Реферат на тему Чи існують надцивілізації - Астрономія, авіація, космонавтика - Реферати - Каталог статей

Останнім часом у зв'язку з проблемою позаземних цивілізацій дістали досить великого поширення своєрідні білянаукові міфи, у тому числі міф про могутню позаземну надцивілізацію, яка начебто свідомо занесла життя на нашу планету і продовжує спостерігати за вами чи йавіть незримо керувати ходом розвитку людства. Певним поштовхом до появи й поширення подібних білянаукових міфів е прагнення деяких людей, іноді неусвідомлене, шукати і знаходити в будь-якому нерозв'язаному питанні щось таємниче і сенсаційне. Людина релігійна схильна бачити в ньому прояв вищих, «потойбічних» сил. Матеріаліст же, зіткнувшись а таємничим, навпаки, починав активно шукати його природні причини. Зіткнення з загадковими явищами завжди було стимулом до подальшого прогресу науки, до досліджень, що генерують нове знання. Коли ж підійти до виникнення білянаукових міфів із соціальної точки зору, то у кінцевому підсумку в їх основі лежить одвічна надія деяких людей, що не вміють мислити з наукових позицій на розв'язання проблем, які хвилюють у даний момент людство, без їх власної практичної участі, якимось чудесним чином. Відштовхуючись від цілком допустимої гіпотези про можливість існування розумного життя на інших космічних світах і користуючись тим, що сучасна наука якихось конкретних відомостей про позаземні цивілізації не має, деякі послідовники ідеї надцивілізацій і їхнього впливу на земне життя розвивають нічим не обгрунтовані уявлення про необмежену могутність інопланетян, про їх безмежні можливості тощо, тобто фактично приписують їм статус надприродних сил. «Звичайно, можуть знайтися такі «радикально мислячі» уми, - писав С. Шкловський,- які саме виникнення життя на Землі і як підсумок його еволюції - появу розумного життя на ній - спробують пояснити свідомим втручанням позаземних розумних факторів. Розвиваючи подібні «ідеї» далі, неважко взагалі «пояснити» всю спостережувану картину світу дією «надрозумного» космічного фактора. Конкретним науковим запереченням проти такої суто релігійної концепції є хоч би уся 3-мільярдирічна історія еволюції життя на Землі, обумовлена іманентними причинами, які пізнані наукою (дарвінівський природний добір і мутації). Як і раніше, релігійні "уявлення в .наші дні вступають у непримириму суперечність з наукою.». Таким чином, сучасна білянаукова міфотворчість виростає в результаті фантастичного «роздування» де-яких даних природознавства. Формально міф про над-цивілізації - не релігія, але в його основі - невтримний і безвідповідальний відліт фантазії від реальної дійсності, від існуючого наукового знання. І хоча ситуації і об'єкти, які ця фантазія конструює, оголошуються повністю матеріальними, такими, що не мають ніяких ознак надприродного, по суті вони наділяються саме надприродними властивостями. Методичні міркування. Мабуть, немає іншої проблеми в сучасному природознавстві, яка такою мірою привертала б увагу учнів, як проблема позаземних цивілізацій. У цьому немає нічого поганого - захоплення будь-якою галуззю науки можна тільки вітати. Але це захоплення повинне «живитися» суто науковими даними. Зрозуміло, учні можуть проявляти інтерес і до науково-фантастичних творів, присвячених проблемі «космічних братів по розуму». Однак при цьому вони повинні вміти відділяти наукове від фантастичного. На жаль, на практиці цей принцип реалізується далеко не завжди. Нерідко учні складають думку про ті чи інші аспекти проблеми життя і розуму у Всесвіті не на основі наукових даних, а під впливом сенсаційних повідомлень, які хоч зовні, можливо, й привабливі, але насправді не мають під собою абсолютно ніякого наукового грунту. Особлива небезпека полягає в тому, що, вкорінюючись у свідомості молодої людини, такі помилкові уявлення здатні деформувати її світогляд у бік релігії. Але, можливо, ідея про інопланетні надцивілізації та могутніх космічних пришельців - лише красива фантазія, покликана пробудити інтерес до сучасної науки, особливо в молоді? Може, не треба «вбивати мрію»? Чи не станеться так, що молода людина, взнавши суху й зовсім не романтичну правду, назавжди одвернеться від науки і взагалі втратить бажання прислухатися до її голосу? А захопившись наукою, вона з часом розбереться в тому, що правда, а що вигадка. Проте з такою точкою зору не можна погодитися. Перекручення наукової істини з метою загравання, заради сумнівної надії привернути таким чином увагу до науки ні до чого доброго привести не може. Навпаки, подібний підхід неминуче повинен завдати незмірної шкоди вихованню діалектико-матеріалістичного світогляду, наукового ставлення до світу. Сила науки полягає в тому, що вона несе людям правду. І сучасній людині необхідно навчитися цю правду належним чином сприймати і керуватися нею в практичній діяльності.Свідоме ж перекручення наукової картини світу заради створення ілюзії цікавості лише деформує світогляд і створює в людей неправильне уявлення і про науку, і про навколишній світ. Мимоволі може скластися враження, що роль науки - у погоні за сенсаціями, за неймовірними відкриттями, в обов'язковому спростуванні загальноприйнятих уявлень. Тим часом цікавість науки - в іншому: розкриваючи об'єктивні закономірності природи і суспільства, вона дає людині справжнє знання про навколишній світ, можливість зрозуміти цей світ, визначити в ньому своє місце, дає розуміння причинно-наслідкових зв'язків, тобто саме те, чого не може дати білянаукова міфологія. Іншими словами, наука дає людині реальні цінності, а білянаукова міфологія постачав їй тільки ілюзії. Цікавість науки - і в атмосфері безупинного пошуку, що пронизує її, у проникненні в невідоме, нарешті, у тому, що наукові відкриття перетворюються в технічні й технологічні звершення, які несуть практичну користь людям. ВСЕСВІТ І ЛЮДСТВО Ще порівняно недавно вся практична діяльність людей була обмежена суто земними рамками. Тепер становище змінилося. Звершення людства набувають глобальних і навіть космічних масштабів. У цих умовах ми вже не можемо ігнорувати ту обставину, що середовищем нашого проживання в не тільки Земля, а й увесь наш Всесвіт. Ми - частина Всесвіту і підпорядковуємося діючим у Всесвіті фізичним закономірностям. На цю обставину ще в п'ятдесяті роки звернув увагу радянський космолог А. Л. Зельманов: «Людина спостерігає і вивчає у навколишньому світі явища певного типу, бо явища іншого типу відбуваються без свідків». Згодом англійський учений Картер, перефразовуючи відоме висловлювання Декарта, сформулював той самий принцип у парадоксальнішій формі: «Я мислю, тому Всесвіт такий, яким він є». Ці твердження увійшли в сучасну науку під назвою «принципу Зельманов - Картера» або «антропного принципу». Аналогічні ідеї можна зустріти і в працях інших сучасних фізиків та астрофізиків. Так, видатний сучасний фізик, учень А. Ейнштейна Д. Уїлер в одній із своїх праць написав, що існуючого у Всесвіті порядку речей могло й не бути без людини, але, оскільки е людина, Всесвіт саме такий, який він є. Інший відомий учений-англійський астрофізик Ц. Девіс у своїй книжці «Простір і час у сучасній картині Всесвіту» висловлює подібну думку про те, що наявність життя накладає обмеження на властивості Всесвіту,- вони повинні бути тією чи іншою мірою певними. Розуміти все це треба так: в іншому Всесвіті, що має інші властивості, ми просто не могли б з'явитися й існувати. Саме існування людини і людства зумовлюється й забезпечується певними властивостями світобудови. Однією з найважливіших властивостей нашого Всесвіту, як ми вже знаємо, в його розширення, завдяки якому взаємні відстані між галактиками (точніше скупченнями галактик) з часом зростають. Внаслідок взаємного віддалення зоряних систем спостерігач, хочби на якому із зоряних островів він не перебував,. виявить у випроміненні інших галактик так зване червоне зміщення спектральних ліній. Це явище, що відоме під назвою ефекту Доплера, виникає в тих випадках, коли джерело електромагнітного випромінювання від нас віддаляється. І чим більша швидкість віддалення, тим сильніший зсув спектральних ліній. У разі наближення джерела спектральні лінії зміщуються в бік фіолетової частини спектра. Здавалося б, характер руху галактик не повинен мати для нас абсолютно ніякого значення - адже ці зоряні системи знаходяться від Землі на величезних відстанях, у сотні тисяч, мільйони і навіть мільярди світлових років. Проте насправді їх розбігання тісно пов'язане із самим фактом нашого існування. Справа в тому, що червоне зміщення - це зсув електромагнітного випромінювання в бік нижчих частот і більших довжин хвиль, А чим довша хвиля електромагнітного випромінювання, тим меншу енергію вона переносить. Таким чином, завдяки розбіганню галактик, їх сумарне випромінювання приходить до нас і в будь-який пункт простору дуже ослабленим. Якби галактики зближувалися, то замість червоного зміщення відбувалося б фіолетове - всув у бік жорстких короткохвильових випромінювань. У цьому випадку густина випромінювання, а значить, і температура в кожному пункті Всесвіту виявилася б настільки великою, що можливість існування біологічного життя в такому Всесвіті була б повністю виключеною. Отже, ми не випадково живемо саме у Всесвіті, що розширюється, і спостерігаємо саме червоне зміщення у спектрах галактик. Але справа не тільки в розбіганні галактик. Серед величезного розмаїття фізичних величин, які входять до структури основних фізичних теорій, особливе місце посідають так звані фундаментальні сталі. До них належать швидкість світла у вакуумі, заряд і маса електрона, гравітаційна стала та деякі інші. Зокрема, фундаментальні сталі тісно пов'язані з відомими сучасній науці чотирма типами фізичних взаємодій: ядерною, або сильною, електромагнітною, слабкою і гравітаційною.Коли б фундаментальні константи мали інші числові значення, іншими були б і властивості, і структура Всесвіту. І в такому Всесвіті ряд умов, необхідних для утворення та існування живих структур, міг би виявитися нездійсненим. Таким чином, фундаментальні властивості Всесвіту органічно сплетені з фактом існування життя і людини. Саме цю обставину й відображає антропний принцип. З усього сказаного випливає принципово важливий висновок: і життя як форма існування матерії, і його найвища стадія - людина - є природним породженням процесу еволюції Всесвіту. При цьому людину наділено вдатністю свідомо пізнавати і перетворювати навколишній світ. Уже сьогодні земне людство досягло настільки високого рівня розвитку, має такі глибокі наукові знання, такі широкі технічні й технологічні можливості, що воно вийшло на рівень звершень не тільки глобальних, а й космічних масштабів. Людина змінює течію річок, створює нові моря, виводить на космічні орбіти штучні небесні тіла. Завдяки роботі збудованих людиною численних радіо- і телестанцій радіовипромінювання Землі у світовий простір зрівнялося за своєю інтенсивністю з радіовипромінюванням спокійного Сонця, тобто перетворилося на явище космічного порядку. Відкриваються грандіозні реальні перспективи дальшого освоєння космосу. Неважко бачити, що все це докорінно суперечить релігійним поглядам на місце людини і людства у світобудові. І це не просто логічна суперечність. Релігійна точка зору голослівна, її нічим не підтверджено. Навпаки, висновки науки грунтуються на тривалому процесі вивчення навколишнього світу, їх справедливість підтверджується всією практичною діяльністю людини. Методичні міркування. Сучасні теологи і філософи-ідеалісти намагаються тлумачити антропний принцип на користь релігійних уявлень про світ, зобразити справу так, що Всесвіт нібито спеціально призначений для появи й існування людини. Іншими словами, припускається, що Всесвіт створено надприродною силою з певною метою. Подібної точки зору додержують і деякі зарубіжні фізики та астрофізики. Вони намагаються пов'язати виникнення нашого Всесвіту, що має певні властивості, з необхідністю появи в ньому «спостерігача». Для виникнення Всесвіту потрібен «спостерігач», заявляють вони. Властивості Всесвіту такі, щоб забезпечити створення спостерігача. Наше становище у Всесвіті - привілейоване. У таких спробах немає нічого несподіваного. Теологи і релігійне мислячі вчені завжди прагнуть пристосувати науку до релігії, обгрунтувати релігійні уявлення про світ за допомогою наукових даних. І особливо охоче використовуються для цього найбільш загальні положення науки, що мають світоглядний характер. Антропний принцип не був винятком. Однак усі спроби його релігійної інтерпретації не мають під собою абсолютно ніяких підстав. Використовується випробуваний прийом: перевернути все «з ніг на голову». З наукового положення про ге, що у Всесвіті, який мав би інші властивості, людина не змогла б з'явитися й існувати, робиться зовсім незаконний висновок, що Всесвіт має саме такі властивості, щоб у ньому могла з'явитися й існувати людина. Чи не слід у зв'язку з цим відмовитися від антропного принципу? Цей висновок був би серйозною помилкою. Значення тих чи інших наукових положень залежить не від ставлення до них представників релігії, а виключно від їхнього наукового змісту, тобто від того, наскільки правильно вони відображають реальний світ. Що ж до того спору навколо картини світу, який наука і релігія все-таки вели протягом багатьох сторіч, то по суті це завжди був спір про місце людини у світобудові. Стикалися не просто дві різні концепції будови Всесвіту, а два протилежних світогляди. По суті спір завжди точився навколо того, чи ствоц рено світ і людину богом, і чи є людина безправною в цьому світі, яким керує божественний промисли, чи людина є продуктом натурального розвитку природи, істота, яка здатна активно пізнавати і перетворювати навколишній світ. Важлива роль астрономії у формуванні наукового діалектико-матеріалістичного світогляду зумовлюється насамперед тим, що знання про Всесвіт становлять фундамент наукової картини світу. І немає сумнівів у тому, що роль ця в подальшому зростатиме. Протягом багатьох тисячоліть життя людини і людства було обмежене земними рамками. І хоч наші далекі предки займалися спостереженням світил, результати цих спостережень використовувалися виключно для розв'язання земних проблем. Зрозуміло, люди не могли не замислюватися над тим, яке місце посідають Земля і людство у світобудові. Проте тривалий час це питання, як ми вже знаємо, розв'язувалося в релігійному плані й тільки окремі, передові уми висловлювали геніальні здогади про Землю і Всесвіт.Поступово з розвитком науки в умах передових мислителів визрівало переконання про те, що Земля - невід'ємна складова частина світобудови. В зародковому стані цю ідею можна знайти у творах давньогрецьких філософів, а в наступні сторіччя у працях Біруні, Улугбека, Коперника, Бруно, Галілея, Кеплера вона дістала дальший розвиток. З появою вчення Коперника стало ясно, що наша Земля - це небесне тіло, одна з планет Сонячної системи. Однак уся практична діяльність людини ще тривалий час була пов'язана виключно з Землею. Особливо глибоко ідея взаємозв'язку земного і космічного обговорюється й аналізується в дослідженнях К. Е. Ціолковського, О. Л. Чижевського і В. І. Вернадського. Доля істоти, тобто людини, твердив Ціолковський, залежить від долі Всесвіту. Потрібна така вища точка зору. Вузька точка зору може призвести до помилок. Під зовнішнім середовищем, говорив Чижевський, ми повинні розуміти весь світ навколо нас. Це означає, що існують позаземні фактори, які впливають, і можливо визначальним чином, на всю поверхню планети, на її атмосферу. Аналогічні думки висловлював і академік Вернадський. Геологічні процеси, що відбуваються на Землі, твердив він, зумовлюються факторами космічного порядку. У середині XX сторіччя людина зуміла, нарешті, подолати земне тяжіння й почати освоєння космічного простору. З появою космічних апаратів ми не тільки стали обживати навколоземний космічний простір, а й залучати космічні явища у сферу своєї безпосередньої практичної діяльності. Глобальних і навіть космічних масштабів досягли й сучасні науково-технічні звершення. Виробнича і практична діяльність людей почала істотно впливати на земне середовище нашого життя. І не випадково однією з найважливіших проблем, що стоять у наш час перед земною цивілізацією, є проблема збереження навколишнього середовища. Усе це, разом узяте, дає підставу твердити, що людство вийшло на новий рівень свого науково-технічного і технологічного розвитку,- воно дедалі більшою мірою стає космічною цивілізацією. Па цьому рівні ми вже не можемо не брати до уваги ту обставину, що Земля - не відокремлений, ізольований маленький світ, а невід'ємна складова частина космосу. І ми дедалі глибше і виразніше починаємо усвідомлювати, що середовищем нашого життя в широкому розумінні є не тільки наша планета Земля і навіть не тільки наша Сонячна система, а й увесь наш Всесвіт. Сучасна наука виходить з необхідності цілісного сприйняття світу. А це означає, що ми повинні розглядати окремі фрагменти навколишньої дійсності не ізольовано один від одного, кожний сам по собі, а як єдину систему. Системний підхід, як ми вже не раз зазначали, допомагає зрозуміти, з яких частин складається ціле і що являє собою кожна частина зокрема, а також з'ясувати, як ці частини складаються в ціле, як вони пов'язані між собою, як впливає зміна будь-якої з них на стан інших і систему в цілому. Такий підхід особливо необхідний, коли йдеться про земну цивілізацію. Не тільки багато які умови нашого життя, а й саме існування земної цивілізації великою мірою залежить від того, що являє собою наш Всесвіт, які фізичні процеси і зміни в ньому відбуваються. Адже космічні явища можуть справити певний вплив на середовище, що нас оточує, на умови нашого земного існування. Як ми вже знаємо, Всесвіт еволюціонує. Змінюється космічне середовище нашого життя. А це в кінцевому підсумку не може не позначатися й на стані земного середовища, яке безпосередньо нас оточує. Отже, глибоке вивчення законів еволюції Всесвіту і природи фізичних процесів, що відбуваються в ньому, необхідне не тільки для розширення і поглиблення наших знань про будову матерії, а й для обгрунтованого наукового прогнозування майбутніх станів планетарного середовища нашого життя. Але чи не передчасна постановка такого питання? Адже відомо, що еволюція Всесвіту навіть за космічними масштабами часу проходить надзвичайно повільно і скільки-небудь істотні зміни у його стані можуть статися дуже й дуже не скоро. Останнє справедливе лише щодо стану Всесвіту в цілому. Що ж до процесів, які відбуваються в ньому, то це зовсім не обов'язково плавні кількісні зміни - повільні, поступові, розтягнуті на мільярди років. На різних рівнях існування матерії за порівняно короткі проміжки часу у Всесвіті відбувалися і відбуваються глибокі якісні перетворення, нестаціонарні явища, що супроводжуються виділенням колосальної енергії, а в ряді випадків і вибуховими явищами. Повсюдно проходять також інші необоротні фізичні процеси, цілком порівнянні за своєю тривалістю з земними. Не можна також забувати про те, що майбутнє починається сьогодні. І людство вже зараз зобов'язане замислюватися над тими проблемами, які на повний зріст можуть постати перед людьми в порівняно віддаленому майбутньому.Досить важливу роль в історії розвитку земної цивілізації відіграв комплекс географічних наук. Ці науки допомагали людині освоювати нашу планету. Сьогодні виникає потреба в науці, яка вивчала б властивості космічного середовища нашого життя. Тепер такою наукою є астрономія та її найважливіший розділ - астрофізика. У той же час не можна не взяти до уваги, що й астрономія і астрофізика вивчають космічні процеси зі своєї специфічної точки зору. Тому в майбутньому, очевидно, знадобиться наука, яка дослідила б, так би мовити, географічні аспекти космічних явищ. Можна припустити, що це буде комплексна наука, яка стане синтезом відповідних розділів не тільки астрофізики й географії, а й фізики, хімії, біології, кібернетики. Створення такої науки (деякі вчені пропонують назвати її астроекологією) матиме велике значення для прогресивного розвитку земної цивілізації.
1 2 3 4 5 Категория: Астрономія, авіація, космонавтика \| Добавил: Professor (02.06.2012)
Просмотров: 521 \| Рейтинг: 0.0/0

Всего комментариев: 0


Имя *:
Email *:

Код *: