РЕферат на тему : Порядок формування облікової політикі - Аудит - Реферати - Каталог статей

Наказ про облікову політику розробляється з урахуванням принципу послідовності, тобто постійного, з року в рік, застосування підприємством обраної політики. Тому він діятиме кілька років, у цей період працівники підприємства дотримуватимуться його вимог. При уточненні окремих положень політики (зміни ліміту розрахунку готівкою, строків звітування) до нього вноситимуться зміни. Але якщо зміниться методологія ведення обліку, цей факт розцінюватиметься як зміна облікової політики із наслідками, передбаченими П(С)БО 6 "Виправлення помилок та зміни облікової політики". 3. Розробка робочого плану рахунків. При розробці робочого плану рахунків за основу беруть "План рахунків бухгалтерського обліку, активів, капіталу, зобов'язань і господарських операцій підприємств і організацій" (далі - План рахунків). Основним документом, який регламентує порядок використання Плану рахунків, є Інструкція про застосування Плану рахунків бухгалтерського обліку активів, капіталу, зобов'язань і господарських операцій підприємств і організацій. Ці документи затверджені одним наказом МФ України від 30.11.99 р. №291, який зареєстрований у Мінюсті 21.12. 99 р. за №892/4185. При складанні робочого плану рахунків головне - щоб його структура була спрямована на забезпечення необхідною інформацією відповідних користувачів при складанні фінансової та іншої звітності підприємства (як зовнішньої, так і внутрішньої). Необхідно максимально забезпечувати потрібною фінансово-економічною інформацією управлінські структури підприємства, гарантувати прозорість фінансового обліку та фінансової звітності, сприяти збереженню комерційної таємниці. Досягти такого триєдиного завдання можна шляхом поділу бухгалтерського обліку на фінансовий та управлінський, що і передбачено Законом про бух облік. 4. Методологічні засади формування інформації про основні засоби та інші необоротні матеріальні активи. Методологічні засади формування в бухгалтерському обліку інформації про основні засоби та інші необоротні матеріальні активи, а також розкриття інформації про них у фінансовій звітності визначає Положення (стандарт) бухгалтерського обліку 7 "Основні засоби", затверджене наказом МФ України від 27.04.2000 р. №92 (далі - П(С)БО 7). Його дія не поширюється на відтворювані природні ресурси та операції з основними засобами, особливості обліку яких визначаються іншими положеннями (стандартами) бухгалтерського обліку. Підприємство визначає групи основних засобів для відображення їх у бухгалтерському обліку згідно з П(С)БО 7. Підприємство самостійно обирає один із п'яти (+ один) методів нарахування амортизації основних засобів. Цим "+ один", тобто шостим методом можуть бути норми і методи нарахування амортизації основних засобів, передбачені податковим законодавством (старий метод). Слід зазначити, що підприємство може встановлювати різні методи нарахування амортизації для різних об'єктів основних засобів. Таке своє рішення воно також повинно відобразити в обліковій політиці. При визначенні строку корисного використання (експлуатації) слід ураховувати: - очікуване використання об'єкта підприємством з урахуванням його потужності або продуктивності; - фізичний та моральний знос, що передбачається; - правові або інші обмеження щодо строків використання об'єкта тощо. Амортизація інших необоротних матеріальних активів нараховується за методами, що наведені в підпунктах 1 і 5 пункту 26 Положення (стандарту) 7, (один із двох) на самостійний вибір підприємства. Методологічні засади формування у бухгалтерському обліку інформації про нематеріальні активи та розкриття інформації про них у фінансовій звітності визначає Положення (стандарт) бухгалтерського обліку 8 "Нематеріальні активи", затверджене наказом МФ України від 18.10.99 р. №242 і зареєстроване в Мінюсті України 02.11.99 р. за №750/4043 (далі - П(С)БО 8). Підприємство визначає групи нематеріальних активів для відображення їх у бухгалтерському обліку згідно з П(С)БО 8. Нарахування амортизації нематеріальних активів здійснюється протягом строку їх корисного використання (експлуатації), який встановлюється підприємством на свій розсуд при визнанні цього об'єкта активом (при зарахуванні на баланс), але не більше 20 років (у два рази більше порівняно з тим, що було раніше). Метод амортизації нематеріального активу обирається підприємством самостійно виходячи з умов отримання майбутніх економічних вигод. Якщо такі умови визначити неможливо, то амортизація нараховується із застосуванням прямолінійного методу. Розрахунок амортизації при застосуванні відповідних методів нарахування здійснюється згідно з П(С)БО 7. Для нематеріальних активів найприйнятнішим на сьогодні може бути прямолінійний метод нарахування зносу, аналогічний методу амортизації для цілей податкового обліку, встановленому в п. 8.3.9 Закону "Про оподаткування прибутку підприємств". При цьому доцільно, щоб термін служби нематеріального активу не перевищував 10 років (це максимальний строк служби активу за податковим законодавством). У такому разі бухгалтерський облік збігатиметься з податковим. Бухгалтерський облік малоцінних необоротних матеріальних активів (далі - МНМА) регулюється П(С)БО 7. Основним критерієм для віднесення цінностей до складу малоцінних необоротних матеріальних активів є строк корисного використання (експлуатації) такого предмета. Вартісні критерії оцінки пункт 5 П(С)БО 7 дає змогу підприємству визначати самостійно: "Підприємства можуть установлювати вартісні ознаки предметів, що входять до складу малоцінних необоротних матеріальних активів". Амортизація малоцінних необоротних матеріальних активів і бібліотечних фондів може нараховуватися у першому місяці використання об'єкта в розмірі 50 відсотків його вартості, яка амортизується, та решти 50 відсотків вартості, що амортизується у місяці їх вилучення з активів (списання з балансу) внаслідок невідповідності критеріям визнання активом, або в першому місяці використання об'єкта 100 відсотків його вартості (також на самостійний вибір підприємства). Критерій віднесення матеріальних активів до складу малоцінних та швидкозношуваних предметів (далі - МШП) установлює Положення (стандарт) бухгалтерського обліку 9 "Запаси", затверджене наказом МФ України від 20.10.99 р. №246, зареєстроване у Міністерстві юстиції України 02.11.99 р. за №751/4044 із змінами й доповненнями, внесеними наказами МФ України від 28.01.2000 р. №15, від 14.06.2000 р. №131 (далі - П(С)БО 9). Отже, пункт 6 П(С)БО 9 відносить до МШП малоцінні та швидкозношувані предмети, що використовуються протягом не більше одного року або нормального операційного циклу, якщо він більше одного року. Згідно з пунктом 23 П(С)БО 9, вартість малоцінних та швидкозношуваних предметів, переданих в експлуатацію, виключається зі складу активів (списується з балансу) із подальшою організацією оперативного кількісного обліку таких предметів за місцями експлуатації і відповідними особами протягом строку їх фактичного використання (такої вимоги в старому законодавстві не було). Таке формулювання свідчить про те, що первісна (балансова) вартість МШП списується на витрати повністю в момент передачі їх в експлуатацію. Крім того, в новому Плані рахунків не передбачено субрахунку, на якому б МШП обліковувались як такі, що є в експлуатації, але стосується це тільки вартісного обліку активів. Пункт 16 П(С)БО 9 визначає порядок відпуску запасів у виробництво, при продажі та іншому вибутті. У всіх перерахованих випадках їх оцінка здійснюється за одним із таких методів: - ідентифікованої собівартості відповідної одиниці запасів; - середньозваженої собівартості; - собівартості перших за часом надходження запасів (ФІФО); - собівартості останніх за часом надходження запасів (ЛІФО); - нормативних затрат; - ціни продажу. Для всіх одиниць бухгалтерського обліку запасів, що мають однакове призначення та однакові умови використання, застосовується тільки один із наведених методів. 5. формування первісної вартості запасів. Стандарт 9 при формуванні первісної вартості запасів, придбаних за плату, передбачає різні варіанти віднесення до собівартості запасів транспортно-заготівельних витрат, а також порядок визначення "інших" витрат. Доцільно встановити придатний для підприємства варіант обліку та відобразити його у наказі. Торговельні підприємства застосовують метод оцінки за цінами продажу, який ґрунтується на застосуванні підприємствами роздрібної торгівлі середнього відсотка торговельної націнки товарів. Цей метод застосовують підприємства, що мають значну й змінну номенклатуру товарів із приблизно однаковим рівнем торговельної націнки. Собівартість реалізованих товарів визначається як різниця між продажною (роздрібною) вартістю реалізованих товарів і сумою торговельної націнки на ці товари. Сума торговельної націнки на реалізовані товари визначається як добуток продажної (роздрібної) вартості реалізованих товарів і середнього відсотка торговельної націнки. Середній відсоток торговельної націнки визначається діленням суми залишку торговельних націнок на початок звітного місяця і торговельних націнок у продажній вартості одержаних у звітному місяці товарів на суму продажної (роздрібної) вартості залишку товарів на початок звітного місяця та продажної (роздрібної) вартості одержаних у звітному місяці товарів. 6. облік доходів. Облік доходів регулюється Положенням (стандартом) бухгалтерського обліку 15 "Дохід", затвердженим наказом МФ України від 29.11.99 р. №290, зареєстрованим у Мінюсті України 14.12.99 р. за №860/4153 зі змінами і доповненнями, внесеними наказом Міністерства фінансів України від 14.06.2000 р. №131 (далі - П(С)БО 15). Дохід визнається під час збільшення активу або зменшення зобов'язання, що зумовлює зростання власного капіталу (за винятком зростання капіталу за рахунок внесків учасників підприємства) за умови, що оцінка доходу може бути достовірно визначена. Критерії визнання доходу наведені в розділі "Визнання та класифікація доходу" П(С)БО 15. Порядок обліку доходу - у розділі "Оцінка доходу" цього ж стандарту. Згідно з ним, дохід відображається в бухгалтерському обліку в сумі справедливої вартості активів, що отримані або підлягають отриманню. Важливим моментом при обліку доходів є дотримання принципу відповідності. Для цього визнання доходів і витрат повинно відповідати одному й тому ж методу, наприклад методу нарахувань. Винятком можуть бути тільки процентні доходи, визначення щомісячної суми яких зумовлює певні труднощі. Але такі доходи, як правило, становлять менше ніж один відсоток загальної суми всіх видів доходів за попередній рік. Тож до такого виду доходів можна застосовувати касовий метод. Специфіка визначення доходу при наданні послуг наведена в П(С)БО 15. Згідно з цією методикою, дохід, пов'язаний з наданням послуг, визнається виходячи зі ступеня завершеності операції з надання послуг на дату балансу, якщо може бути достовірно оцінений результат цієї операції. Якщо послуги полягають у виконанні невизначеної кількості дій (операцій) за визначений період часу, то дохід визначається шляхом рівномірного його нарахування за цей період (крім випадків, коли інший метод краще визначає ступінь завершеності надання послуг). Якщо дохід (виручка) від надання послуг не може бути достовірно оцінений і немає ймовірності відшкодування зазнаних витрат, то дохід не визнається, а зазнані витрати визнаються витратами звітного періоду. Якщо надалі сума доходу буде достовірно оцінена, то дохід визнається за такою оцінкою. 7. Відображення витрат. Формування собівартості. Витрати відображаються в бухгалтерському обліку відповідно до Положення (стандарту) бухгалтерського обліку 16 "Витрати", затвердженого наказом МФ України від 31.12.99 р. №318, зареєстрованого в Мінюсті України 19.01.2000 р. за №27/4248 зі змінами і доповненнями, внесеними наказом МФ України від 14.06.2000 р. №131 (далі - П(С)БО 16). Витратами звітного періоду визнаються або зменшення активів, або збільшення зобов'язань, що призводить до зменшення власного капіталу підприємства (за винятком зменшення капіталу внаслідок його вилучення або розподілу власниками) за умови, що ці витрати можуть бути достовірно оцінені. Витрати визнаються витратами певного періоду одночасно з визнанням доходу, для отримання якого вони здійснені. Витрати, які неможливо прямо пов'язати з доходом певного періоду, відображаються у складі витрат того звітного періоду, в якому вони були здійснені. Визначення витрат також здійснюється з дотриманням принципу відповідності з використанням методу нарахувань для всіх витрат, які можуть бути достовірно оцінені, у тому числі процентних витрат. Склад статей калькулювання виробничої собівартості продукції (робіт, послуг) визначає пункт 11 П(С)БО 16. Згідно з ним, собівартість реалізованої продукції (робіт, послуг) складається з виробничої собівартості продукції (робіт, послуг), яка була реалізована протягом звітного періоду, нерозподілених постійних загальновиробничих витрат та наднормативних виробничих витрат. Розшифрування статей виробничої собівартості (досить докладне) наведене в пунктах12 - 16 П(С)БО 16. Перелік і склад статей калькулювання виробничої собівартості продукції (робіт, послуг) установлюються підприємством самостійно. Загальновиробничі витрати поділяються на змінні та постійні. До змінних загальновиробничих витрат належать витрати на обслуговування й управління виробництвом (цехів, дільниць), що змінюються прямо (або майже прямо) пропорційно до зміни обсягу діяльності. Змінні загальновиробничі витрати розподіляються на кожен об'єкт витрат із використанням бази розподілу (годин праці, заробітної плати, обсягу діяльності, прямих витрат тощо) виходячи з фактичної потужності звітного періоду. До постійних загальновиробничих витрат належать витрати на обслуговування й управління виробництвом, що залишаються незмінними (або майже незмінними) при зміні обсягу діяльності. Постійні загальновиробничі витрати розподіляються на кожен об'єкт витрат із використанням бази розподілу (годин праці, заробітної плати, обсягу діяльності, прямих витрат тощо) при нормальній потужності. Нерозподілені постійні загальновиробничі витрати включаються до складу собівартості реалізованої продукції (робіт, послуг) у періоді їх виникнення. Загальна сума розподілених та нерозподілених постійних загальновиробничих витрат не може перевищувати їх фактичну величину. До витрат майбутніх періодів Інструкція з використання Плану рахунків відносить витрати, пов'язані з підготовчими до виробництва роботами в сезонних галузях промисловості; з освоєнням нових виробництв та агрегатів; сплачені авансом орендні платежі; оплату страхового поліса; передплату газет, журналів, періодичних та довідкових видань тощо. Особливістю таких витрат є те, що вони виникають в одному періоді, а стосуються інших (наступних) періодів. Тому такі витрати накопичуються на спеціальному рахунку 39 "Витрати майбутніх періодів" і надалі списуються на собівартість рівномірними сумами. При встановленні нормальної потужності береться до уваги те, що, оскільки розподілу підлягають витрати, які сформувалися на рівні цеху, то і нормальна потужність повинна бути встановлена в розрізі цехів. Розрахунок нормальної потужності цехів здійснюють інженерно-технічні працівники підприємства на підставі технічної документації, проведених досліджень із використання робочого часу та розрахунків. 8. Створення резервних фондів для забезпечення майбутніх витрат і платежів. Відповідно до пунктів 8 - 10 Положення (стандарту) 10 "Дебіторська заборгованість", затвердженого наказом Мінфіну України від 08.10.99 р. №237 і зареєстрованого Мінюстом 25.10.99 р. за №725/4018, із врахуванням змін, внесених наказом Мінфіну від 30.11.2000 р. №304 (далі - П(С)БО 10), підприємствам дозволено створювати резерв сумнівних боргів, за рахунок якого списується з балансу безнадійна дебіторська заборгованість, що стосується розрахунків із покупцями продукції, товарів, робіт (послуг). Величина резерву сумнівних боргів визначається виходячи з платоспроможності окремих дебіторів або на підставі класифікації дебіторської заборгованості. Класифікація дебіторської заборгованості за продукцію, товари, роботи, послуги здійснюється групуванням дебіторської заборгованості за строками її непогашення із установленням коефіцієнта сумнівності для кожної групи. Коефіцієнт сумнівності встановлюється підприємством виходячи з фактичної суми безнадійної дебіторської заборгованості за продукцію, товари, роботи, послуги за попередні звітні періоди. Коефіцієнт сумнівності, як правило, зростає зі збільшенням строків непогашення дебіторської заборгованості. Величина резерву сумнівних боргів визначається як сума добутків поточної дебіторської заборгованості за продукцію. Підприємство може створювати такі резерви: на забезпечення виплати відпусток, на додаткове пенсійне забезпечення, на забезпечення гарантованих зобов'язань, на забезпечення інших витрат та платежів. Узагальнення інформації про рух коштів, які за рішенням підприємства резервуються для забезпечення майбутніх витрат і платежів, і включення їх до витрат поточного періоду ведеться на рахунку 47 "Забезпечення майбутніх витрат і платежів", що передбачено Інструкцією з використання Плану рахунків. Створення й використання коштів резервів (фондів) здійснюється відповідно до внутрішніх правил, затверджених керівником підприємства. висновок Іншими словами, кожне підприємство повинне мати свою обрану облікову політику. Діапазон практичного застосування облікової політики дуже широкий, особливо в частині розкриття для зовнішніх користувачів даних бухгалтерського обліку через фінансову звітність. Підприємства піддаються перевіркам вищестоящих організацій, податкових органів, аудиторських фірм і ін. користувачів фінансово-бухгалтерської інформації. Оскільки одним з основних документів, що піддаються першочерговій перевірці, є прийнята облікова політика підприємства і далеко не на кожнім підприємстві мається в наявність такий або подібний документ, що зв'язано з недоліком інформації (досвіду), те метою даної роботи є: 1) визначити зміст і дати визначення облікової політики; 2) розробити зразковий проект облікової політики підприємства і показати порядок її оформлення і зміст; 3) дати коментарі по пунктах розробленого проекту облікової політики і визначити фактори, що впливають на їхнє прийняття. Облікова політика підприємства, як сукупність правил реалізації методу бухгалтерського обліку, повинна забезпечувати максимальний ефект від ведення обліку. При цьому розуміється своєчасне формування фінансової й управлінської інформації, її вірогідність, об'єктивність, приступність і корисність для управлінських рішень і широкого кола користувачів. І оскільки ефективність рішення управлінських проблем підприємства залежить від рішення зазначеної функції бухгалтерського обліку, то метою даної роботи є також показати основні організаційні аспекти бухгалтерського обліку і технічні принципи їхньої реалізації.
1 2 3 4 5 Категория: Аудит \| Добавил: Professor (06.06.2012)
Просмотров: 707 \| Комментарии: 1 \| Рейтинг: 0.0/0

Всего комментариев: 0


Имя *:
Email *:

Код *: