізнесу завдавали значної шкоди і загрожували внутрішній безпеці обох держав. Тому уряди Угорщини і України уклали в Києві 19 травня 1995 р. Угоду про взаємодію у боротьбі з організованою злочинністю. Особливу увагу в цьому документі сторони приділили координації дій у боротьбі проти злочинів пов’язаних з наркотиками, тероризмом, економічними злочинами. У процесі подальшої співпраці в цій галузі обидві сторони укладали щорічні протоколи про співпрацю, активно проводилися зустрічі керівників оперативних підрозділів міністерств та навчальних органів внутрішніх справ прикордонних регіонів.Крім того, спецслужби та правоохоронні органи Угорщини та України здійснюють активний обмін оперативною інформацією про діяльність трансдерджавних злочинних угрупувань, сфера інтересів яких поширювалась на Угорщину та Україну. 1995 р. було утворено спільну угорсько – українську комісію для боротьби з проявами організованої злочинності, яка повинна була оперативно реагувати на злочинні прояви по обидва боки угорсько – українського кордону. Завдяки посиленій співпраці міністерств внутрішніх справ та спеціальних служб рівень злочинності у прикордонних регіонах Угорщини та України зменшився, скоротилися обсяги контрабанди алкогольних напоїв та перевезення наркотичних речовин.

Хотілося б визначити також, що Угорщина і Україна 11 листопада 1997 р. уклали в Будапешті угоду про оперативне сповіщення про ядерні аварії, обмін інформацією та співробітництво у галузі ядерної безпеки і радіаційного захисту, що особливо актуальним стало у зв’язку з існуванням у обох державах атомних електростанцій. Крім взаємного оповіщення, стаття 4 угоди передбачала "розвиток Набоков – технічного співробітництва між зацікавленими відомствами в галузі ядерної безпеки та радіаційного захисту, включаючи моніторинг радіоактивних викидів, проти аварійне планування та поводження з відпрацьованим ядерним паливом і радіоактивними відходами” [10].

Аналізуючи угорсько – українські відносини у сферах прикордонного, військового, дипломатичного співробітництва, можна зробити наступні висновки. Насамперед хотілося б наголосити на атмосфері довіри та прагненні до співпраці, притаманне представникам обох держав. Про це свідчать підписані угорсько – українські документи довготермінового характеру. Зокрема багато з них укладені терміном на 5 – 10 років, деякі – безтермінові, з автоматичним продовженням.

Важливим є те, що на угорсько – українські відносини не вплинув той факт, що Угорщина набагато швидше почала просування до Європейських інституцій, в той час як українське керівництво витратило багато часу на розв’язання проблем внутрішнього характеру.

Безперечно, необхідно відзначити усвідомлення угорською стороною перспективи співпраці з Києвом. Фактично всі уряди в Будапешті, як і президент Угорської республіки А. Гьонц ставили питання активізації відносин з Україною на перший план. В цілому ж відносини Угорської республіки та України можна оцінити як політику корисного суспільства. Це і не дивно, адже обидві держави активно виступають не лише на підтримку формального миру; безпеки в Європі, а й активною двосторонньою позицією прагнуть зміцнювати позитивний клімат на Європейському континенті.

Однією з першочергових проблем гуманітарного спрямування є проблема національних меншин. Як вже зазначалося вище, угорсько – українські відносини в культурній та й в політичній сфері далеко не завжди були безхмарними. Але для діаспор народів це не становило значних проблем. Хотілося б відзначити, що контакти угорських та українських громадян не були зіпсовані взаємними конфліктами на етнічному ґрунті. Однією з причин була відсутність прагнень в угорців асимілювати ту частину населення країни, що була представлена етнічними українцями. Хоча за радянських часів представники влади намагались утискати права етнічних угорців, що проживали на території УРСР, після здобуття Україною незалежності цієї проблеми вже не існувало. Навпаки, становище угорської діаспори в Україні позитивно відрізнялося від становища угорців в Румунії та Югославії [81, с. 5].

Основними причинами, що стали визначальними для нормального співіснування націй та національних меншин в Угорщині та Україні стали наступні. По – перше, на відміну від більшості європейських держав представники титульної нації та національні меншини у місцях компактного проживання останньої займалися схожими видами господарювання, тому й різниця в рівні їх життя була мінімальною, або її і взагалі не існувало. По – друге, спрощений режим перетину угорсько – українського кордону дозволяв підвищувати рівень життя окремих сімей, отримувати культурну інформацію, що відіграла значну роль у справі само ідентифікації національних меншин. По – третє одним з перших міжнародних документів, підписаних між Угорщиною і Україною, стала Декларація про принципи співробітництва між УРСР та Угорською Республікою по забезпеченню прав національних меншин від 31 травня 1991 р. [4]. У Декларації сторони підкреслювали, що "їх спільна мета – створення такого демократичного устрою, котрий забезпечить всім громадянам у рамках повної правової держави повну реалізацію основних прав і свобод людини”. Крім того висувались наступні принципи існування меншин на своїй території:

1) повага прав національних меншин;

2) повага прав людини вільно визначати свою належність до національної меншини, відмова від примусової асиміляції національних меншин збереження і розвиток їхньої культурної самобутності;

3) обов’язкове врахування прав та інтересів національних меншин у проведенні внутрішньої та зовнішньої державної політики;4) природне право створення національними меншинами власних організацій;

5) заборона діяльності, що може розпалювати у громадській свідомості національну ненависть.

Хотів би особливо підкреслити, що цей документ став фактично одним з перших, який заклав підвалини передбачуваної та цивілізованої національної політики не лише для Угорщини та України, а й для інших постсоціалістичних країн. Угорська сторона значну увагу приділяє проблемі забезпечення прав національних меншин, що проживають на її території [...]. ще у 1993 р. був прийнятий закон "Про права національних меншин та етнічних груп”, який надавав їм можливість для створення власних органів самоврядування. Фактично керівництво Угорської республіки забезпечило державну підтримку ініціатив етнічних меншин у справі забезпечення збереження власної ідентичності та розвитку національної культури.

Доповнення до Декларації стала міжурядова угода про співробітництво молоді і молодіжний обмін [11]. Співробітництво у цій галузі зумовлено зацікавленістю обох держав у розвитку молодіжних контактів усіх рівнів задля забезпечення наступництва у розвитку угорсько – українських відносин. Серед проголошених завдань молодіжних контактів можна виокремити наступні:

– організація спільних заходів, які популяризують і поліпшують стан знань молоді про країну – партнера;

– співробітництво і обмін молоддю між організаціями і товариствами, школами і вузами, а також сім’ями;

– співробітництво молодих парламентаріїв, адміністративних працівників, політичних, громадських діячів і представників органів самоврядування;

– боротьба з негативними явищами в молодіжному середовищі;

– організація акцій милосердя, реабілітація та оздоровлення дітей і молоді;

– організація спільних починань в галузі торгівлі та господарства.

Послідовна гуманітарна політика Угорщини та України може бути охарактеризована як політика двосторонньої зацікавленості. Контакти не обмежувалися лише сферою захисту прав національних меншин та розвитком зв’язків між молоддю обох держав. Прагнучи максимально розширити сферу співробітництва, уряди Угорщини і України 4 квітня 1995 р. підписали Угоду про співробітництво у галузі культури, освіти і науки. Цей документ передбачав широкі двосторонні контакти в галузі театру, кіно, образотворчого мистецтва, музики, заохочення наукових досліджень, підготовку нових посібників та нових публікацій. Угода стала знаковим документом у процесі оформлення двосторонніх відносин у гуманітарній сфері, оскільки її рамки були дуже широкими, а дія не обмежувалась хронологічно. Таке формування документу свідчило про спільну зацікавленість Будапешта і Києва у зміцненні культурних контактів [12].

Окрім співробітництва у галузі культури Угорщина і Україна домовилися про охорону авторських та суміжних прав, що було особливо актуально на фоні поширення нелегальної аудіо, - відеопродукції, програмних продуктів. Задля пожвавлення гуманітарних контактів сторони домовились про "взаємне відкриття на своїй території культурних центрів іншої країни”.Угода про співробітництво в гуманітарній сфері стала однією з пакету угод, підписаних у квітні 1995 р. Серед яких слід виділити Угоду про співробітництво у справі повернення культурних цінностей, що потрапили під час Другої світової війни та в наступні роки на територію іншої країни [13]. Для вирішення спірних питань було створено спеціальні комісії. Таким чином угорські та українські урядовці планували досягти високого рівня співробітництва та позбутись проблеми бюрократичного узгодження позицій між кількома міністерствами, до сфери компетенцій яких належали переміщені під час війни культурні цінності. Поверненню підлягали й цінності, що були переміщені після Другої Світової війни. В документі наголошувалось, що "сторони висловлюють свою готовність розпочати роботу по поверненню культурних цінностей, вивезених під час Другої Світової війни та в наступні роки з їх території після завершення певних етапів і всього комплексу пошуково – дослідних, експертних робіт, пов’язаних з ідентифікацією та визначенням культурних цінностей, узгодження правового механізму передачі”. Ще однією угодою, що мала зменшити негативний вплив Другої Світової війни на угорсько – українські відносини стала підписана 16 листопада 1996 р. Угода про збереження та увічнення місць пам’яті загиблих військовослужбовців та цивільних жертв воєн та про статус поховань. Тут слід відзначити, що підписання цього документа було важливішим для України, яка не мала достовірних даних про кількість жертв Другої Світової війни. Обидві сторони зобов’язалися обмінюватися інформацією про наявність існуючих поховань та їх розміри, здійснюючи це за власний кошт, забезпечувати вільний доступ угорських та українських громадян до місць розташування поховань загиблих угорських та українських військовослужбовців та цивільних жертв воєн. Потрібно відзначити, що підписання і ратифікація парламентами обох держав двох Угод, що стосувались проблем, пов’язаних зі спадщиною Другої Світової війни сприяли утвердженню добросусідських відносин [ ].

Ще однією сферою зацікавленості Угорщини і України була активізація партнерства у науково – технічній галузі, а саме створення спільних дослідних проектів. Тому 19 травня 1995 року у Києві угорська і українська сторони підписали Угоду про співробітництво у сфері науки і технології. Вона передбачала, що "організації, інститути та інші суб’єкти співробітництва обох краї можуть укладати між собою прямі угоди, договори та контракти, в яких визначаються тематика, питання фінансування, порядок використання результатів спільних робіт, а також конкретні питання співробітництва”.

Крім цього Угода передбачала [14]:

– участь представників третіх держав у спільних проектах;

– обмін фахівцями у сфері науки і технології;

– обмін науково – технологічною інформацією та документацією;

– створення спільних науково – технологічних центрів і дослідних колективів.

Необхідно зауважити, що децентралізація державного впливу на процес проведення досліджень, значною мірою, компенсувалася створенням спільної двосторонньої комісії, до компетенції, якої входило прийняття рішень щодо спільних проектів досліджень і розробок, що становлять спільний інтерес, оцінка та узгодження напрямів науково – технологічного співробітництва. Водночас сторони брали на себе зобов’язання по спільному захисту інтелектуальної власності. Безстроковість угоди дозволяє зробити висновок про перспективну зацікавленість обох сторін у цій галузі співробітництва.

Вже у 1997 р. відбулися зустрічі представників Угорського національного комітету з технологічного розвитку та Міністерства України у справах науки і технології. Сторонами було визначено приоритетні напрями співробітництва серед яких медицина, біотехнологія, екологія, сільське господарство, матеріалознавство. Протягом 1999 – 2000 р. сторони домовилися про виконання 19 спільних проектів у згаданих вище галузях [26, с. 69 – 72].

Зокрема, у вересні 1998 р. українські вчені взяли участь в угорсько – українському "Воркшопі”, з пріоритетного наукового напрямку "нові матеріали і речовини”, що проходив у Будапешті. Тут були представлені розробки Державного фонду фундаментальних досліджень, державних науково – технічних програм за цим пріоритетним напрямом, а також перспективні технології інституту проблем матеріалознавства НАН України; матеріали електронної техніки; оптичні елементи; перспективи напівпровідникового матеріалознавства в регіоні Буковини; функціональна кераміка; багатокомпонентні матеріали; оптичні та конструкційні монокристали.

Ще одним кроком, що сприяв зближенню стандартів освіти стала Угода про взаємне визнання та еквівалентність документів про освіту і наукові ступені – від 27 жовтня 1998 р. Це відкрило можливість угорцям і українцям, що проживали в іншій державі, отримувати вищу освіту рідною мовою, ліквідувати бюрократичні перепони і дало змогу значно пожвавити контакти, не обмежуючись теоретичною діяльністю [15].Хотілося б підкреслити, що співробітництво Угорщини та України в гуманітарній сфері не обмежувалось виключно співпрацею недержавних органів. Логічним продовженням ряду договорів міждержавних угод та інших нормативних актів стало встановлення співробітництва між угорським та українським парламентами. Зокрема, згідно Угоди про розвиток відносин між Державними Зборами Угорщини та Верховною Радою України від 28 вересня 1994 р. обидві держави домовилися про щорічні зустрічі голів парламенту, постійні контакти парламентських профільних комітетів сприяли розвитку регіонального та прикордонного співробітництва. Крім того, керівники законодавчих органів Угорщини та України у спільному "комюніке”, підписаному за підсумками візиту О. Мороза до Будапешта, "домовилися продовжувати плідну співпрацю у справі повнішого задоволення потреб національних меншин, використовуючи для цього всі міждержавні механізми та нові форми міжпарламентського співробітництва” [50, с. 4].

У березні 1999 р. відбувся ще один парламентський візит делегації Верховної Ради України до угорської столиці. Серед численних зустрічей насамперед необхідно відзначити зустріч з головою республіканського органу самоврядування української меншини Я. Хортячі, Надзвичайним і Повноважним Послом України в Угорщині О. Климпушем, зустрічі з угорськими парламентаріями та урядовцями.

Серед питань, що стояли на порядку денному були питання здійснення безвізових поїздок громадян угорської республіки і України, налагодження інформаційного обміну між представниками прикордонної та міграційної служби обох країн, покращення інфраструктури контрольно – перехідних пунктів.

Угорські та українські парламентарі домовилися координувати свої зусилля у таких стратегічно важливих проблемах двосторонніх відносин як:

– законодавче регулювання та парламентський контроль за додержанням законодавства стосовно національних меншин;

– законодавче регулювання прикордонного співробітництва;

– сприяння парламентів обох країн подальшому поглибленню культурного, наукового, освітнього співробітництва між Угорською республікою і Україною;

– обмін досвідом з питань приватизації.

Очевидно зрозумілими є прагнення угорської та української сторін докласти максимум зусиль для обліку корисним досвідом у сфері внутрішньої політики. Зацікавлені сторони домовлялися обмінюватися інформацією про демократичні процедури [38, с. 22]. Зокрема, Міністерство внутрішніх справ Угорщини і Центральна Виборча комісія України домовилися про наступні напрями співробітництва [84, с. 8 – 9]:

– вдосконалення виборчого законодавства;

– аналіз міжнародного порівняльного досвіду виборчих систем;

– обмін досвідом діяльності виборчих органів;

– підвищення професійного рівня організаторів виборчого процесу;

– використання сучасних інформаційних технологій при проведенні виборів та референдумів;

– правові та організаційні питання фінансування виборчого процесу;

– підвищення правової культури виборців.

Тобто угорська та українська сторона домовлялись про співробітництво з метою вдосконалення технологій в цілому. Тому сторони і домовились про участь спостерігачів у виборах на території сусідів, про обмін досвідом у питаннях використання бюджетних коштів для проведення виборів, спільних занять з виборчого права.

Такі демократичні контакти повинні були позитивно вплинути на процес розбудови демократії по обидва боки угорсько – українського кордону.

Варто зазначити, що під час офіціального візиту Президента України Л. Кучми до Будапешта було досягнуто домовленості про співробітництво органів, відповідальних за проведення виборів обох держав. Ще одним документом гуманітарного характеру що був підписаний в рамках цього візиту, стала Пам’ятна записка про розробку спільної концепції розвитку прикордонних регіонів Угорської Республіки та України. Кульмінацією гуманітарних відносин між Угорщиною та Україною стало обрання 15 делегатів до Державного органу самоврядування українців Угорщини (ДОСУУ). Ця важлива подія відбулася 24 січня 1999 р. "ДОССУ” покликаний відстоювати інтереси і права українців Угорщини і дбати про їх духовний, культурний розвиток, забезпечення гідного місця в Угорському суспільстві. Тобто Угорщина таким чином продемонструвала державницький підхід до розв’язання проблем національних меншин. Це мабуть зумовлено тим, що українська сторона ставиться з повагою до прав угорської громади, яка сконцентрована на Закарпатті.

В цілому відносини в гуманітарній сфері між Україною та Угорщиною протягом всього періоду, що розглядається можна охарактеризувати як дружні і сповнені взаємної поваги, і надзвичайно перспективні.Співробітництво Угорщини та України здійснювалося не лише у сфері гуманітарної політики та розвитку міждержавних політичних відносин. Надзвичайно важливими та перспективними для обох держав були відносини в економічній сфері, оскільки обидві країни були одна для одної мостами до східного і центрального регіонів Європи, проникнення на ринки яких можна віднести до пріоритетів їх зовнішньої політики [24, с. 32].

Активне угорсько – українське співробітництво розпочалося наприкінці травня 1991 р., коли Україна уже стояла на порозі незалежності 31 травня 1991 р. у Будапешті представники урядів обох держав підписали угоду про торговельно – економічні зв’язки, та науково – технічне співробітництво. Основним її положенням стала відмова від практики товарно – грошових відносин квазіринкового стану, яка існувала між державами соціалістичного табору. Сторони принципово відмовилися від використання в угорсько – українську товарообороті інвалютного рубля, домовившись про проведення розрахунків у вільноконвертованій валюті. Також сторони домовилися всіляко сприяти "поглибленню економічного і науково – технічного співробітництва, розширенню кооперування виробництва, створенню спільних підприємств, міжнародних об’єднань та організацій, а також розвитку і впровадженню інших прогресивних форм співробітництва, прийнятих у світовій економіці”.

Особливістю формування угорсько – українських відносин стало підписання пакетів торговельно – економічних угод. Ці пакети економічних угод сприяли створенню в Україні ринково – орієнтованої, сучасної економіки.

У травні 1992 р. угорські та українські урядовці уклали перший значний пакет економічних угод, що набрали чинності з моменту підписання. Обидві сторони добре розуміли необхідність швидкої реалізації досягнутих під час переговорів економічних домовленостей, тому пішли саме за такою схемою. Уряди Угорщини та України домовилися про створення міжурядової комісії з торгово – економічною, і науково – технічного співробітництва, що мало сприяти визначенню пріоритетів взаємовигідного співробітництва та напрямків реалізації попередніх домовленостей з розвитку окремих галузей промисловості та сільського господарства.

У протоколі про поставки товарів і надання послуг від 22 травня 1992 р. сторони домовилися про взаємовигідний товарообмін [7]. Зокрема, угорська сторона зобов’язалася поставляти в Україну автобуси "Ікарус” та запчастини до них, медичну апаратуру на суму 13 млн. доларів США та медикаменти на суму 15 млн. доларів. З свого боку українська сторона мала відправити до Угорщини 1200 млн. кіловат – годин електроенергії, 12 тисяч тон прокату чорних металів, продукцію хімічної, машинобудівної, деревообробної промисловості. Характерно, що у подальшому товарообіги збереглися попередні тенденції початку 90-х років. Угорська сторона поставляла до України медикаменти, товари широкого вжитку, продукцію харчової промисловості, отримуючи від України насамперед сировину або товари групи "А” (металургія, важке машинобудування) тут слід відзначити ще одну характерну рису угорсько – українських економічних відносин. А саме той факт, що Україна експортувала переважно сировину та продукцію важкого машинобудування, а Угорщина прагнула наситити український ринок досить високоякісними товарами, що не мали аналогів українського походження. 8 грудня 1994 р. представники угорської та української сторін підписали Меморандум про напрями партнерства і співробітництва між Україною та Угорщиною у сфері торговельно – економічних зв’язків. Новий імпульс в угорсько – українських економічних відносинах спостерігається після обрання президентом України Л. Кучми та проголошеного ним курсу до Європейського структур [85, с. 16 – 19]. Сторони ставили на меті участь в процесі економічної інтеграції в Європі, створенні сприятливих умов для розвитку торгівлі, поглиблення комерційного та економічного співробітництва, сприяння у справі приєднання України до системи Генеральної угоди про тарифи і торгівлю та світової організації торгівлі. Обидві сторони визначили наступні пріоритети економічної співпраці:

– розробка принципів міжрегіонального співробітництва, розвитку інфраструктури прикордонних регіонів;

– опрацювання пропозицій з метою підготовки двосторонньої угоди про вільну торгівлю;

– розробка нових механізмів розрахунків між суб’єктами підприємницької діяльності;

– вивчення можливостей розширення спільного виробництва та кооперації.

Головними галузями, у яких повинна була розвиватися співпраця, стали транспортне машинобудування, енергетика та енергетичне машинобудування, фармацевтична промисловість, виробництво медичного обладнання, хімічна промисловість, агропромисловий комплекс.Пріоритетом для Угорщини був розвиток промислової інфраструктури у прикордонній смузі. Крім прагматичних прагнень використовувати близькість до власної території з метою ефективного переміщення капіталів та обладнання, угорські підприємці ставили на меті послаблення соціального напруження в українському Закарпатті, яке є місцем компактного проживання етнічних угорців в Україні.

Важливими були угоди від 22 травня 1992 підписані між Угорським Національним Банком та Національним Банком України, де сторони домовлялися [16]:

– регулювати валютні операції, здійснювані резидентами і нерезидентами;

– обмінюватись пакетами банківського законодавства і нормативних актів Національних банків Угорщини та України.

Крім того в рамках цієї угоди Угорський національний банк зобов’язувався надавати консультації і допомагати у випуску облігаційних позик за кордоном, залучанні і використанні валютних ресурсів від міжнародних фінансових організацій, встановленні і врегулюванні курсу національної валюти до іноземних валют, висловлював свою готовність сприяти в роботі щодо підвищення кваліфікації спеціалістів, яку організовує як Угорський Національний банк, так і Міжнародний центр підготовки банкірів в Угорщині. Того ж дня була досягнута домовленість між міністерством фінансів Угорщини та України про проведення регулярних консультацій у сферах фінансової і податкової політики, про засідання спільної міжурядової комісії з цих питань. Ці домовленості знайшли своє реальне втілення у сфері бізнесу. "Угорщина входить до першої п’ятірки країн по створенню спільних підприємств з українськими фірмами. Більшість з них були створені і зареєстровані у перші роки незалежності України і відіграли важливу роль у насиченні українського ринку високоякісними товарами та послугами”. Тут необхідно зазначити, що незважаючи на невеликі територіальні розміри Угорщини, її частка складає 1,5% від загального обсягу іноземних інвестицій в українську економіку.

15 листопада 1996 р. була ратифікована Верховною Радою України Угода про сприяння і взаємний захист інвестицій в якій сторони зобов’язувались ставитись до інвестицій іншої сторони на рівних умовах, убезпечу вати їх від несправедливого втручання та гарантувати повернення їх у випадку форс – мажорних ситуацій [17]. Тобто це свідчить про те, що угорські державні фінансові установи взяли на себе значний обсяг надання українській стороні консультативної та практичної допомоги у сфері формування національної фінансово – грошової системи.

Географічна близькість України та Угорщини значно стимулювала інвестиційні капіталовкладення угорських юридичних осіб в українську економіку. Серед них слід виділити особливо вдалі економічні проекти. А саме вкладення кількох мільйонів доларів у модернізацію вуглезбагачувальних підприємств Донбасу товариством "Систем Консалтінг”, акціонерне товариство "МОЛ” планує розмістити на території України мережу автозаправних станцій [...]. Хоча в Україні на сьогодні функціонує понад 200 спільних угорсько – українських підприємств говорити про активну угорську інвестиційну діяльність дещо не вірно. Це зумовлено насамперед непродуманою податковою політикою Української держави, що згубно впливає на розвиток бізнесу і недосконале законодавство по залученню іноземних інвестицій.

Перший рік угорсько – українських відносин у сфері реальної економічної співпраці на державному рівні був відзначений укладанням трьохсторонньої міждержавної Угоди між Урядом Угорської республіки, Урядом України та Урядом Російської Федерації про співробітництво в галузі транспортування ядерного палива між Угорською Республікою і Російською Федерацією через територію України [18]. Цей документ мав досить принциповий характер, оскільки транспортування ядерних матеріалів через територію третьої держави завжди пов’язане з певними проблемами. В даному випадку Україна пішла на зустріч Угорщині, АЕС "Пакш”, якої, як і атомні станції побудовані на Україні, працювали на ядерному паливі російського виробництва. Плануючи перевезення ядерного палива, сторони домовилися про створення алгоритму транспортування, охорони, передачі свіжого та відпрацьованого ядерного палива та компенсації збитків, що мали бути завдані можливою аварією.

Важливо, що ще 13 серпня 1992 р. угорські та українські урядовці підписали Угоду про співробітництво у галузі охорони навколишнього середовища та територіального розвитку у якій закріпили такі основні моменти спільної роботи над розв’язанням існуючих та недопущення появи нових економічних проблем [19]:

1) захист атмосфери від забруднення;

2) охорона водних і земельних ресурсів від забруднення промисловими відходами;

3) вивчення біологічних та генетичних наслідків забруднення навколишнього середовища;

4) спільна розробка економічних стандартів;

5) розробка безвідходних, ресурсозберігаючих та екологічно чистих технологій;

6) переробка, знешкодження та утилізація промислових і побутових відходів;7) надання взаємної допомоги при ліквідації наслідків стихійних лих;

8) проведення спільних консультацій, регулярне інформування сторін, розробка спільних дій у питаннях захисту навколишнього середовища.

Очевидно, що без визначення параметрів співпраці у сфері охорони довкілля підписання Угоди про транспортування ядерного палива через українську територію до Угорщини було б неможливим.

Економічне співробітництво Угорської Республіки та України знайшло відображення у співпраці в питаннях розвитку транспортної мережі двох країн. Переговори між країнами закінчились підписанням низки міждержавних угод, що сприяли прагненню обох держав використати своє вигідне географічне становище. Якщо проаналізувати рівень співпраці обох держав, то можна говорити про те, що Угорщина та Україна були природним містком між Західною Європою та Азією. Фактично обидві держави ставали посередниками між високими технологіями Євросоюзу та сировинними ресурсами Центральної Азії [...].

За Угодою про міжнародне автомобільне сполучення угорська та українська сторони регламентували перевезення пасажирів та вантажів через державний кордон, визначали права та порядок надання дозволів на перевезення вантажів та пасажирів через кордон. Наступним кроком у цій сфері стала Угода про реконструкцію автомобільного мосту через річку Тиса на угорсько – українському кордоні, яка мала бути завершена не пізніше першої половини 1997 р. (міст був введений в експлуатацію 30 червня 1997 р.). Сторони домовились, що витрати на реконструкцію та управлінням мосту будуть здійснюватись спільно на паритетних засадах.

Наслідком активного співробітництва стало здійснення угорськими перевізниками протягом 1996 – 1998 рр. близько 50 тис. перевезень, а українськими – близько 63 тис. Також між Угорщиною та Україною функціонує понад 30 регулярних автобусних маршрутів, на яких здійснюється 43 рейси в тому числі 21 маршрут (33 рейси щоденно) між містами, розташованими у прикордонній зоні.

Наступним за важливістю видом транспорту став авіаційний. Уклавши Угоду про повітряне сполучення, уряди Угорщини та України зобов’язалися гарантувати призначеним авіапідприємствам (ними стали "Українські авіалінії” та "Аеросвіт” з українського боку та "Малев” з угорського) [20]:

1) справедливі та рівні умови експлуатації договірних ліній за встановленими маршрутами;

2) урахування інтересів призначених авіакомпаній при створенні нового маршруту;

3) узгодження між сторонами змін до затвердженого графіку авіаперевезень;

4) функціонування угоди протягом невизначеного терміну.

Також 19 травня 1995 р. в Києві було підписано Угоду про залізничне сполучення через державний кордон. Це є досить важливий документ як для Угорщини, так і для України, оскільки залізнична мережа обох держав у справі спільної експлуатації прикордонних залізниць мала велике значення для економічного зближення і забезпечення ефективного товарообігу угорських та українських виробників. Країни домовилися про наступний порядок можливих збитків під час перевезення пасажирів та вантажів [21]:

А) Залізниця кожної Договірної сторони несе відповідальність за збитки, що спричинені з вини її персоналу.

Б) Залізниця кожної з договірних сторін несе відповідальність в рівних частках.

В) Відповідальність за збитки, що завдані внаслідок незадовільного стану колії, залізничних будівель, споруд і локомотивів несе Залізниця тієї Договірної сторони, яка зобов’язана утримувати ці локомотиви, будівлі, споруди та колію.

Г) Відповідальність за збитки, що сталися внаслідок технічної несправності вагонів несе Залізниця тієї Договірної сторони, яка прийняла вагони.

Значна увага Угорщиною та Україною приділялась використанню водних шляхів. З цією метою, ще 28 липня 1993 р. між урядом Угорщини і урядом України було укладено Угоду з питань водного господарства на прикордонних водах. Сторони брали на себе зобов’язання використовувати прикордонні водні ресурси, будувати нові, реконструювати та ефективно експлуатувати діючі гідротехнічні споруди, охороняти водні ресурси від забруднення, слідкувати за якістю та чистотою води, інформувати одна одну про можливі випадки забруднення річки Тиса.

Ще одним документом з низки підписаних Угорщиною та Україною договорів у сфері транспорту була Угода про свободу транзиту, підписана представниками угорського та українського урядів в Будапешті, 11 листопада 1997 р. [22]. Підписання цієї угоди свідчило про підтвердження намірів Угорщини допомагати Україні в її просуванні до Європейських та світових організацій економічного характеру. На момент підписання цієї Угоди Угорщина була вже повноправним членом ГАТТ / СОТ і частково допомогла українській стороні хоча б частково посилити інтеграцію до Євроструктур.Обидві сторони зобов’язувались забезпечувати "безперешкодний транзит через територію своєї країни товарів, які походять з митної території чи направляються на митну територію третьої країни”. В документі було обумовлено, що його дія припиниться після вступу України до ГАТТ / СОТ. Того ж дня представники угорської та української сторін підписали Угоду про співробітництво в галузі енергетики, в якій сторони зобов’язалися сприяти участі українських та угорських енергосистем у міжнародних електроенергетичних системах, надавати пріоритетного значення надійному функціонуванню міжнародного інфраструктурного забезпечення енергосистем відповідними сировинними ресурсами і можливими засобами сприяти співробітництву підприємств, в яких знаходяться об’єкти згаданої інфраструктури.

Активна співпраця між Угорщиною та Україною спостерігається й у сфері сільського господарства [...].

Перш за все слід відзначити значну роль давніх господарських зв’язків, що стали основою взаємовигідних відносин. Особливу увагу угорські та українські сільгоспвиробники приділили селекції та вирощуванню таких сільськогосподарських культур, як ріпак, кукурудза, соняшник, цукровий буряк (усі вони користуються високим попитом як на внутрішньому, так і на зовнішньому ринку обох держав), тваринництву, біотехнології, зокрема використанню генної інженерії для підвищення продуктивності тварин і рослин, переробці с/г продукції.

Уряди Угорщини та України активно співпрацювали у традиційний для обох сторін сфері сільського господарства – вирощуванні рослин. Наприклад, прагнучи забезпечити ефективне постачання саджанців та посівного матеріалу, сторони підписали у травні 1995 р. Угоду про співробітництво у галузі карантину та захисту рослин [23]. У рамках угоди угорська та українська сторони домовилися про:

– взаємну інформацію про фітосанітарні вимоги при експорті, імпорті та транзиті рослин або рослинних продуктів;

– проведення жорсткого фітосанітарного кордону;

– інформування про появу нових шкідливих організмів;

– сприяння одна одній у запобіганні поширенню шкідливих організмів, надання допомоги в обмеженні особливо небезпечних організмів;

– співробітництво у разі виникнення загрози масового зараження рослин однієї з сторін у прикордонній смузі.

Крім того, угорська та українська сторони продемонстрували свою здатність швидко реагувати на зміни на міжнародних ринках сільськогосподарської продукції. Про це свідчить міжурядова Угода про співробітництво у галузі ветеринарії.

В умовах поширення в Європі небезпечних для тварин хвороб, сторони домовилися оповіщати одна одну про випадки їх появи, максимально швидко знешкоджувати їх, щомісяця інформувати одна одну про ситуацію по інфекційних хворобах тварин, які на території Угорської республіки та України підлягають обов’язковому повідомленню. Ця ж угода передбачала співробітництво між науково – діагностичними центрами обох держав, обмін правовими нормами стосовно ветеринарії спільне проведення професійних заходів.

В 2 половині 90-х років спостерігається тенденція до пожвавлення економічних зв’язків між Угорською Республікою та Україною, свідченням цього є Меморандум, між Урядом Угорської республіки та Урядом України про напрямки розвитку економічних зв’язків та лібералізацію двосторонніх торговельно – економічних відносин. Сторони зобов’язались приділити особливу увагу [5]:

– продовженню взаємного вивчення національних законодавств обох країн;

– проведенню порівняльного аналізу процесів економічних реформ та ринкового економічного законодавства в обох країнах;

– відповідності митно – тарифної системи, системи митного контролю, системи митної статистики стандартам ЄС;

– системі сертифікації походження продукції;

– механізму дії сертифікації продукції.

Необхідно зазначити, що з 1997 р. відбувається неухильне скорочення двосторонніх угорсько – українських економічних операцій. Це має свої об’єктивні причини. Насамперед протягом перших років незалежності на споживчому ринку України виникло стільки незаповнених високоякісними товарами ніш, що поставки угорських товарів, як і створення спільних україно – угорських підприємств, здавалися природним продовженням активної співпраці в гуманітарній, військовій, дипломатичній сферах. Згодом із входженням Угорщини до Європейського союзу і НАТО починається переорієнтація її економіки на європейський та американський ринок з метою їх завоювання.Наведені факти дозволяють стверджувати, що угорсько – українські контакти були послідовними взаємовигідними та продуктивними. Фактично обидві сторони у доволі короткі терміни визначили та документально закріпили умови співпраці, ставши надійними партнерами та намагаються поглиблювати відносини. Між двома державами проводиться "політика корисного сусідства”. Угорщина і Україна мають набагато більше спільного ніж відмінного, тому динаміка їх відносин є перспективною та багатообіцяючою. В цілому перспективи розвитку угорсько – українських відносин сьогодні залежить від швидкості економічного розвитку України.

Використана література

1 Magyar Orszаgos Levéltаr (MOL. K-28, 1926. L, 5272. 2, 3, 6. old.

2 Fencsik I. A Kаrpаtoroszok multja és jelen. Pécs, 1939, 6, 12. old.

3 Egry I. Magyarorszаg es Ukrаnia // A Cél. 1939. mбrcius, 73, 76. old.

4 Ruttkay L. Az ukrаn mozgalom es a Ruténföld // Magyar Szemle. 1931, № 4. 376. old.

5 Magyarorszаg és Lengyelorszаg. Bp.—Warszawa, 1936, 83. old.

6 Kozma M. Beszédek, cikkek, elöadаsok, nyilatkozatok. 1940-1941. Bp., 1942, 145. old.; Tъrmezei L. Az ukrаn kérdés magyar szempontjai. Bp., 1939, 8. old.; MOL. K.—28, 1940, 225. t.—p—21800.

7Uj Magyarsаg. 1939. mаrc. 17., 2. old.

8 MOL. K—28, 1940—E—15363, 22, 24. old.

9 Kozma M. Uo. 145, 185, 195. old.

10 Hadtörténelmi Intézet Levéltаra /HIL/. VKF. I. o., 1942. 5121/eln., 277. d., 46-47. old.; Uo. 5311/eln. 278. d., 52-55. old.

11 HIL. Röplapgyьtemény. 1944. 1Y. 312. sz.

12 Літопис УПА. Том І. — К., 1995. С. 132.

13 Uj Magyarorszаg. 1994. februаr 18., 3. old.I.