Реферат на тему Управління прибутком і аналіз беззбитковості на підприємстві - Аудит - Реферати - Каталог статей

Процедури ліквідації та реорганізації мають лише одну спільну закономірність — вони ініціюються через неплатоспроможність підприємства. У решті це антагоністи: перша означає фактичне припинення роботи, друга займається реанімацією виробництва. Ліквідація відбувається за двома сценаріями: це або добровільне банкрутство, або примусове, яке проводять компанії, що виграли конкурс із ліквідації банкрута. Банкрутство підприємств — це наслідок глибокої фінансової кризи, система заходів щодо управління якою не дала позитивних результатів . Під фінансовою кризою розуміють фазу розбалансованої діяльності підприємства та обмежених можливостей впливу його керівництва на фінансові відносини, що виникають на цьому підприємстві. На практиці з кризою, як правило, ідентифікується загроза неплатоспроможності та банкрутства підприємства, діяльність його в неприбутковій зоні або відсутність у цього підприємства потенціалу для успішного функціонування. Фінансову кризу на підприємстві характеризують трьома параметрами: 1. джерелами (факторами) виникнення; 2. видом кризи; 3. стадією її розвитку. Ідентифікація цих ознак дає змогу правильно діагностувати фінансову неспроможність підприємства та підібрати найефективніші санаційні заходи. Для вибору найефективніших форм санації, прийняття правильних рішень щодо усунення негативних процесів передовсім необхідно ідентифікувати причини фінансової неспроможності суб'єкта господарювання. Фактори, які можуть призвести до фінансової кризи на підприємстві, поділяють на зовнішні, або екзогенні (які не залежать від діяльності підприємства), та внутрішні, або ендогенні (що залежать від підприємства). Головними екзогенними факторами фінансової кризи на підприємстві можуть бути: - спад кон'юнктури в економіці в цілому; - зменшення купівельної спроможності населення; - значний рівень інфляції; - нестабільність господарського та податкового законодавства; - нестабільність фінансового та валютного ринків; - посилення конкуренції в галузі; - криза окремої галузі; - сезонні коливання; - посилення монополізму на ринку; - дискримінація підприємства органами влади та управління; - політична нестабільність у країні місцезнаходження підприємства або в країнах підприємств — постачальників сировині (споживачів продукції); - конфлікти між засновниками (власниками). Вплив зовнішніх факторів кризи має здебільшого стратегічний характер. Вони зумовлюють фінансову кризу на підприємстві, якщо менеджмент неправильно або несвоєчасно реагує на них, тобто якщо відсутня або недосконало функціонує система раннього попередження та реагування, одним із завдань якої є прогнозування банкрутства. Можна назвати багато ендогенних факторів фінансової кризи. З метою систематизації їх можна згрупувати в перелічені далі блоки. 1. Низька якість менеджменту; 2. Дефіцити в організаційній структурі; 3. Низький рівень кваліфікації персоналу; 4. Недоліки у виробничій сфері; 5. Прорахунки в галузі постачання; 6. Низький рівень маркетингу та втрата ринків збуту продукції; 7. Прорахунки в інвестиційній політиці; 8. Брак інновацій та раціоналізаторства; 9. Дефіцити у фінансуванні; 10. Відсутність або незадовільна робота служб контролінгу (планування, аналіз, інформаційне забезпечення, контроль). Загалом усі названі причини кризи досить тісно взаємопов’язані, становлять складний комплекс причинно-наслідкових зв’язків. Безперечно, досліджуючи те чи інше підприємство, той чи інший випадок фінансової кризи, можна виокремити певні специфічні причини фінансової неспроможності, але по суті вони зводяться до щойно перелічених. Типові наслідки впливу зазначених причин і факторів на фінансово- господарський стан підприємства такі: - втрата клієнтів і покупців готової продукції; - зменшення кількості замовлень і контрактів із продажу продукції; - неритмічність виробництва, неповне завантаження потужностей; - підвищення собівартості та різке зниження продуктивності праці; - збільшення розміру неліквідних оборотних засобів і наявність наднормативних: запасів; -виникнення внутрішньовиробничих конфліктів і підвищення плинності кадрів; - підвищення тиску на ціни; - істотне зменшення обсягів реалізації і, як наслідок, недоодержання виручки від реалізації продукції. Розрізнюють три види кризи: 1. стратегічна криза (коли на підприємстві зруйновано виробничий потенціал і відсутні довгострокові фактори успіху); 2. криза прибутковості (перманентні збитки вихолощують власний капітал, і це призводить до незадовільної структури балансу); 3. криза ліквідності (підприємство є неплатоспроможним або існує реальна загроза втрати платоспроможності). Між розглядуваними видами кризи існують тісні причинно-наслідкові зв’язки: стратегічна криза спричинює кризу прибутковості, яка, у свою чергу, приводить до втрати підприємством ліквідності. Зумовлене зовнішніми та внутрішніми факторами зменшення обсягів реалізації продукції призводить, з одного боку, до зниження прибутковості та до збитковості, а з іншого — до зниження рівня ліквідності та платоспроможності. Закономірним результатом розвитку симптомів фінансової кризи є непомірна кредиторська заборгованість, неплатоспроможність та банкрутство підприємства. Важливою передумовою застосування правильних антикризових заходів є ідентифікація глибини фінансової кризи. Існують три фази кризи: 1. фаза кризи, яка безпосередньо не загрожує функціонуванню підприємства (за умови переведення його на режим антикризового управління); 2. фаза, яка загрожує подальшому існуванню підприємства і потребує негайного проведення фінансової санації; 3. кризовий стан, який не сумісний з подальшим існуванням підприємства і призводить до його ліквідації. У червні 1999 р. Верховна Рада України ухвалила Закон "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом", визначивши його чинність з 1.01.2000 р. Цей Закон зробив свого роду революцію в. галузі санації та запобігання банкрутству підприємств. Він, зокрема, дає таке визначення банкрутства: банкрутство - це визнана арбітражним судом неспроможність боржника відновити свою платоспроможність та задовольнити визнані судом вимоги кредиторів не інакше як через застосування ліквідаційної процедури. Суб'єктом банкрутства вважається боржник, неспроможність якого виконати свої грошові зобов'язання визнано арбітражним судом. За своєю суттю інституція банкрутств є одним із способів відбору (селекції) суб'єктів господарювання. Саме цим і зумовлена необхідність даної інституції. Нагадаємо, що в Україні спостерігається стійка тенденція до збільшення кількості порушених справ про банкрутство. Провадження у справах про банкрутство складається, як правило, з таких головних складових: 1. Процедури встановлення факту неплатоспроможності боржника і безспірності вимог кредитора, якщо саме він ініціював порушення справи. 2. Виявлення всіх кредиторів і можливих санаторів. 3. Санації (якщо така можлива) чи укладання мирової угоди. 4. Визнання боржника банкрутом. 5. Процедури задоволення вимог кредиторів за рахунок ліквідації майнових активів боржника. Ідентифікація фази фінансової кризи є необхідною передумовою правильної та своєчасної реакції на неї. 2. Зміст, задачі та склад фінансового планування. В кожній країні держава використовує певний господарський механізм для впливу на процес відтворення. Склад і структура господарського механізму визначається рівнем розвитку економіки, відносинами власності, історичними та національними особливостями розвитку суспільства. Одним із елементів господарського механізму є фінансовий механізм. Фінансовий механізм – це сукупність конкретних форм і методів забезпечення розподільчих і перерозподільчих відносин, утворення доходів, фондів грошових коштів. Яким же чином і з допомогою яких форм та методів здійснюється розподіл та перерозподіл виробленого суспільного національного продукту та національного доходу? Перш за все вказані процеси знаходять відображення у фінансовому плануванні - діяльності по складанню планів формування, розподілу та використання фінансових ресурсів на рівні окремих суб’єктів господарювання, їх об’єднань, галузевих структур, територіально- адміністративних одиниць, країни в цілому. У фінансових планах вказуються основні пропорції розподілу створеної вартості через задоволення власних виробничих потреб, спрямування частин коштів на сплату податків обов’язкових зборів, стимулювання працюючих, інвестування тимчасово-вільних коштів та ін. У фінансовому плануванні важливим є застосування принципів наукового обгрунтування показників плану і забезпечення їх стабільності, використання їх стабільних норм і нормативів математичних методів та електронно- обчислюваних машин. При виконанні фінансових планів виникає потреба в оперативному управлінні, як діяльності, пов’язаній із необхідністю втручання в розподільчі процеси з метою ліквідації диспропорції, подоланню "вузьких місць”, своєчасному перерозподілу коштів, забезпеченню досягнення запланованих результатів. Фінансовий план підприємства складається за формою згідно з додатком 1 на кожен наступний рік з поквартальною розбивкою і відображає очікувані фінансові результати в запланованому році. Фінансовий план підприємства також містить довідкову інформацію щодо фактичних показників минулого року та планових показників поточного року. При складанні фінансового плану підприємство може використовувати рекомендації щодо заповнення форми фінансового плану та таблиць до нього. Фінансовий план підприємства повинен забезпечувати отримання валового прибутку та чистого прибутку, розмір яких не може бути менше ніж прогнозний показник поточного року, розрахований на базі фактично досягнутих показників I кварталу поточного року та прогнозних показників II, III і IV кварталів поточного року, з урахуванням прогнозованого рівня інфляції. У разі зменшення валового прибутку або чистого прибутку порівняно з прогнозними показниками поточного року підприємство обов'язково подає обґрунтування причин такого зменшення. Для нормального функціонування фінансового механізму, в його складі фінансових методів і важелів, необхідне відповідне їх нормативно-правове забезпечення, яке представлене, в першу чергу, Конституцією України, великою кількістю Законів, а також підзаконних нормативно-правових актів. Результатом фінансового планування є розраховані фінансові показники, які відповідають певним ознакам і знаходять своє відображення в документі, який має назву "фінансовий план ". Фінансовий план — особлива форма документа, показники якого завжди виступають у грошовій формі й відображають результати господарської діяльності та рух фінансових ресурсів протягом відповідного періоду. Різні види діяльності держави, господарських структур, фінансових інститутів, окремих громадян впливають на методи розрахунків фінансових показників і форму фінансового плану. Проте є загальне правило для всіх видів фінансових планів — вони обов'язково повинні мати підрозділи доходів і видатків. У деяких фінансових планах ці підрозділи можуть мати детальнішу розшифровку. За чинною практикою всі фінансові плани прийнято поділяти на дві великі групи — зведені та індивідуальні. В свою чергу зведені фінансові плани поділяються на загальнодержавні, плани окремих господарських об'єднань і територіальні. Центральне місце посідають зведені загальнодержавні фінансові плани. Вони відображають рух фінансових ресурсів на макрорівні, тобто масштаби перерозподілу фінансових ресурсів, що здійснюються за допомогою фінансової системи держави. До їх числа належать баланс фінансових ресурсів і витрат держави, зведений бюджет держави, державний бюджет, бюджет пенсійного фонду тощо. Зведені фінансові плани загальнодержавного характеру відрізняються передусім своєю структурою, змістом, об'єктом та сферою руху ресурсів, методами планування і призначенням, їхнє основне призначення полягає у тому, щоб: -визначити обсяг фінансових ресурсів, які створюватимуться в державі в усіх секторах економіки, та їхнє використання, ґрунтуючись на наявних можливостях; -відобразити основні напрямки фінансової політики держави упродовж певного періоду, з огляду на фінансові можливості щодо задоволення загальнодержавних потреб. Перелік зведених фінансових планів, їхній зміст і форма в кожній державі визначаються побудовою її фінансової системи, а також специфікою перерозподільчих процесів, що відбуваються певного часу за допомогою фінансів. Зведені фінансові плани відіграють важливу роль у державному регулюванні економічними й соціальними процесами. Саме вони дають змогу приймати обґрунтовані рішення з використання непрямих методів регулювання економікою, оскільки дають можливість передбачати їхні наслідки та кінцеві результати. Треба зазначити, що центральне місце в системі зведених фінансових планів, незалежно від моделі економіки, що існує в державі, посідає державний бюджет. Саме він є найдієвішим інструментом щодо здійснення фінансової політики. Індивідуальні фінансові плани, тобто плани окремих підприємницьких структур, різняться між собою залежно від форм власності, видів діяльності, типу організацій, методів управління. Проте різним є насамперед перелік джерел доходу й напрямків використання фінансових ресурсів. За своєю економічною суттю вони відображають передбачувані результати фінансової й фінансове забезпечення господарської діяльностей конкретного суб'єкта господарювання. За умов ринкової економіки відбувається перехід до міжнародних стандартів у галузі фінансового планування. Мається на увазі розробка бізнес-планів, в яких значне місце відведено розрахункам фінансових показників. Бізнес-плани включають низку таблиць і балансових розрахунків, за якими прогнозуються обсяги доходів, витрат, взаємовідносини з державними фінансовими інститутами. Водночас треба зазначити, що на сьогодні немає науково обґрунтованої методології розробки фінансового плану підприємницьких структур. Нині це питання є дуже актуальним і потребує свого вирішення. Усю сукупність фінансових планів, залежно від періоду їхньої дії, можна поділити на оперативні, поточні й перспективні фінансові плани. Оперативні складаються терміном до одного року, тобто на місяць, квартал. Поточні діють протягом одного року. Перспективні складаються більш як на один рік. Усі фінансові плани мають форму балансу, тобто прибуткові й видаткові розділи. Деякі з них називаються фінансовим балансом. На нашу, думку, фінансовий баланс і фінансовий план — поняття тотожні. Кожний фінансовий план тільки тоді має практичне значення, коли існує збалансованість прибуткової й видаткової частин. Система фінансового планування має свою внутрішню структуру, що ґрунтується на взаємозв'язку її складових елементів. Як зазначалося раніше, система фінансового планування включає дві сфери. Перша — сфера зведеного планування, до якої належить зведене планування в масштабах держави, зведене територіальне планування, зведене планування на рівні господарських об'єднань. Друга — сфера планування на рівні господарського суб'єкта. Обидві сфери фінансового планування виражають внутрішню єдність економіки, що проявляється у стійкому характері погоджених багатосторонніх зв'язків в економіці, у збалансованості стадій розширеного відтворення, у встановленні таких темпів і пропозицій, які повністю відповідали б інтересам суспільного споживання. У виконанні поставлених цілей провідна роль належить зведеному фінансовому плануванню, яке відображає складну систему економічних відносин з огляду на здійснення основних принципів фінансового планування. Значення та роль зведеного балансу фінансових ресурсів і витрат держави визначається тим, що при розв'язанні складних економічних і соціальних завдань економічного розвитку об'єктивно виникає необхідність у наявності єдиного комплексного документа, який відображав би реальний обсяг фінансових ресурсів держави за рахунок усіх джерел незалежно від форми власності й підпорядкування. Його відсутність знижує значення зведеного територіального фінансового планування, тому що у цьому разі неможливо визначити рух усіх фінансових ресурсів у державі, що в свою чергу спотворює вартісні пропорції між зростанням валового внутрішнього продукту й грошовими нагромадженнями, а також показники рівня життя громадян. Це може негативно позначитися на вирівнюванні показників рівня розвитку окремих територій і плануванні відповідних показників на майбутнє. Вичерпну інформацію про фінансові зв'язки та взаємовідносини, а також про обсяг фінансових ресурсів, що має держава, може надати лише зведений баланс фінансових ресурсів і витрат держави. Його наявність дасть змогу визначити оптимальний шлях розвитку фінансових відносин у державі, виявити внутрішні резерви зростання нагромаджень, ширше використовувати фінансові стимули для впливу на виробництво, забезпечити тісний взаємозв'язок показників прогнозу економічного й соціального розвитку з фінансовими показниками.
1 2 3 4 5 Категория: Аудит \| Добавил: Professor (05.06.2012)
Просмотров: 525 \| Комментарии: 1 \| Рейтинг: 0.0/0

Всего комментариев: 0


Имя *:
Email *:

Код *: