Реферат на тему: Міські будинки - Архітектура - Реферати - Каталог статей

Інтересною галуззю дерев’яного будівництва були мешкальні та інші будинки по містах і менших містечках. Тепер це будівництво не існує. Деякі пам’ятки ще зберігалися перед першою світовою війною, але і ті майже цілковито були знищені в часі двох світових війн, революцій та недбальством адміністрації. Між тим, не тільки в XVІІ-XVШ століттях, але ще в XIX столітті були цілі міста (невеликі), будовані з дерева в оригінальних формах та інтересних деталей. Ще в 1923 р. автор цих рядків мав можливість зарисувати площу містечка Потилича в Галичині, що складалася з дерев’яних будов – мешкальних домів, заїзду, міського дому, двох веж і кількох церков. Знаємо також з історичних джерел, що на Україні була велика кількість дерев’яних будов громадського призначення, як школи, сільські уряди, шпиталі, корчми, а також будови шляхти – віллі, палати, замки. Збереглися також описи і спогади подорожників XVП-XVПІ ст. про дерев’яні, міські будинки. Посол Венецької республіки А. Віміна, відвідавши Україну і гетьм. Б. Хмельницького в 1650 році, відмітив, що українці великі митці до дерев’яних будов. Більш докладно описує дерев’яну архітектуру Павло з Алепо (з Сирії), особливо церковне. Про міста на Україні 1654 р. пише, що вони добре упорядковані з прекрасними дерев’яними будинками, шпиталями і лазнями. Скрізь по містах бачив він також вежі з годинниками і водограї на площах. Про палату на цитаделі в Прилуках на Полтавщині, побудовану в 1647 р., пише, що вона «величава, висока, незвичайно простора, побудована з величезних балок, з вигладжених всередині і назовні дощок, що щільно пристають до себе, та з величезними і високими печами, що перевищують кипариси. З дива зійти не можна!» Також про київські дерев’яні будинки пише, що вони «чудові, високі і побудовані з брусів». Й. В. Меллєр у своїй подорожі по Україні 1780-1781 р., відмічає, що українці добрі ремісники, зокрема теслярі. Про міський дерев’яний будинок (ратушу) м. Кременчуга пише, що він «вибудований зі смаком, прикрашений колонадою». Збережений графічний матеріал дає дуже цінні зразки цього будівництва, з інтересними деталями, як обробка фасадів, фронтонів, колон, дверей, вікон і т. д., витворені тими самими народними майстрами, котрі будували сільські хати, церкви і більші панські двори. Громадські будинки по селах, в своїх загальних рисах були схожі на звичайні мешкальні хати трьохдільного типу (дві світлиці і сіни), але в більшому розмірі і з поділом кожної камери на додаткові кімнати. Назовні такі доми мали дещо складніші дахи, мансарди, а при вході більш розвинені і оброблені ґанки. У містах і містечках, котрі розвивалися на основі самоуправи і т. зв. магдебурзького права (статуту), було будівництво домів уже значно відмінне від сільського. Спеціально обставини соціальні і господарські по містах, котрі найбільше виявилися в XVI ст., витворювали також вироблений і усталений тип будов, особливо мешкальних. Тому можемо помітити, що загальний розподіл, план і форми міських будов мають всі ознаки мистецтва ренесансу. План дерев’яних мешкальних будинків притримується зразків мурованих домів, після приписів магдебурзького права та інших міських правил, які обмежували не тільки розміри будов, але навіть кількість вікон, що виходили на вулицю. Міський будинок звичайно був дуже довгий і своєю вузькою стороною (стінкою), що мала 2 до 4 вікон, виходив на вулицю. Вздовж цілої будови, посередині або збоку, був довгий проїзд чи прохід (коридор), що вів у внутрішній двір за будовою. З боків проходу (коридору) були уміщені приміщення житлові і господарські. До вулиці виходили приміщення найбільші і парадні (галя), в глибині дому були розміщені приміщення, де родина справді мешкала, ще далі були кухня, комора та ін., на кінці будови, збоку двора були спеціальні господарські приміщення, якщо власник мав коні чи інші домашні тварини. Ще донедавна, до початку XX ст., такі міські будинки були загально відомі в західній частині України, зокрема в Галичині, Волині і Поділлі. Хоч план таких будинків, повстав під впливом мурованого будівництва доби ренесансу і барокко, у зовнішніх формах заховалися риси народної, оригінальної творчості. Майже постійною приналежністю їх були відкриті входи на колонах, вздовж чола будови, котрі мають багато відмін і типів, а тому і різні терміни, як «підсіння», «піддашшя», «підґання», «підстрішшя», «ґанок», «рундук» та інші. У більших будовах були також мансарди з вікнами або з поверхом, теж на колонах і з балконами та вікнами різноманітної форми і вигляду, як на дзвіницях і церковних будовах. Дахи звичайно більш розвинені, часто в двох кондиґнаціях і «заломлені», з досить розвиненим фронтоном. Подібно як і в гуцульських хатах, фронтони мають велике багатство мотивів, поділу поодиноких площ, декоративно уложених дощок, гарно вирізьблених вікон, різних оздоб, розеток, звізд тощо. Найкращі зразки дерев’яної архітектури зберігалися, ще на початку нашого століття, по менших містечках Гуцульщини, де були знані майстри дерев’яних виробів. Можемо мати уяву про їх вигляд, головно завдяки праці К. Мокловського, який, як архітектор і добрий рисівник, увіковічнив на папері ті прекрасні зразки теслярського мистецтва. Головними осередками того майстерства були такі містечка, як Косів, Гвіздець, Яблонів, Печеніжин. Впливи міського мурованого будівництва, зокрема бароккові мотиви, в більшій мірі помітні в містечках коло Коломиї, як напр. Гвіздець і Печеніжин і в місцевостях положених далі на захід, як Делятин, Надвірна. Особливе місце займають також Дрогобич (центр добування нафти) і Старий Самбір, а колись передмістя Львова і Кам’янця. Багато творчості, майстерства і мистецького чуття вкладали теслярі до таких частин будови, як підсіння і фронтони. В підсіннях помічаємо дотепні конструкції споювання стовпів (колон) з горішніми балками (перекриттям), де часто уживається шостикутньої форми отворів. Таке споювання поземного перекриття з повненими стовпами відбувається звичайно за поміччю скісних «обрусів» чи «луток», що мають дуже дотепну конструкцію і форми, що рівночасно служать і за мистецьку оздобу. У фронтонах, різноманітний поділ площ, декоративно уложених дощок і прикраси різьбою, становили особливу амбіцію майстрів, що конкурували поміж собою в помислах і майстерстві. Окремі елементи, як звізди, «рожі», «сяйва» мали тут символічне значення, зв’язане ще з культом сонця. Світові стилі ренесансу і барокко найбільше відбивалися в таких деталях як форми вікон, дверей, профілі стовпів, ґзимсів, оздоби дверей, тощо. Дуже інтересні будови з підсіннями були колись на крайньому південному заході України, т. зв. Лемківщині, що своїм типом наближалися до будов середньої Європи, зокрема Шлеська, Словаччини і Моравії. Один рідкий рисунок дає нам поняття про таку будову в містечку Мушині над Попрадом. Деревяні будови по невеликих містах і містечках були всюди поширені ще в початку XX ст., особливо в Галичині. Хоч вони були дуже занедбані, одначе інтересні своєю розв’язкою верхнього поверху (під дахом) та інш. особливостями. Ще під час першої світової війни були знані гарні будинки з колонками, підсіннями і різьбами в таких місцевостях Поділля, як Чортків, Бучач, Тлусте, Язлівці, Кам’янець, Ярмолинці, Скала, Яришів, Зіньків і багато інших. Своєрідні типи більших мешкальневих домів були колись відомі в Кам’янці (зовсім зруйноване місто під час війни 1941 р.) та інших містах Поділля. Не менше інтересні віллі і більші двори були також на Волині, з розвиненими ґанками і мезанінами (Кремінець, Луцьк, Рівно). Донедавна зберігалися також більші дерев’яні будинки кол. української старшини, особливо в окрузі Чернігів, Київ, Полтава. Найкраще була збережена і почасти досліджена будова в Лебединцях, пов. Прилуки. Це одна з найбільш вдалих спроб половини XIX ст. відродити український архітектурний стиль. Власник його Г. Ґалаґан найперше доручив архітекторі Є. Червінському зібрати архітектурний матеріал з різних пам’яток старовини, а вже на основі зібраного матеріалу запроектувати нову будову. Будинок Ґалаґана було побудовано в 1854 році. Особливістю будови є засаднича симетричність, але без пунктуального його дотримання. В дійсності розподіл приміщень з різними ґанками, верандами і ґалерейками, дає цінний зразок вільної композиції і особливої мальовничості в характері старого українського мистецтва. Не менше інтересні тут деталі – засувні, злучені (подвійні) вікна, ковані двері, різьблені колонки і меблі; взагалі внутрішнє урядження типове для української архітектури старих часів. Надпис на сволоку будинку яскраво свідчив про намір будівничих: «Сей дім збудований для оживлення переказів про життя предків і пам’яті нащадків». До міського дерев’яного будівництва належать також старі жидівські молитовні доми чи звані синаґоґи. Вони в загальних рисах мають форми більших міських будинків і дворів. Заложення синаґоґ на Україні, подібно як на Литві і Польщі, одного типу. План складається з головної залі для молитви, звичайно квадратової форми, до якої примикає одно або два вузьких приміщення для жінок, найчастіше як балкон (на поверсі). Крім того, є сіни, зал зібрань (кагальних провідників) і часами школа релігійної громади («хедери»). Головний зал для молитви звичайно вища від інших приміщень, буває розмальована орнаментом і символічними відображеннями рослин і тварин: леви, олені, зайці, слони, однороги, бики, птахи, риби тощо. В залі, в особливій різьбленій шафі, т. зв. «уреккойдеш», що стоїть на підвищенні по середині одної стіни, постійно зберігається «тора». По середині залі на підвищенні стоїть «біма» зі столом, на якому читають «тору». Над столом з торою, звичайно роблять рід кіоску з накриттям (балдахином). Досі не було певно встановлено звідки саме прийнявся описаний тип сінаґоґи, зокрема план будови. Припущення Берсона, що цей план могли принести на Україну і Польщу зі Шлеська з католицьких костелів, зовсім не пересвідчує. Автор порівнюючи сінаґоґи Східньої Європи з іншими будовами релігійних культів, прийшов до висновку, про їх велику подібність з арабськими, магометанськими мечетями в Іспанії. Ця подібність виявляється головно в розміщенні, коли через вузькі сіни (галю) входиться до продовгастого приміщення, а вже з нього ведуть двері до головної залі молитви. Що цей план будови прийшов саме з Іспанії, можна пояснити тим, що жиди в добі арабської влади в Іспанії, як відомо, користувалися не тільки повною релігійною свободою, але мали і привілеї. Тому при їх пізнішому розселенню по Європі, зокрема в Польщі, Литві і на Україні, поширювали традиційні плани колишнього свого осередку в Іспанії. На Україні перекриття сінаґоґ мало чим відрізнялося від перекриття інших містечкових будов і «дворів» та палат шляхти. Дах перекривався звичайно на 4 схили, з фронтонами на зразок гуцульських будов, при чім дах, як у всіх бароккових будов, мав кілька кондиґнацій. Назовні, особливо з головної фасади, сінаґоґи часто мали опасання і ґалерейки на гарно різьблених колонках, подібно до міських будинків з «підсіннями». Головний зал сінаґоґи часами мала баню на вісімці з шатровим накриттям, зовсім подібну до бань українських церков, але ця баня ховалася в даху і назовні її зовсім не було видно. Також і окремі деталі, як вікна та ін. в характері церковного будівництва. Все це промовляє за тим, що будівничими сінаґоґ були ті самі українські майстри, що будували церкви та міські будинки. Відомий дослідник архітектури сінаґоґ М. Берсон, просто говорить, що не знає такого випадку, щоб будівничим сінаґоґ була особа гебрейського віроісповідання. Одна з найстарших і найкращих дерев’яних сінаґоґ на Сході Європи була в містечкові Заблудові на українсько-білоруському пограниччю, побудована, правдоподібно, в другій половині XVI ст. і реставрована в роках 1646 і 1712. Ціла побудована з кедрового дерева, лише в деяких місцях дуб і сосна, як сліди пізнішої реставрації. Головну фасаду тут поділено на три частини. Середня частина має гарну верхню галерейку з інтересною «висячою» конструкцією арок на різьблених колонках. Дві бічні поверхові будови (крила) у вигляді замкових веж, мають самостійне пірамідальне накриття з ломаною лінією даху і фронтончиками. Усі фронтони, також даху середньої частини, незвичайно гарно виложені шальовками (вузькими дошками) «під паркет», що надає будові ще більшої конструктивної і композиційної витриманости. Інтересні сінаґоґи були донедавна в області Коломия, де взагалі процвітало гуцульське дерев’яне будівництво. Божниця в Яблунові побудована коло 1650-1670 р., з датами на стінах 1674 і 1727 (очевидно направи), інтересна своїм підсінням, Галерейкою і деталями та ручно мальованими настінними орнаментами. Божниця в Печеніжині зовсім таких самих форм і деталей, як один з цивільних будинків у Яблунові, в тій самій Коломийщині. Найбільш поширений тип божниць у Галичині, звичайно простого вигляду без підсіння і галерейок, які ще донедавна були відомі в містечках: Гвіздець, Розділ, Жидачів, Фельштин під Хировом, Ходорів, Камінка Струмілова та ін. Прекрасним зразком будови з ґанками і балконами, були божниці на Поділлі в м. Яришеві XVIII ст. і давно знищена в Острополі. Інші численні сінаґоґи, що були на цілому Поділлі і Волині, походили переважно з XVIII ст., звичайно елементарної кубічної маси, без ґанків та з типовими високими «заломленими» дахами. До таких належали сінаґоґи в Луцьку на Волині і Михалкові на Поділлі. Дещо відмінного характеру сінаґоґа в Хирові в Галичині.
1 2 3 4 5 Категория: Архітектура \| Добавил: Professor (28.05.2012)
Просмотров: 709 \| Рейтинг: 0.0/0

Всего комментариев: 0


Имя *:
Email *:

Код *: