Реферат на тему ЯК ЛЮДИНА ПІЗНАЄ ВСЕСВІТ - Астрономія, авіація, космонавтика - Реферати - Каталог статей

Науковий стиль мислення і науковий підхід до вивчення явищ природи. Кожна епоха в розвитку природознавства характеризується певним підходом до вивчення й розуміння природних явищ, певним стилем наукового мислення. Так, наприклад, в епоху панування класичної фізики, яка досягла найбільшого розквіту на кінець XIX сторіччя, цей підхід характеризувався прагненням звести всю різноманітність світових процесів і явищ до механічного руху, до суто механічних закономірностей. Учені тієї епохи були глибоко переконані в тому, що будь-яке явище в принципі може бути розраховане з абсолютною точністю, що можуть бути точно передобчислені і будь-які, скільки завгодно віддалені його наслідки. Це був так званий механістичний детермінізм — уявлення про те, що всі майбутні події однозначно визначені наперед умовами, що існують у даний момент. Вважалося також, що на будь-яке питання, поставлене природі, можна дістати певну однозначну відповідь типу «так» чи «ні». Можливість будь-яких випадкових подій повністю відкидалась. Однак подальший розвиток природознавства переконливо показав неправомірність таких уявлень і сприяв утвердженню діалектико-матеріалістичних поглядів на світ. Чим же характеризується сучасний науковий стиль мислення, сучасний підхід до вивчення і розуміння явищ природи, що відповідає вашій епосі науково-технічної революції? Одним з основних принципів, які сформувалися в процесі розвитку природознавства у XX сторіччі і які становлять методологічний фундамент сучасної науки, є впевненість у тому, що результати дослідницької діяльності відображають реальні властивості об'єктивного І світу, а не є наслідком уяви вчених або їх суто суб'єктивних відчуттів. При цьому критерієм істинності наукових теорій є їх відповідність реальній дійсності, що перевіряється практикою. Найважливіша риса наукового стилю мислення — чітке розуміння нескінченного розмаїття і якісної невичерпності навколишнього світу, розуміння того, що наші знання про світ мають характер відносних істин. Природа завжди складніша за наші уявлення про неї і її вивчення завжди підноситиме нам несподівані сюрпризи. Сучасний учений-матеріаліст розуміє, що зміна наукових уявлень, їх уточнення і поглиблення в ході наукового пізнання є невід'ємною властивістю справжньої науки, що на зміну розв'язаним проблемам приходитимуть нові, ще складніші, і так буде завжди, тому що світ нескінченно різноманітний. Ідеал завершеного знання, що відображав дух класичної науки, поступився місцем ідеалу нескінченного пізнання. «Для матеріаліста,— наголошував В. І. Ленін,— світ багатший, живіший, різноманітніший, ніж він здається, бо кожний крок розвитку науки відкриває в ньому нові сторони» '. Ще одна надзвичайно важлива риса сучасного наукового діалектико-матеріалістичного підходу до пізнання навколишнього світу — переконаність у тому, що всі без винятку явища природи і суспільства мають природні причини і підпорядковуються природним закономірностям. Ця переконаність грунтується на всьому колосальному практичному досвіді вивчення навколишнього світу і історії людського суспільства. А звідси випливає найважливіший висновок про принципову пізнаванність усіх явищ, що відбуваються в світі. Науковий підхід до розуміння світу нерозривно пов'язаний також з умінням тверезо оцінювати обстановку. Наука не всесильна, вона не може негайно розв'язувати всі завдання і проблеми, що виникають, і не робить таємниці з того, що вона чогось ще не знає,— вона у постійному пошуку нових рішень. Учені розуміють, що можливе й здійсненне, а що у принципі неможливе і нездійсненне, оскільки суперечить надійно встановленим фундаментальним законам природи, наприклад, створення матеріальних об'єктів з нічого чи здійснення вічного двигуна. В той же час вчені вміють відрізняти від принципово нездійсненного те, що практично недоступне у даний момент, але може бути досягнуте в майбутньому. Ще одна істотна риса сучасного наукового підходу до пізнання світу — уявлення про те, що в природі немає абсолютної визначеності наперед. Існує об'єктивна випадковість. Однак випадкові події і явища також підпорядковуються об'єктивним закономірностям — статистичним. До характерних особливостей сучасної науки (йдеться у даному випадку про радянську науку) належить і її тісний зв'язок з філософією діалектичного матеріалізму. Таким чином, для сучасного природознавства характерний динамічний підхід до вивчення природи, чітке розуміння справжнього характеру природних явищ, нескінченного розмаїття навколишнього світу, відносності будь-якого досягнутого рівня знань, необхідності безнастанного пошуку нового, глибоке усвідомлення діалектичного характеру процесу наукового пізнання. Ці принципи е істотними не тільки для наукової, а й будь-якої практичної діяльності сучасної людини.Методичні міркування. Важливо наголосити на тому, що стиль сучасного наукового мислення, наукового підходу до пізнання навколишнього світу і його явищ докорінно відрізняється від релігійного. При цьому, оскільки основоположні фундаментальні уявлення релігії з часом практично не змінюються, не зазнав ніяких істотних змін і «релігійний комплекс», про який йшлося на початку книжки, а також відповідний йому релігійний стиль мислення. В той же час слід розрізняти об'єктивну реальність і предмет пізнання. Предмет пізнання — це зафіксовані в досліді і включені в процес практичної діяльності людини сторони, властивості і відношення об'єктів, що їх досліджують з певною метою в даних умовах та обставинах. Було б зовсім неправильно ставити знак рівності між об'єктивною реальністю, що існує незалежно від нашої свідомості, і предметною дійсністю, яку виділяє пізнаючий суб'єкт у процесі наукового пізнання.Іншими словами, не можна ототожнювати філософську категорію матерії з тими чи іншими природничо-науковими уявленнями про неї. Будь-які природниче- наукові уявлення мають обмежений характер і не можуть охопити всієї нескінченної різноманітності матеріального світу. Вище вже було зазначено, що діалектичний матеріалізм виходить з визнання існування об'єктивної реальності, об'єкта незалежно від суб'єкта, від його свідомості. В той же час об'єкт і суб'єкт розглядаються в єдності, у взаємодії. Діалектичний матеріалізм визнає і вплив об'єкта на суб'єкт пізнання і активну роль останнього. Оскільки об'єкт пізнання виступає через призму пізнавальної активності суб'єкта, що здійснюється на основі практики і заради практики і перевіряється практикою, він є предметом пізнання, який не може бути повністю зведений до об'єкта пізнання '. В той же час будь-яка наукова абстракція є правомірною лише в тому випадку, коли вона відбиває властивості реального світу. Необхідність зв'язку теоретичних побудов з реальною дійсністю відзначали багато дослідників. «Фізика,— говорив, наприклад, А. Ейнштейн,— має справу з математичними поняттями, однак ці поняття набувають фізичного змісту лише тоді, коли їх зв'язок з об'єктами досліду чітко визначений». Об'єкти науки — це насамперед фрагменти, аспекти матеріального світу, що їх виділяють у процесі пізнання. Однак учені у своїй пізнавальній діяльності мають справу не тільки безпосередньо з об'єктивною реальністю самою по собі, а й з її теоретичним образом. Ця обставина досить істотна: вона дає змогу зрозуміти, чому різні теорії, незважаючи на те, що вони стосуються одного й того самого матеріального світу, приписують йому різні властивості. У цій ситуації немає нічого містичного. «Вона пояснюється тим, що різні теорії можуть висвітлювати різні аспекти об'єктивно-реального світу чи одні й ті ж самі його аспекти, проте з різним ступенем глибини й точності» '. Матерія нескінченно різноманітна і невичерпна, і в процесі її пізнання людина виділяє, вичленовуе лише певні явища, об'єкти, зв'язки і відношення. Отже, наукове знання відображає не тільки властивості об'єктивної реальності, а й властивості пізнаючого суб'єкта. Тому наукова картина світу — це завжди кінцевий «зріз» нескінченно різноманітної матеріальної дійсності, характер якого залежить не тільки від властивостей самої матерії, а й від суспільно-пізнавальної діяльності людей. Теоретичні моделі. Одним з необхідних етапів наукового дослідження є побудова теоретичних моделей об'єктів і явищ, Що вивчаються. Будь-яка модель — це завжди певна ідеалізація. Ми не можемо досліджувати явище в усіх його незліченних і нескінченно різноманітних реальних зв'язках. Тому при теоретичному моделюванні якісь зв'язки враховуються, вичленовуються, щоб виділити у явищі головне, а якісь другорядні відкидаються. На жаль, іноді забувають, що теоретична модель — це лише наближене відображення реальної дійсності, своєрідний інструмент для вивчення об'єктивного світу, і ставлять знак рівності між моделлю і дійсністю. Інакше кажучи, реальному світу приписують усі властивості теоретичної моделі. Зрозуміло, якщо в основі моделі лежать надійно встановлені дані і правильно підмічені закономірності відповідних природних процесів, то вона дає більш-менш точний опис сутності явищ, які вивчаються. Коли б це було не так, то побудова моделей позбавилася б усякого смислу. І все ж реальну дійсність і модель як відображення певних її аспектів ототожнювати не можна: природа завжди багатша і різноманітніша від будь-якої теоретичної схеми. Автоматичне перенесення властивостей моделі на реальний світ особливо неправомірне і небезпечне тоді, коли йдеться про фізичні й астрофізичні моделі, в яких широко використовується математичний спосіб опису явищ. При цьому нерідко застосовується найвищою мірою абстрактний математичний апарат. Наведемо приклад із сучасної теоретичної фізики. Як відомо, ми живемо у тривимірному просторі, якому властиві три виміри — довжина, ширина і висота. Водночас теоретична фізика широко користується математичним апаратом багатовимірних просторів. Зокрема, в такій фундаментальній фізичній теорії, як теорія відносності, для описання властивостей Всесвіту застосовується чотиривимірне утворення — «простір — час». У нас немає підстав сумніватися в тому, що теорія відносності правильно описує досить широке коло реальних фізичних явищ. Це підтверджене цілою низкою спостережень та експериментів. Чи випливає, однак, з цього, що простір нашого Всесвіту чотиривимірний? Після появи теорії відносності деякі богослови скористалися її математичною формою, зв'язавши з четвертим виміром існування бога і надприродних сил. При цьому твердилося, нібито бог саме тому невидимий і неспостережуваяий, що знаходиться в «четвертому вимірі». Насправді ж теорія відносності не дає для подібних спекуляцій ніяких підстав. Чотиривимірнцй «простір — час» цієї теорії — це лише математичний прийом, якийдає змогу описати певні сторони і властивості реальної дійсності. До того ж четвертою координатою є час. Аналогічна справа і з різними багатовимірними просторами, які використовуються в теоретичній фізиці. Там роль додаткових координат можуть відігравати імпульс, маса, швидкість, інші фізичні параметри. Подібні багатовимірні моделі інколи сприяють ефективному описанню складних фізичних процесів і здобуванню цінних результатів. Але було б глибоко неправильно приймати подібні моделі за саму реальну дійсність. „. Системний підхід. Характерною особливістю сучасної науки є так званий системний підхід до вивчення й розуміння явищ навколишнього світу і процесів, які в ньому відбуваються. Потреба такого підходу безпосередньо пов'язана з нагромадженням і поглибленням наукових знань, з ускладненням наукової картини світобудови, з'ясуванням різноманітних зв'язків між явищами, пізнанням різних рівнів існування матерії — від мікропроцесів до гігантських утворень космічного порядку. У ході розвитку природознавства з'ясувалося, що всякий об'єкт має цілий ряд властивостей не зводжуваних до його власних індивідуальних якостей. Наявність цих властивостей визначається тією фундаментальною обставиною, що кожний окремо взятий об'єкт, з одного боку, є складною системою — єдністю складових його частин, а з другого — елементом певної сукупності предметів, відносин і взаємодій — певних реальних систем. Отже, системний підхід до вивчення довколишньої дійсності відбиває системний характер предметів і процесів об'єктивного світу. З точки зору системного підходу будь-який об'єкт розглядається водночас з кількох різних аспектів. По-перше, як самостійна система, якась якісна одиниця реального світу. При цьому особлива увага звертається на співвідношення між частинами і цілим, що відображає один з основних законів діалектики — закон переходу кількісних змін у якісні. По-друге, об'єкт, який нас цікавить, розглядається як утворення, що підлягає певним закономірностям мікросвіту, який і сам є складною системою. По-третє, як частина зовнішнього середовища, що підпорядковується її закономірностям і взаємодіє з нею. І, нарешті, по-четверте, як елемент певної сукупності явищ. Водночас треба зазначити, що системний підхід — це не єдиний засіб пізнання природи. Зокрема, він не може замінити методів дослідження різних об'єктів і явищ, застосовуваних конкретними науками.
1 2 3 4 5 Категория: Астрономія, авіація, космонавтика \| Добавил: Professor (02.06.2012)
Просмотров: 460 \| Рейтинг: 0.0/0

Всего комментариев: 0


Имя *:
Email *:

Код *: