РЕферат на тему Сутність і склад капітальних вкладень - Аудит - Реферати - Каталог статей

Сутність і склад капітальних вкладень Капітальні вкладення — це витрати на створення нових, рекон-струкцію і технічне переозброєння діючих основних фондів. За до-помогою капітальних вкладень здійснюється як просте, так і розширене відтворення основних фондів. Для визначення розміру капітальних вкладень на підприємстві складається бюджет капітальних витрат, тобто обрахунок заплано-ваних витрат на капітальні вкладення. Бюджет капітальних витрат включає такі дані:* первісну вартість усіх основних фондів на початок планового періоду;* наявність невикористаних амортизаційних відрахувань на по-чаток планового періоду;* суму амортизаційних відрахувань, яку буде нараховано протя-гом планового періоду;* орієнтовний підрахунок вартості устаткування, яке підлягає заміні або продажу протягом планового періоду;* орієнтовну суму амортизаційних відрахувань на придбані ос-новні фонди протягом планового періоду;* вартість основних фондів та суму амортизаційних відрахувань. яка буде в підприємства на кінець планового періоду. На підставі бюджету капітальних витрат приймають рішення щодо здійснення капітальних вкладень. За складання бюджету капітальних витрат і здійснення капіталь-них вкладень, треба враховувати їхню структуру. Розрізняють тех-нологічну та відтворювальну структури капітальних вкладень. Технологічна структура капітальних вкладень відображає спів-відношення таких витрат:* будівельні роботи;* придбання устаткування, інструментів та інвентарю;* монтаж устаткування;* проектно-дослідні роботи;* інші витрати. Важливе значення для підвищення ефективності виробництва має поліпшення технологічної структури капітальних вкладень за рахунок збільшення питомої ваги витрат на придбання активної ча-стини основних виробничих фондів (табл. 1). Таблиця 1 ТЕХНОЛОГІЧНА СТРУКТУРА КАПІТАЛЬНИХ ВКЛАДЕНЬ У НАРОДНЕ ГОСПОДАРСТВО УКРАЇНИ ЗА 1990—1996 роки, % Статистичний щорічник України, 1996 p. — К., 1997. С. 226. Капітальні вкладення \| Роки 1990 \| 1991 \| 1992 \| 1993 \| 1994 \| 1995 \| 1996 Усі капітальні вкладення у тім числі : \| 100 \| 100 \| 100 \| 100 \| 100 \| 100 \| 100— будівельно-монтажні роботи \| 48,0 \| 48,0 \| 49,0 \| 50,0 \| 40,0 \| 38,0 \| 59,0— устаткування, інструмент та інвентар \| 40,0 \| 35,0 \| 34,0 \| 28,0 \| 43,0 \| 44,0 \| 34,0— інші капітальні роботи й витрати \| 12,0 \| 17,0 \| 17,0 \| 22,0 \| 17,0 \| 18,0 \| 7,0 Наведені дані свідчать, що за останні роки технологічна структура капітальних вкладень погіршала. Так, у 1996 p. питома вага витрат на придбання устаткування, інструменту та інвентарю становила 34% за-гальної суми капітальних вкладень, що на 6 відсоткових пунктів нижче проти 1990 p. Разом з тим збільшилася питома вага витрат на будіве-льно-монтажні роботи (з 48% в 1990 році до 59% в 1996 p.). Відтворювальна структура капітальних вкладень включає такі напрямки витрат: нове будівництво; технічне переозброєння та ре-конструкція діючих підприємств; розширення діючих підприємств; витрати на окремі об'єкти діючих підприємств. Відтворювальна структура капітальних вкладень оцінюється як прогресивна, коли в її складі збільшується питома вага витрат на технічне переозброєння та реконструкцію діючих підприємств (табл. 2). Дані таблиці 2 показують, що відтворювальна структура капі-тальних вкладень у 1996 p. проти 1995 p. поліпшилась. Так, питома вага витрат на технічне переозброєння та реконструкцію діючих під-приємств збільшилася з 54,6% в 1995 р. до 59,3% в 1996 p. Таблиця 2 ВІДТВОРЮВАЛЬНА СТРУКТУРА ДЕРЖАВНИХ КАПІТАЛЬНИХ ВКЛАДЕНЬ В ОБ'ЄКТИ ВИРОБНИЧОГО ПРИЗНАЧЕННЯ В УКРАЇНІ ЗА 1990—1996 роки, % Статист, щорічник. — С. 227. Напрямки капітальних вкладень \| Роки 1990 \| 1991 \| 1992 \| 1993 \| 1994 \| 1995 \| 1996 Усі капітальні нклалсння утім числі: \| 100 \| 100 \| 100 \| 100 \| 100 \| 100 \| 100— технічне переозброєння та рекон-струкція діючих підприємств \| 61,4 \| 62,5 \| 62,0 \| 57,2 \| 58,6 \| 54,6 \| 59,3— будівництво нових підприємств включаючи розширення діючих підприємств \| 34,3 \| 31,0 \| 29,4 \| 33,3 \| 34,7 \| 33,2 \| 29,0— витрати на окремі об'єкти дію-чих підприємств \| 4,3 \| 6,5 \| 8,6 \| 9,5 \| 6,7 \| 12,2 \| 11,7 ДЖЕРЕЛА І ПОРЯДОК ФІНАНСУВАННЯ КАПІТАЛЬНИХ ВКЛАДЕНЬ За ринкових відносин важливе значення має вибір оптимальної структури джерел фінансування капітальних вкладень. Фінансуван-ня капітальних вкладень здійснюється за рахунок власних і залуче-них коштів (рис. 8.4). Структура джерел фінансування капітальних вкладень підприєм-ства залежить від багатьох факторів, зокрема: від оподаткування доходів підприємства; темпів зростання реалізації товарної продук-ції та їхньої стабільності; структури активів підприємства; стану ринку капіталу; відсоткової політики комерційних банків; рівня управління фінансовими ресурсами підприємства; суті стратегічних цільових фінансових рішень підприємства тощо. Найприйнятнішим для підприємства є комплексний підхід до вибору джерел фінансування капітальних вкладень. Тоді основною передумовою визначення оптимальної структури таких джерел мо-же бути детальний аналіз: по-перше, можливого обсягу внутрішніх джерел фінансування капітальних вкладень; Рис. 1. Склад джерел фінансування капітальних вкладень на підприємстві по-друге, можливого обсягу залучення додаткових коштів, пов'я-заного із подорожчанням капітальних витрат. Не слід забувати, що порушення оптимального співвідношення між власними і залученими джерелами фінансування капітальних вкладень може призвести до погіршання фінансового стану підприємства. Фінансовий менеджер повинен визначити граничний розмір ка-пітальних витрат виходячи з розміру та питомої ваги кожного дже-рела фінансування, які можна залучити для здійснення капітальних вкладень. Відповідно до чинного законодавства джерелами фінансування капітальних вкладень можуть бути: 1) власні фінансові ресурси; 2) позичені фінансові ресурси; 3) кошти, отримані від продажу цінних паперів, внески членів тру-дових колективів; 4) кошти державного бюджету та місцевих бюджетів; 5) кошти іноземних інвесторів. Власні фінансові ресурси включають внески засновників під-приємства, амортизаційні відрахування; прибуток, який використову-ється у вигляді фондів, резервів у процесі господарської діяльності. Грошова частина внесків власників підприємства передовсім спрямовується на придбання основних фондів. Сума амортизаційних відрахувань, що спрямовується на капі-тальні вкладення, залежить від балансової вартості основних фон-дів, норм амортизаційних відрахувань, структури основних вироб-ничих фондів. Сума прибутку, що використовується на капітальні вкладення, залежить від розміру прибутку, який залишається в розпорядженні підприємства. Коли капітальне будівництво здійснюється господарським способом, у підприємства утворюються специфічні джерела фі-нансування, які мобілізуються в процесі будівництва. До них належать: мобілізація внутрішніх ресурсів у будівництві, пла-нові нагромадження від виконання будівельно-монтажних робіт господарським способом та економія від зниження їх собівар-тості. Мобілізація внутрішніх ресурсів у будівництві є джерелом фінан-сування капітальних вкладень тоді, коли в процесі будівництва ско-рочується потреба в оборотних коштах на плановий період. Оборотні кошти необхідні будовам для створення запасів устаткування, при-дбання матеріалів, для витрат майбутніх періодів та формування не-завершеного виробництва. Крім того, необхідно враховувати, що протягом планового періоду може статися приріст (зниження) стійкої кредиторської заборгованості. До її складу включають: заборгова-ність підрядним організаціям та постачальникам, строк сплати якої не настав; нормальну перехідну заборгованість робітникам та службов-цям із заробітної плати; резерв для наступних платежів. Приріст такої заборгованості означає зменшення потреби в коштах для фінансуван-ня капітальних вкладень, а скорочення кредиторської заборгованості призводить до збільшення такої потреби. Сума мобілізації (іммобілізації) внутрішніх ресурсів визначаєть-ся за формулою: М=(О-П)-(К1-К2), де М — мобілізація (іммобілізація) внутрішніх ресурсів; О — очікувана наявність оборотних активів у капітальному бу-дівництві на початок планового періоду; П — планова потреба будови в оборотних коштах на кінець планового періоду; К1 — наявність кредиторської заборгованості на початок пла-нового періоду; К2 — перехідна кредиторська заборгованість на кінець плано-вого періоду. Якщо результат буде зі знаком "+”, — це свідчить про мобіліза-цію внутрішніх ресурсів. Знак "-" — це іммобілізація оборотних коштів. У такому разі необхідне залучення додаткових оборотних коштів. Причиною цього може бути збільшення обсягу будівельно-монтажних робіт або накопичення запасів. Наведемо приклад розрахунку (вихідні дані — за табл. 3). Приклад 3. Таблиця 3 ВИХІДНІ ДАНІ ДЛЯ ВИЗНАЧЕННЯ МОБІЛІЗАЦІЇ (ІММОБІЛІЗАЦІЇ) ВНУТРІШНІХ РЕСУРСІВ (дані умовні) Показник, тис. грн. \| Варіанти І \| ІІ \| ІІІ 1. Очікувана наявність оборотних активів у капітальному будівництві на початок планового періоду (О) \| 90 \| 210 \| 150 2. Очікувана кредиторська заборгованість на початок планового періоду (К1) \| 41 \| 87 \| 62 3. Планова потреба в оборотних коштах будови на кінець планового періоду (П) \| 75 \| 196 \| 160 4. Перехідна кредиторська заборгованість на кінець планового періоду (К2) \| 56 \| 76 \| 54 З таблиці бачимо, що найсприятливішим варіантом визначення мобілізації внутрішніх ресурсів у будівництві с перший. За вищена-ведсною формулою визначаємо мобілізацію внутрішніх ресурсів у будівництві, яке здійснюється господарським способом: М= (90-75)-(41-56)= 15 + 15 =+30 тис. грн. Менш сприятливим для визначення мобілізації внутрішніх ресур-сів є другий варіант. Хоч потреба будови в оборотних коштах на кі-нець планового періоду зменшується, що дає змогу вивільнити частину коштів за рахунок мобілізації внутрішніх ресурсів, але вод-ночас зменшення перехідної кредиторської заборгованості на кінець планового періоду порівняно з очікуваною кредиторською заборго-ваністю на початок планового періоду потребує додаткових коштів для погашення кредиторської заборгованості в плановому періоді. М = (210-196) - (87 - 76) = +3 тис. грн. Третій варіант свідчить, що у будови в плановому періоді збіль-шується потреба в оборотних активах і водночас передбачається зменшення кредиторської заборгованості, що призводить в цілому до іммобілізації внутрішніх ресурсів будови, тобто до потреби в додат-кових фінансових ресурсах: М = (150 - 160) - (62 - 54) = -10 - 8 = -18 тис. грн. Планові нагромадження включають у кошториси будівництва за визначеними нормами (відповідно до собівартості будівельно-монтажних робіт) і враховують у джерелах фінансування капіталь-них вкладень, які виконуються господарським способом. Планові нагромадження у вигляді прибутку включаються в кошторис будів-ництва в розмірі 30% собівартості будівельно-монтажних робіт або 28,3% кошторисної вартості. Економія від зниження вартості буді-вельно-монтажних робіт досягається в результаті здійснення заходів для зниження планової собівартості будівництва. Позичені та залучені кошти використовуються підприємством за браком власних фінансових ресурсів на капітальні вкладення. До позичених та залучених коштів належать: довгострокові бан-ківські кредити; позики інших підприємств; кошти від випуску век-селів та інших боргових зобов'язань; кошти від емісії та реалізації цінних паперів, які належать підприємству; фінансування з благо-дійних фондів; іноземні інвестиції. За рахунок державного бюджету фінансуються централізовані капітальні вкладення. Бюджетні кошти надаються підприємствам лише в тому разі, коли об'єкти включено до цільової комплексної програми, затвердженої Кабінетом Міністрів України. Порядок фінансування капітальних вкладень залежить від способу проведення капітальних робіт. За підрядного способу будівництво об'єктів здійснюється відпо-відними підрядними організаціями. Витрати на всі види ремонтів визначаються підприємствами самостійно, виходячи з технічного рівня, фізичного зчосу основних виробничих фондів та забезпечення ремонтних робіт матеріально-технічними ресурсами. Економічна доцільність капітального ремонту основних виробни-чих фондів визначається порівнюванням витрат на капітальний ре-монт об'єкта з вартістю аналогічного нового устаткування. Якщо вартість капітального ремонту цього об'єкта перевищує вартість ана-логічного нового устаткування, то такий ремонт робити недоцільно. Фінансування капітального ремонту на підприємстві здійснює-ться згідно з планом капітального ремонту. План складають на під-ставі кошторисно-фінансових розрахунків щодо ремонту окремих об'єктів з урахуванням чинних норм, цін, тарифів. Затверджує план керівник підприємства. До складу витрат на капітальний ремонт включають проектно-кошторисні витрати; оплату ремонтних робіт; вартість придбання нових деталей, вузлів, агрегатів; вартість заміни зношених конструк-цій і деталей у будівлях і спорудах. Порядок фінансування капітального ремонту залежить від спо-собу його проведення. У разі здійснення капітального ремонту ма-шин, устаткування, транспортних засобів підрядним способом на основі договорів розрахунки провадяться за актами приймання пов-ністю відремонтованих вузлів, агрегатів тощо. Розрахунки стосовно ремонту, який здійснюється господарським способом, провадяться, як правило, за окремими елементами витрат: виплата заробітної плати, оплата рахунків за матеріальні цінності, деталі, які викорис-тані в період проведення ремонту основних фондів тощо. Контроль за здійсненням капітального ремонту, оформленням кошторисно-технічної документації, економним витрачанням гро-шових коштів здійснює керівник підприємства. Підприємства (незалежно від підпорядкування і форм власнос-ті) протягом звітного періоду мають право витрати на всі види ре-монтів (поточний, середній, капітальний) віднести до валових витрат (новий рахунок в обліку 18 «Валові витрати») у сумі. що не перевищує 5% сукупної балансової вартості груп основних фондів на початок звітного року. У цих самих розмірах названі витрати відносять на витрати виробництва, тобто на собівартість виробле-ної продукції. Усі витрати на ремонт, у тім числі й ті, що перевищують за-значену суму, відносять на збільшення балансової вартості осно-вних фондів груп 2 і 3 або балансової вартості окремого об'єкта основних фондів групи 1. Таким чином, вони підлягають аморти-зації за нормами, передбаченими для відповідних груп основних фондів. Витрати на капітальний ремонт орендованих основних вироб-ничих фондів провадяться згідно з договором оренди. Коли умовами договору передбачено, що всі витрати на ремонт орендованих основ-них фондів провадяться за рахунок коштів орендаря, то в суму орендної плати не включають відрахування на капітальний ремонт основних фондів. Орендар може збільшити балансову вартість відповідної гру-пи основних фондів на вартість фактично проведених поліпшень такого об'єкта. Орендар має право протягом звітного періоду віднести до валових витрат будь-які витрати, пов'язані з поліп-шенням основних фондів, у сумі, що не перевищує 5% сукупної балансової вартості груп основних фондів на початок звітного року. Витрати, що перевищують зазначену суму, відносяться на збільшення балансової вартості груп 2 і 3 або балансової вартос-ті окремого об'єкта основних фондів групи 1 та підлягають амортизації за нормами, передбаченими для відповідних основ-них фондів. Якщо капітальний ремонт орендованого майна здійснюється орендодавцем, то витрати на капітальний ремонт включаються в орендну плату і сплачуються орендарем. Під час розбирання об'єктів, що підлягають ремонту, можуть виявитися придатні для дальшого використання матеріали, запасні частини тощо. Вони оприбутковуються, оцінюються, відображаю-ться в обліку і згодом можуть бути реалізовані або використані в процесі ремонту основних виробничих фондів. Отримані при цьо-му кошти є джерелом фінансування ремонту основних виробничих фондів. Ремонт основних невиробничих фондів фінансується з прибутку, Що залишається в розпорядженні підприємства, а також інших дже-рел, за рахунок яких фінансується поточне утримання зазначених основних фондів.
1 2 3 4 5 Категория: Аудит \| Добавил: Professor (06.06.2012)
Просмотров: 563 \| Комментарии: 1 \| Рейтинг: 0.0/0

Всего комментариев: 0


Имя *:
Email *:

Код *: