Реферат на тему Як людина пізнає Всесвіт - Астрономія, авіація, космонавтика - Реферати - Каталог статей

Як людина пізнає Всесвіт Науковий стиль мислення і науковий підхід до вивчення явищ природи. Кожна епоха в розвитку природознавства характеризується певним підходом до вивчення й розуміння природних явищ, певним стилем наукового мислення. Так, наприклад, в епоху панування класичної фізики, яка досягла найбільшого розквіту на кінець XIX сторіччя, цей підхід характеризувався прагненням звести всю різноманітність світових процесів і явищ до механічного руху, до суто механічних закономірностей. Учені тієї епохи були глибоко переконані в тому, що будь-яке явище в принципі може бути розраховане з абсолютною точністю, що можуть бути точно передобчислені і будь-які, скільки завгодно віддалені його наслідки. Це був так званий механістичний детермінізм - уявлення про те, що всі майбутні події однозначно визначені наперед умовами, що існують у даний момент. Вважалося також, що на будь-яке питання, поставлене природі, можна дістати певну однозначну відповідь типу «так» чи «ні». Можливість будь-яких випадкових подій повністю відкидалась. Однак подальший розвиток природознавства переконливо показав неправомірність таких уявлень і сприяв утвердженню діалектико-матеріалістичних поглядів на світ. Чим же характеризується сучасний науковий стиль мислення, сучасний підхід до вивчення і розуміння явищ природи, що відповідає вашій епосі науково-технічної революції? Одним з основних принципів, які сформувалися в процесі розвитку природознавства у XX сторіччі і які становлять методологічний фундамент сучасної науки, є впевненість у тому, що результати дослідницької діяльності відображають реальні властивості об'єктивного І світу, а не є наслідком уяви вчених або їх суто суб'єктивних відчуттів. При цьому критерієм істинності наукових теорій є їх відповідність реальній дійсності, що перевіряється практикою. Найважливіша риса наукового стилю мислення - чітке розуміння нескінченного розмаїття і якісної невичерпності навколишнього світу, розуміння того, що наші знання про світ мають характер відносних істин. Природа завжди складніша за наші уявлення про неї і її вивчення завжди підноситиме нам несподівані сюрпризи. Сучасний учений-матеріаліст розуміє, що зміна наукових уявлень, їх уточнення і поглиблення в ході наукового пізнання є невід'ємною властивістю справжньої науки, що на зміну розв'язаним проблемам приходитимуть нові, ще складніші, і так буде завжди, тому що світ нескінченно різноманітний. Ідеал завершеного знання, що відображав дух класичної науки, поступився місцем ідеалу нескінченного пізнання. «Для матеріаліста,- наголошував В. І. Ленін,- світ багатший, живіший, різноманітніший, ніж він здається, бо кожний крок розвитку науки відкриває в ньому нові сторони» '. Ще одна надзвичайно важлива риса сучасного наукового діалектико-матеріалістичного підходу до пізнання навколишнього світу - переконаність у тому, що всі без винятку явища природи і суспільства мають природні причини і підпорядковуються природним закономірностям. Ця переконаність грунтується на всьому колосальному практичному досвіді вивчення навколишнього світу і історії людського суспільства. А звідси випливає найважливіший висновок про принципову пізнаванність усіх явищ, що відбуваються в світі. Науковий підхід до розуміння світу нерозривно пов'язаний також з умінням тверезо оцінювати обстановку. Наука не всесильна, вона не може негайно розв'язувати всі завдання і проблеми, що виникають, і не робить таємниці з того, що вона чогось ще не знає,- вона у постійному пошуку нових рішень. Учені розуміють, що можливе й здійсненне, а що у принципі неможливе і нездійсненне, оскільки суперечить надійно встановленим фундаментальним законам природи, наприклад, створення матеріальних об'єктів з нічого чи здійснення вічного двигуна. В той же час вчені вміють відрізняти від принципово нездійсненного те, що практично недоступне у даний момент, але може бути досягнуте в майбутньому. Ще одна істотна риса сучасного наукового підходу до пізнання світу - уявлення про те, що в природі немає абсолютної визначеності наперед. Існує об'єктивна випадковість. Однак випадкові події і явища також підпорядковуються об'єктивним закономірностям - статистичним. До характерних особливостей сучасної науки (йдеться у даному випадку про радянську науку) належить і її тісний зв'язок з філософією діалектичного матеріалізму. Таким чином, для сучасного природознавства характерний динамічний підхід до вивчення природи, чітке розуміння справжнього характеру природних явищ, нескінченного розмаїття навколишнього світу, відносності будь-якого досягнутого рівня знань, необхідності безнастанного пошуку нового, глибоке усвідомлення діалектичного характеру процесу наукового пізнання. Ці принципи е істотними не тільки для наукової, а й будь-якої практичної діяльності сучасної людини.Методичні міркування. Важливо наголосити на тому, що стиль сучасного наукового мислення, наукового підходу до пізнання навколишнього світу і його явищ докорінно відрізняється від релігійного. При цьому, оскільки основоположні фундаментальні уявлення релігії з часом практично не змінюються, не зазнав ніяких істотних змін і «релігійний комплекс», про який йшлося на початку книжки, а також відповідний йому релігійний стиль мислення. Оволодіння науковим стилем мислення, науковим підходом до осмислення дійсності - необхідна умова формування послідовного, атеїстичного, діалектико-матеріалістичного світогляду. І на цей бік питання у роботі з атеїстичного виховання школярів слід звертати найсерйознішу увагу. А для того щоб виробити справді науковий стиль мислення, навчитися сприймати навколишню дійсність з наукових позицій, потрібне активне освоєння досвіду наукового пізнання світу, його всебічне осмислення з позицій діалектико-матеріалістичної філософії. Саме ця обставина вимагає детального розгляду в нашій книжці питань, пов'язаних з методологією сучасного наукового дослідження. Пізнаванність світу. Коли людина починала на нашій планеті свою творчу діяльність, у її розпорядженні не було нічого, крім землі, води, повітря і тих живих організмів, до появи яких призвів саморозвиток тваринного й рослинного світу. Багато сторіч потрібно було для того, щоб з цих вихідних продуктів створити те велике різноманіття предметів й об'єктів, яке становить матеріальний фундамент сучасної цивілізації. І в основі цього творчого процесу лежав процес пізнання людиною навколишнього світу і його закономірностей. Матеріальний світ нескінченно різноманітний, безмежний також процес його пізнання. Оскільки всі без винятку явища природи мають природні причини і підпорядковуються натуральним закономірностям, то ці причини в принципі можуть бути виявлені і пізнані людиною. Однак історія знає багато випадків, коли деякі вчені висловлювали песимістичні погляди щодо перспектив і можливостей подальшого розвитку науки, її здатності розв'язувати ті чи інші завдання. Наприклад, давньогрецький філософ-ідеаліст Платон, ілюструючи уявлення про непізнаванність навколишнього світу, навів образ печери, на стіни якої промені світла відкидають лише тіні різних предметів. Тіні - це все, що може спостерігати людина, і їй ніколи не осягнути сутності тих предметів, які ці тіні відкидають. Час від часу з'являлись судження про неможливість розв'язання тих чи інших конкретних проблем, які поставали перед ученими в процесі вивчення космічних явищ. Типовим прикладом такого роду е наведене в підручнику з астрономії твердження буржуазного філософа Огюста Конта, який заявив, що ніколи і ніяким способом людина не зможе довідатись про хімічний склад Сонця і зірок. Однак не минуло й двох десятиліть, як відкриття спектрального аналізу показало повну неспроможність подібної точки зору. І це - типовий приклад! За всяким разом розвиток науки долав межі, що здавалися нездоланними. Коли можливості якогось методу дослідження виявляються вичерпаними, то рано чи пізно розробляються нові, досконаліші й ефективніші методи, завдяки яким учені дістають інформацію про такі сфери природних явищ, які раніше були недоступні для дослідження. Постійне вдосконалення способів пізнання особливо добре можна простежити на прикладі астрономії. Протягом сторіч астрономія була оптичною наукою. З усієї багатющої сукупності електромагнітних випромінювань, що пронизують космічний простір, дослідники Всесвіту могли вивчати тільки видиме світло. І хоч в атмосфері Землі, крім «оптичного вікна», існує ще й «радіовікно», аж до кінця першої половини XX сторіччя космічні радіохвилі не вивчалися, незважаючи на те, що радіо було винайдене на самому початку нашого століття. Це пояснюється тим, що енергія космічного радіовипромінювання мізерно мала, а приймальні прилади, достатньо чутливі для його реєстрації, з'явилися тільки після закінчення другої світової війни. Радіоастрономічні дослідження одразу набагато розширили можливості вивчення космічних процесів і за порівняно короткий час дали безліч унікальних відомостей про Всесвіт. Радіохвилі добре проходять крізь міжзоряне середовище і тому містять інформацію про такі космічні об'єкти, від яких світлові промені до нас не доходять. Крім того, космічне радіовипромінювання дуже в багатьох випадках пов'язане з бурхливими фізичними процесами, що відбуваються в різних куточках Всесвіту. А саме такі процеси становлять найбільший інтерес для науки. За останні роки завдяки розвитку космічної техніки астрономія перетворилася на всехвильову науку. Зокрема, дуже цікаві дослідження в інфрачервоних, ультрафіолетових і рентгенівських променях проводились на радянських пілотованих станціях «Салют», а також на радянських і американських штучних супутниках Землі. Особливо цінні відомості були здобуті в рентгенівському і гамма-діапазонах електромагнітних хвиль.Якісно нові горизонти пізнання відкриває й поєднання нових методів з тими, які існували раніше. Наприклад, розв'язання багатьох проблем, пов'язаних з вивченням космічних явищ, значно полегшується в результаті паралельних оптичних, радіоастрономічних і космічних досліджень, порівняння даних, здобутих різними методами. Зокрема, тільки за цієї умови можна зрозуміти фізичну сутність ряду спостережень, виконаних з космічних орбіт. Усе це дав нам підстави для поширення спеціальної і загальної теорії відносності на космічні процеси. І не випадково останніми роками швидко розвивається нова галузь астрофізики - релятивістська астрофізика, яка при описі цілого ряду фізичних процесів у Всесвіті враховує ефекти теорії відносності.Зрозуміло, при поширенні (екстраполяції) будь-якої наукової теорії на нові факти слід враховувати, що всяка теорія має певні межі застосовуваності. Явища, що лежать за цими межами, не можуть дістати в межах даної теорії задовільного пояснення. Для цього, як вже було зазначено вище, потрібна більш загальна теорія, яка включає в себе попередню як крайній випадок. Так, скажімо, класичну механіку не можна застосувати до явищ, що відбуваються з близькосвітловими швидкостями чи в дуже потужних полях тяжіння. Для опису таких явищ потрібна теорія відносності. Незастосовною е класична механіка і до мікропроцесів. Цю сферу явищ описує квантова механіка, крайнім випадком якої є механіка звичайна. У свою чергу і у теорії відносності є свої межі застосовності. Вона не може описати фізичні процеси, що відбуваються у надщільних станах матерії. Відповідна, загальніша теорія ще повинна бути побудована. На жаль, основна трудність полягає в тому, що далеко не завжди можна наперед сказати, де саме проходять межі застосовності даної теорії. В таких ситуаціях є небезпека поширити існуючі теоретичні уявлення на такі явища, для описування яких вони непридатні, що неминуче призведе до помилкових результатів. Подібну можливість завжди треба мати на увазі, коли оперуєш новими фактами. Тут ретельна перевірка здобутих результатів особливо необхідна. Якщо в якій-небудь галузі науки є кілька протиборствуючих гіпотез, то в таких ситуаціях перевага звичайно віддається тій гіпотезі, яка пояснює більшу кількість конкретних фактів. Проте подібний критерій практики аж ніяк не може вважатися безпомилковим. Справа в тому, що узгодженість із фактами нерідко досягається в сучасних фізико-математичних побудовах і моделях шляхом введення ряду припущень, різних параметрів і всіляких поправочних коефіцієнтів. Тому при оцінці наукових теорій, призначених для описання складних явищ, однієї лише узгодженості з відомими фактами ще недостатньо. Треба, щоб пропонована гіпотеза чи теорія поряд з цим мала ще й здатність передбачувати нові явища. Цей критерій набирає особливо важливого значення в тих випадках, коли неможлива експериментальна перевірка пропонованих теоретичних концепцій, що обговорюються. Розглядаючи питання про критерії істинності наших уявлень про навколишній світ, необхідно протиставити позиції науки і релігії. Релігія виходить з того, що в основі всього, що існує і відбувається, лежить божественна воля, і тому в будь-яких подіях, об'єктах, процесах релігія вбачає прояв надприродних сил. Але цей основоположний принцип усякої релігії нічим не доведений, не підтверджений і тому приймається на віру. На противагу цьому наука шукає справжні зв'язки між явищами, розкриває природні причини того, що відбувається, відкриває реально існуючі закономірності навколишнього світу, нічого не беручи на віру і перевіряючи кожне своє відкриття практикою. І тому ні про який зв'язок між релігійною вірою і науковим знанням, ні про яке мирне співіснування науки і релігії не може бути й мови. Не може бути тому, що релігійне і наукове ставлення до світу, підхід до розуміння навколишнього грунтуються на діаметрально протилежних принципах. З огляду на принципову важливість обговорюваного питання треба спинитися на співвідношенні віри і знання дещо детальніше. Релігія і віра у надприродне невіддільні одне від одного. При цьому релігійна віра - це сліпа віра, яка не потребує ніяких обгрунтувань і доведень. Сліпа віра зберігається навіть тоді, коли вона вступає в очевидну суперечність із здоровим глуздом, елементарною логікою і реальним станом речей. Саме з цієї причини релігійні люди легко миряться з численними внутрішніми суперечностями релігійних учень, а також з повною відсутністю яких-небудь переконливих практичних підтверджень релігійних уявлень. Сліпа віра - це специфічно релігійний атрибут, їй немає і не може бути місця в науці. Неправомірно, наприклад, ставити питання: «вірить» чи «не вірить» учений, скажімо, в існування позаземних цивілізацій? Наука робить свої висновки тільки на основі фактичних даних, що є в її розпорядженні, і їх витлумачення з точки зору вже існуючих теоретичних уявлень чи спеціально для цієї мети розроблюваних. Ці висновки можуть мати різний ступінь достовірності, залежно від надійності вихідних фактичних даних і результатів перевірки практикою наукових теорій, що застосовуються для їх пояснення. Але все це не має абсолютно нічого спільного з сліпою вірою типу релігійної. А там, де починається сліпа віра, наука закінчується.В той же час певний елемент віри в процесі наукового дослідження все ж присутній: учений вірить у справедливість тих чи інших наукових уявлень, гіпотез чи теорій, у результати тих чи інших спостережень й експериментів... Однак у такої «віри» немає нічого спільного з сліпою релігійною вірою: вона має зовсім іншу природу - таку «віру» правильніше називати «впевненістю», «переконаністю». Ця переконаність грунтується на багаторазовій перевірці наукових висновків, на випробуванні практикою методів наукових досліджень, на всьому колосальному досвіді розвитку природознавства й суспільних наук. Для релігійної людини критерієм істинності є сліпа віра, а для вченого-матеріаліста - практика в самому широкому значенні цього слова. Саме практика - спостереження, експерименти, зіставлення висновків науки з реальною дійсністю, застосування наукових даних у виробничій та іншій діяльності людей дає змогу вченим відкидати помилки і неухильно просуватися по шляху дедалі глибшого пізнання об'єктивного світу. Таким чином, сліпа віра фактично протистоїть не знанню, як іноді не зовсім точно стверджують, а практичній діяльності людей як критерію істинності наших уявлень про навколишню дійсність. Людина пізнаюча. Ядром матеріалізму є філософська категорія матерії. Матерія - це об'єктивна реальність, що існує незалежно від людської свідомості й відображується нею. Матерія нестворювана, незнищенна і нерозривно пов'язана з рухом, зміною. Об'єктивна реальність - це матеріальний світ у цілому в усіх його формах і проявах. Об'єктивна реальність існує незалежно від нашої свідомості і е первинною щодо неї'. Поняття матерії як об'єктивної реальності - це гранично широке, узагальнене філософське поняття. В ньому відображені найбільш універсальні характеристики явищ, процесів, відносин і речей навколишнього матеріального світу. Поняття матерії - результат, вироблений у процесі практично-пізнавальної діяльності людства, підсумок практичного досвіду людського суспільства. Фундаментальне положення матеріалізму - уявлення про єдність світу, яка полягає в його матеріальності. В світі немає нічого, крім матерії, що виступає в різних конкретних формах, наприклад у формі речовини чи різних полів: електричних, магнітних, гравітаційних і т. д. При цьому одні форми матерії можуть переходити в інші, наприклад речовина у випромінювання і навпаки. Властивості реального світу і його закономірності існують незалежно від людини і людства; при цьому не має значення, чи відкриті вони наукою чи ні. Інакше кажучи, вони існують об'єктивно. Водночас треба зазначити, що системний підхід - це не єдиний засіб пізнання природи. Зокрема, він не може замінити методів дослідження різних об'єктів і явищ, застосовуваних конкретними науками.
1 2 3 4 5 Категория: Астрономія, авіація, космонавтика \| Добавил: Professor (01.06.2012)
Просмотров: 731 \| Рейтинг: 0.0/0

Всего комментариев: 0


Имя *:
Email *:

Код *: