Вступ

Процес переходу Укріїни до якісно нової форми економічних відносин, що базу-ються на ринкових принципах ведення господарства, зумовив необхідність внесення кар-динальних змін до фінансово-кредитної сфери економіки, яка відіграє ключову роль у за-беспеченні руху грошових потоків, тим самим створюючи базові передумови суспільного відтворення. Основною ланкою цієї сфери є банківська ситема, якій належить провідне місце у загальному механізмі організації й регулювання господарського життя суспільства і від ефективності функціонування якої вирішальною мірою залежить успіх соціально-економічних перетворень у країні загалом.

Банківська система України сьогодні – один із найрозвинутіших елементів госпо-дарського механізму, оскільки її реформування було почато раніше за інші сектори еко-номіки, що визначалося ключовою роллю банків при вирішенні завдань переходу до рин-ку. Саме банки відіграють основну роль в утворенні оптимального середовища для мобілі-зації й вільного переливу капіталів, нагромадженні коштів для структурної перебудови економіки, приватизації й розвитку підприємництва. Водночас усебічне розкриття їхніх потенційних можливостей у реалізації функції фінансового посередництва на ринку знач-ною мірою визначається особлмвостями структурної організації банківської системи краї-ни, яка забеспечує складний механізм практичної реалізації взаємозв’язків і взаємовідно-син між банківськими установами, від чого, у кінцевому підсумку, залежать результати їхньої діяльності та ефективність кредитно-фінансового обслуговування усіх ланок на-родногосподарського комплексу.

Суть, будова та функції банківської системи.

Банківська діяльність – набір посередницьких операцій на грошовому ринку, ви-конання яких дозволено законом тільки під особливим наглядом держави спеціальним ін-ститутам, які називаються банками. Іншим фінансовим посередникам займатися цією дія-льністю заборонено. Банк в правовому відношенні – це будь-який фінансовий посередник, що виконує одну або декілька операцій, віднесених законом до банківської діяльності.

В Законі "Про банки і банківську діяльність” ( березень 1991р.) банком названо будь-яку установу, що виконує функції кредитування, касового і розрахункового обслуго-вування народного господарства та здійснює інші банківські оперіції, передбачені цим за-коном.

До банківської діяльності відноситься комплекс з трьох посередницьких операцій:

• приймати грошові вклади від клієнтів;

• надавати клієнтам позички і створювати нові платіжні засоби;

• здійснювати розрахунки між клієнтами.

Комплекс з трьох базових операцій створює первинну сферу банківської діяльнос-ті, а фінансовий посередник, що виконує цей комплекс, є банківським інститутом, банком в економічному розумінні.

В дійсності фінансові посередники, крім базових, можуть виконувати й багато ін-ших, не базових, але потрібних для грошового ринку операцій. Такі банки прийнято нази-вати універсальними. Банки, що виконують лише частину базових операцій на грошовому ринку, називаються спеціальними.

Якщо ж посередник грошового ринку не виконує жодної з названих базових опера-цій, тобто позбавлений ознак банку, його відносять до небанківських фінансових інсти-тутів. В Україні такими інститутами є: страхові, трастові, фінансові, інвестиційні компа-нії, пенсійні фонди тощо.

Банківська система – законодавчо визначена, чітко структурована сукупність фі-нансових посередників грошового ринку, які займаються банківською діяльністю. Банків-ська ситема має своє особливе призначення, свої специфічні функції в економіці, які не просто повторюють призначення і функції окремих банків, а будується по заздалегідь ви-робленій концепції.

Закон України "Про банки і банківську діяльність” перш ніж визначити, які банки можуть бути в Україні і як вони повинні функціонувати, зафіксував концептуальне поло-ження, що банківська система України повинна бути двохрівневою, встановив, які банки відносяться до кожного з рівнів і яким буде механізм звєязків між ними.

Необхідність формування бінківської ситеми, як особливої структури, визначається двома групами причин:

• пов’язаних з необхідністю здійснення суспільного нагляду і регулювання банківської діяльності, узгодження комерційних інтересів окремих банків з загальносуспільними інтересами – забеспеченням сталості грошей і стабільної роботи всіх банків;

• пов’язаних з функціонуванням грошового ринку, забеспеченням збалансованності по-питу і пропозиції на грошовому ринку і в кожному його секторі.

За своєю структурою банківські системи різних країн істотно відрізняються. Разом з тим є ряд ознак, які властиві всім банківським ситемам, що функціонують в ринковій економіці. Це, перш за все, двохрівнева їх побудова.На першому рівні знаходиться центральний банк. На нього покладається відпові-дальність за вирішення макроекономічних завдань в грошово-кредитній сфері, перш за все – пдтримання сталості національних грошей та забеспечення сталості функціонування всієї банківської системи.

На другому рівні банківської ситеми знаходяться решта банків, які в Україні при-йнято називати комерційними банками.

В зарубіжних країнах до комерційних належить тільки частина банків другого рівня. Пе-реважно це банки, що виконують весь комплекс базових операцій і створені на акцілнер-ній основі. Крім комерційних у кожній країні виділяється цілий спектр інших банків – ко-оперативних, приватних, спеціалізованих тощо.

Класифікація комерційних банків.

КЛАСИФІКАЦІЙНІ ОЗНАКИ ВИДИ КОМЕРЦІЙНИХ БАНКІВ

Порядок створення Перепрофільовані, новостворені

Характер спеціалізації Універсальні, спеціалізовані

Територія діяльності Регіональні, республіканські, міжнародні

Розмір Великі, середні, малі

Форма власності Загальнодержівні, муніципальні, колективні (відкриті й закриті акціонерні товариства, холдинги, товариства з обмеженою відпові-дальністю, кооперативні ), приватні, зі сто-процентною іноземною власністю, змішані

Функції і характервиконуваних операцій Інвестиційні зберігання, депозитні, іпотеч-ні, земельні, інноваційні, поштово-пенсійні, промислові, агропромислові, біржові, екс-портно-імпортні, лізінгові, торговельні

Характер відносин Банки-гаранти, банки-кореспонденти, упов-новажені

Ступінь впливу Монополісти, аутсайдери

Структура Багатопрофільні, безфіліальні

Ступінь контролю Контролюючі, контрольовані

Конкурентоспроможність Конкурентноспроможні, неконкурентносп-роможні

Фінансовий стан Стійкі, проблемні, кризаві, банкрути

Основна визначальна, провідна функція банків за умов перехідної, а згодом і ство-реної реільно цивілізованої економіки – це посередництво у фінансовій і кредитній сфері, обслуговування господарсько-фінансових операцій. Посередництво виражається у процесі продажу рахунків фінансових вимог приватним клієнтам, а також державі. Одна з функцій комерційних банків проявляється в тому, щоб зменшувати ризик для індивідуальних ра-хунків за допомогою об’єднання нагромаджень і використання їх для створення великих диверсифікованих груп активів, інакше кажучи, функціональне призначення комерційних банків – це акумуляція, зберігання і використання фінансових ресурсів.

Отже, банківська система – це специфічна економічна та організаційно – правова структура, що забеспечує функцірнування грошового ринку та економіки в цілому.

Вона покликана виконувати такі функції:

• трансформаційну;

• створення платіжних засобів та регулювання грошової маси;

• забеспечення сталості банківської діяльності і грошового ринку.

Трансформаційна функція зумовлена посередницькою місією банків. Мобілізуючи вільні грошові кошти одних суб’єктів ринку і передаючи їх різними способами іншим суб’єктам, банки мають можливість змінювати:

- строки грошових капіталів;

- їх розміри;

- фінансові ризики.

Функція створення грошей і регулювання грошової маси полягає в тому, що банків-ська система оперативно змінює масу грошей в обігу, збільшуючи її відповідно до зміни попиту на гроші. Це ключова функція банківської системи. В її виконанні беруть участь усі ланки системи. Вона стосується усіх напрямків банківської діяльності, насамперед кредитної.

Функція забеспечення сталості банків та грошового ринку пов’язана з надзвичай-но високою ризиковістю банківської діяльності. Банки, на відміну від інших економічних суб’єктів, несуть підвищену загрозу дестабілізації власної діяльності, розлад усього гро-шового ринку, провокування зогальноекономічної кризи.

Банківська діяльність за умов перехідної економіки.

Станом на 1 січня 1998 року В Книзі реєстрації банків, валютних бірж та фінансо-во-кредитних установ зареєстровано 227 банків. Із них створених у вигляді відкритих ак-ціонерних товариств – 133, державних – 2, закритих акціонерних товариств – 51, банків, створених за участю іноземного капіталу, - 22, у тому числі зі 100-процентним іноземним капіталом – 6 банків.

Кількісні аспекти організації банківської діяльності в умовах ринку пов’язані з оці-нкою достатності числа банків у країні з огляду на їхні можливості повноцінно обслуго-вувати різні сектори господарства. Критерієм для оптимізації цього параметра має слугу-вати така кількість банківських установ, яка спроможна:

• охопити традиційним кредитно-фінансовим обслуговуванням усі сфери національної економіки й зовнішньоекномічну діяльність;

• зайняти усі можливі для банків сегменти грошового ринку і ринку капіталів;

• здійснювати увесь спектр операцій, щоб повністю зодовільнити попит суб’єктів ринку на банківські послуги.Однак у реальній дійсності формування кількісного складу банківської системи, особливо при переході від адміністративно-командної до ринкової економіки, далеко не завжди грунтується на чітко визначених об’єктивних критеріях потреби у створенні нових банків. Унаслідок цього на початкових етапах перехідного періоду в Укріїні переважав тільки екстенсивний тип розвитку банківської системи, що на рівні з позитивним момен-том розширення традиційних сфер банківських перацій і створення конкурентного сере-довища містив також певний негатив, який виявився згодом у фінансових крахах окремих новоутворених банків.

Позитивним моментом у розвитку банківської системи слід вважати докорінну зміну структури власності на банки, що дістало вираження у русі від повної монополізації банківської справи в руках держави до створення системи приватних комерційних банків та перебування у державній власності тільки двох із них. У результаті структура банківсь-кої ситеми за даним критерієм набуває класичних ознак, за яких верхній рівень – центра-льний банк – перебуває під контролем держави, а ніжній – комерційні банки – належать приватним особам.

Річ у тому, що значним кількісним змінам структури банківської системи України не завжди відповідають позитивні якісні зрушення. Йдеться насамперед про досить низь-кий рівень капіталазації комерційних бінків, адже значну частину новоутворених кредит-них інститутів було засновано в період загострення гіперінфляції підприємствами реаль-ного сектора економіки для розв’язання проблем суто власного забеспечення кредитними ресурсами. Діяльність інших банків початково мала на меті обслуговування торговельно-посередницьких та валютообмінних операцій із швидким обігом коштів.

Суттєво вплинула на кредитно-платіжні відносини з підприємствами криза нелате-жів. З одного боку, комерційні банки, бача погіршення платоспроможності підприємств, утримувалися від надання їм нових кредитів, що ще більше погіршувало становище під-приємств. З іншого боку, підприємства, опинившись у скрутному фінансовому становищі, не могли виконувати свої зобов’язання не тільки перед іншими підприємствами, але й пе-ред банками. Зростання простроченої заборгованості підприєиства за банківські кредити створило серйозну загрозу для ліквідності не тільки окремих банків, але й банківської си-стеми в цілому.

Звуження кредитної діяльності комерційних банків з одночасним наростанням не-платежів за простроченими позиками та зростанням резервів ліквідності підірвали прибу-тковість банків.

Крім того, і деякі інші внутрібанківські процеси сприяли активізації кризи банків-ської діяльності. Найбільш відчутні з них – жорстка монетарна політика Національного банку, недостатня оперативність і ефективність контролю з боку Національного банку за діяльністю комерційних банків та недоліки в діяльності самих банків. Але ці внутрібан-ківські проблеми, так би мовити, лише ускладнюють ситуацію, а першопричина кризи ба-нківської діяльності за межами банківської системи – в нашій економіці. В Україні неміє системи страхування ризиків кредитної діяльності і страхування банківських депозитів.

Не маючи інших джерел існування та подальшого розвитку, деякі банки свідомо вдалися до проведення занадто ризикової кредитної політики. При наданні кредитів ними недостатньо приділялась увага вивченню кредитного ризику. Ситуація ускладнювалась тим, що інформація банків про платоспроможність позичальника та стан його господарсь-кої діяльності на момент надання кредиту була неповна або недостовірна. Допускалася практика надання кредитів і зовсім без забеспечення, так званих блянкових кредитів, а та-кож кредитів під стріхування чи гарантію без належної перевірки статутних документів та фінансового стану фірм-гарантів.

Така тактика роботи банків в умовах загальної економічної кризи призвела до погі-ршення фінансового стану 25 % комерційних банків.

Не краще склалися справи і на міжбанківському кредитному ринку. За умов браку ліквідних фінансових інструментів банки досить активно проявляли себе на цьому ринку, але надання недостовірної інформації, тобто невчасне віднесення заборгованості на раху-нки прострочених кредитів, невідображення прострочених платежів за проценти на кре-дити і недостатня вимогливість під час вивчення фінансового стану банку позичальника призвели до різкого зростання ризику при наданні міжбанківських кредитів. Саме ці недо-ліки в кредитній політиці банків посилили кризові явища.

Структурні аспекти вдосконалення банківської системи Укра-ни.

Поглиблення банківської реформи та всебічне зміцнення на цій основі банківської системи, забеспечення на ділі її ефективної підтримки з боку держави розглядається як одне з пріоритетних завдань економічної політики. Без кваліфікованого здійснення ради-кальних заходів у цій сфері економічної діяльності, вирішення всього комплексу завдань ринкової трансформації адміністративної економіки, забеспечення її цивілізованого функ-ціонування неможливо.Основна спрямованість подальшого реформування банківської системи пов’язується з утвердженням на ділі функціонально розглянутої дворівневої структури банківських відносин, що передбачає забеспечення Національним банком країни стабілі-зацію грошового обігу, з одного боку, і здійснення всього комплексу банківських послуг комерційними банками, з іншого. З цією метою потрібно здійснити таку систему заходів:

• Суттєво прискорити розробку та прийняття комплексу законів про банківську та кре-дитну діяльність.

• Здійснювати політику, спрямовану на зміцнення авторитету Національного банку України. Підтримувати принцип самостійності НБУ і його виключної підзвітності Верховній Раді. Верховна Рада має ухвалити постанову "Про регламент підзвітності НБУ Верховній Раді”.Ініціюватиметься також утвердження конституційної норми, за якої голова НБУ призначатиметься на 8 років, що сприятиме стабільності керівництва НБУ. З метою узгодження різних нарямків фінансової та грошово-кредитної діяльнос-ті ііціюватиметься заснування Міжвідомчої консультативної Ради по банках.

• Відповідно до існуючої світової практики необхідно утворення автономної від НБУ системи органів по здійсненню реєстрації банківських установ та нагляду за банківсь-кою діяльністю.

• Має бути розроблена та здійснена комплексна програма розширення мережі, зміцнен-ня та підвищення ролі у ринковій трансформації економіки комерційних банків, ска-сування їх дискрімінаційного оподаткування, прийняття нормативних актів, що мають забеспечити правову основу беспосередньої участі комерційних банків у приватиза-ційному процесі, санації збиткових підприємств, зрощування капіталів промисловості та банків і утворення на цій основі конкурентноздатного національного фінансового капіталу.

• Необхідно створити систему швидкого реагування на виникнення системного ризику для банківської системи в цілому, яка б включала, по-перше, механізм оперативної, бажано щоденної, оцінки стану банківської системи, однозначний об’єктивний меха-нізм державної підтримки банківського сектора у разі виникнення несприятливого си-стемного ризику. По-лруге, необхідно створити для суб’єктів економіки можливість вчасно оцінювати фінансовий стан будь-яких банків України. Для цього необхідно розробити офіційну методику оцінки стану банку на основі його звітної статистики, з врахуванням української специфіки.

• З метою захисту вкладів громадянтреба створити Міжбанківський фонд обов’язкового страхування банківських вкладів фізичних осіб, який матиме статус юридичної особи.

• Необхідно створити дійовий механізми застави майна.

Заключення

Завершення структуризації банківської системи за дворівневим приципом водночас не можна вважати остаточним завершенням процесу її формування, адже організаційна структура банківської системи ринкового типу має включати також мережу допоміжних організацій, які забеспечують нормальну діяльність кредитних установ, сприяючи функці-онуванню складного механізму взаємозв’язків банків із суб’єктами економічних відносин, що діють у різних секторах господарства країни. На практиці в організаційному плані реа-лізація допоміжних функцій забеспечується елементами, які у своїй сукупності являють собою інфраструктуру банківської системи, що у нормальних ринкових умовах повинна охоплювати інформаційне, технічне, науково-методичне, кадрове та законодавчо-правове забеспечення діяльності банків.

Без цих елементів інфраструктури нормальне функціонування банків в умовах ри-нку неможливе. Тому необхідність інтегрування їх до банківської системи об’єктивно ви-пливає з потреби всебічного регулювання діяльності кредитних установ, включаючи та-кож діяльність допоміжних організацій в інтересах розвитку всієї банківської системи відповідно до потреб суб’єктів економічних відносин, яких вона обслуговує.

Таким чином, банківська система в умовах ринку попри належний рівень капіталі-зації банківських установ та розвиток різних видів спеціалізованих комерційних банків нарівні з банками універсальними, що в сукупності утворюють другий рівень системи, має включати також інфраструктуру, яка обслуговує обидві рівні – верхній і нижній, забеспе-чуючи нормальне функціонування банківської системи загалом.

Глибоку кризу банківської діяльності не можна подолати суто банківськими захо-дами, крудитними, монетарними інструментами, бо її першопричини криються в економі-ці. Саме тому потрібно ставити питання про економіку і банки, а не суто банківську про-блему.