Обґрунтування виробничої програми підрозділів трудовими ресурсами обмежується, як правило, тими категоріями працівни-ків, кількість яких залежить від обсягу і структури виробництва. Це переважно робітники.

Кількість робітників, потрібна для виконання запланового об-сягу роботи, визначається різними методами залежно від специ-фіки виконуваних процесів і нормування праці: на основі трудо-місткості робіт, норм виробітку, норм обслуговування, за робо-чими місцями тощо. Розрахунки проводяться окремо за професі-ями і кваліфікацією робітників.

Кількість робітників на роботах з нормованою трудомісткістю визначається за формулою:

Чоб=Тпл/Тп*kн (5.12)

де Чоб – середньооблікова кількість робітників;

Тпл – планова трудомісткість робіт, нормованих людиногодин;

Тп — фонд робочого часу одного працівника в плановому пе-ріоді, год;

kн — коефіцієнт виконання норм.

Фонд часу роботи одного середньооблікового робітника ви-значається на основі кількості робочих днів у плановому періоді, передбачених законом невиходів на роботу і середньої тривалості робочого дня.

Тп=Дп*tд.с, (5.13)

де Дп — середня кількість днів виходу на роботу в плановому періоді одного робітника;

tд.с — середня тривалість робочого дня, год.

Середня кількість днів виходу на роботу (реальний робочий час у днях) обчислюється на основі кількості робочих днів у пла-новому періоді за календарем (Др) і середньої кількості днів не-виходів згідно з трудовим законодавством (відпустки, хвороба та ін.)—Дн, тобто 

Дп-Др-Дн. (5.14)

Середня тривалість робочого дня менша від номінальної три-валості, якщо у складі робітників є такі, що мають скорочений робочий день (неповнолітні, матері, що мають дітей віком до од-ного року). В інших випадках середня тривалість дня збігається з номінальною (tд н).

Згідно з цими обчисленнями можна визначити втрати робочо-го часу.

h=(1-Tп/Др*tд.н)100, (5.15)

де h — втрати робочого часу у відсотках.

Коли виготовляється один вид продукції або виконується од-норідна робота, кількість робітників можна визначати за нормами виробітку.

Чоб=N/Вд*Дп*kн (5.16)

де N — плановий обсяг продукції (роботи) у натуральному

виразі;

Вд — денна норма виробітку одного робітника у натуральному виразі.

Розглянуті методи обчислення кількості робітників ґрунтуються на нормуванні затрат праці на одиницю продукції (роботи). Сфера їх застосування — процеси, де робітники, закріплені за певними ро-бочими місцями, безпосередньо обробляють продукцію (виконують роботу) і між їх кількістю та обсягом останньої існує тісна залеж-ність. Але досить часто ситуація буває іншою. Це стосується тих трудових процесів, виконання яких має такі особливості: виконува-ні робітником операції не пов'язані з кожною одиницею продукції або роботи; трудовий процес є нерегулярним, ймовірним; необхідна постійна присутність робітника незалежно від його завантаження з метою нагляду, контролю і регулювання процесу.

Зазначені особливості властиві передусім таким основним про-цесам, як апаратурні (ливарні, гальванічні, термічні, хімічні та ін.), обробні з високим рівнем механізації та автоматизації, а також до-поміжним процесам з обслуговування устаткування (налагоджен-ня, дрібний ремонт тощо). Із підвищенням рівня механізації та ав-томатизації виробництва частка таких процесів зростає. Об'єктом нормування затрат праці є, як правило, устаткування (робочі міс-ця), що обслуговується, а кількість робітників обчислюється за нормами обслуговування і робочими місцями. За кожним із цих методів обчислюється явочна кількість робітників, яка згодом пе-рераховується в облікову з урахуванням втрат робочого часу.

Кількість робітників за нормами обслуговування визначається за формулою:

Чяв=m*kp/mн (5.17)

де Чяв — явочна кількість робітників;

т — кількість устаткування (робочих місць), що потребує об-слуговування;

mн — норма обслуговування, тобто кількість устаткування,

яку має обслуговувати один робітник;

kз — кількість змін роботи.

Кількість робітників за робочими місцями обчислюються так:

Чяв=mn*kз (5.18)

де mn – кількість робочих місць, на яких постійно повинні бути робітники.

Явочна кількість робітників перераховується в облікову чисе-льність збільшенням її згідно з процентом втрат робочого часу h.

Чоб=Чяв100/100-h (5,19)

На практиці ці обчислення спрощують, замінюючи величину 100/100-h на коефіцієнт облікового складу, що визначається як відношення облікового складу робітників до їх явочної кількості за звітними даними.

Для визначення кількості робітників, які виконують нерегуля-рну роботу з випадковим часом їх виникнення і тривалістю (на-ладчики устаткування, черговий ремонтний персонал та ін.), мо-же застосовуватися метод теорії масового обслуговування. На-приклад, специфіка обслуговування устаткування наладчиками полягає в тому, що на одного робітника припадає кілька верста-тів, вимоги на обслуговування надходять нерегулярно, а його тривалість коливається в певних межах (рис. 5.2). Отже, можливі простої як устаткування, так і робітників, що його обслуговують. Тому важливо визначити таку кількість наладчиків, за якої вся система "устаткування-робітники” працювала б в оптимальному режимі. Критерії оптимальності тут можуть бути такі:—

максимальне завантаження устаткування за умов міні-мального очікування обслуговування;—

максимальне завантаження обслуговуючого персоналу за рахунок мінімізації часу його незайнятості;—

мінімальні витрати в системі на одиницю продукції (роботи).

Перші два критерії часткові, і ними доцільно керуватися у тих випадках, коли один із ресурсів (устаткування або робітники) де-фіцитний, а іншого достатньо. Збільшення завантаження устат-кування за рахунок скорочення часу очікування обслуговування потребує збільшення кількості наладчиків, завантаження яких знизиться. І навпаки, зменшення кількості наладчиків підвищить їх завантаження, але при цьому погіршиться використання устат-кування.

Найповніше ефективність функціонування системи обслуго-вування відбиває третій критерій, тому йому і слід надавати пе-ревагу в більшості випадків. При цьому враховуються ті витра-ти, на які безпосередньо впливає система обслуговування. До них належать витрати, пов'язані з простоями устаткування й оплатою праці обслуговуючого персоналу. Таким чином, опти-мальна кількість наладчиків забезпечує мінімум витрат, вира-жених функцією

С=(См* L+С0Ч0)*Т, (5.20)

де С— витрати, пов'язані з простоями устаткування й опла-тою праці обслуговуючого персоналу за розрахунковий пе-ріод, грн.;

См — витрати (втрати) внаслідок простою верстата (машини) протягом однієї години, грн.;

L — середня кількість верстатів, що чекає обслуговування (довжина черги);

Со — середньогодинна зарплата одного обслуговуючого робі-тника, грн.;

Чо — кількість робітників, зайнятих обслуговуванням;

Т — фонд часу роботи устаткування в розрахунковому періоді (зміна, місяць), год.

Ці обчислення виконуються поваріантно на основі узагаль-нення досвіду і фотографій робочого часу або більш ґрунтовно — шляхом виявлення законів розподілу потоку вимог на обслугову-вання і його тривалості як випадкових величин. Методичний апа-рат таких досліджень розглядається у спеціальній літературі з проблем теорії масового обслуговування. У табл. 5.2 наведено результати дослідження процесу обслуговування верстатів-авто-матів холодного штампування наладчиками на одному із маши-нобудівних підприємств. На дільниці працює 11 верстатів, їх об-слуговує п'ять наладчиків в одну зміну. Середня заробітна плата наладчика з відрахуваннями на соціальні потреби 3,20 грн. за годину. Вартість однієї години простою верстата (амортизаційні відрахування, утримання верстата і площі, яку він займає, втра-чений дохід унаслідок відсутності віддачі від інвестованого капі-талу та ін.) — 5,32 грн.

Таблиця 5.2

ПОКАЗНИКИ ОБСЛУГОВУВАННЯ ВЕРСТАТІВ ЗА РІЗНОЇ КІЛЬКОСТІ НАЛАДЧИКІВ

Показник |

Од.

вим. |

Кількість наладчиків

5 |

4 |

3 |

2

Кількість верстатів |

шт. |

11 |

11 |

11 |

11

Середня кількість верстатів, що че-кає обслуговування (довжина черги) |

шт. |

0,1 |

0,4 |

0,8 |

2,0

Середня кількість наладчиків, не зайнятих обслуговуванням |

осіб |

2,8 |

2,7 |

0,6 |

0,2

Простої устаткування |

% |

0,9 |

3,6 |

7,3 |

18,2

Простої (незайнятість) наладчиків |

% |

56,0 |

42,5 |

20,0 |

10,0

Втрати від простоїв устаткування за зміну (8 год) |

грн. |

4,26 |

17,0 |

34,05 |

85,12

Витрати на зарплату з відрахуван-нями наладчиків за зміну |

грн. |

128,0 |

102,4 |

76,80 |

51,20

Загальні витрати за зміну |

грн. |

132,26 |

119,4 |

110,85 |

136,32

Як бачимо з табл. 5.2, оптимальним є варіант обслуговування устаткування трьома наладчиками. Він забезпечує мінімальні ви-трати (110,85 грн. за зміну). За інших варіантів сумарні витрати на налагоджування устаткування і від його простоїв зростають. Зі збільшенням кількості наладчиків поліпшується використання устаткування, за наявності п'яти робітників верстати практично працюють без простоїв, але зростання зарплати у цьому випадку є більшим, ніж ефект від інтенсифікації роботи верстатів. Іншою буде ситуація, якщо кількість наладчиків зменшується до двох.

Позитивний бік розглянутої методики полягає в тому, що кількість обслуговуючого персоналу обчислюється у тісному зв'язку з показниками використання верстатного парку (в більш Широкому аспекті — машинної операційної системи), унаслідок чого забезпечується оптимальна робота системи, що складається з технологічного устаткування і робітників.