КАТЕДРАЛЬНА ГОТИКА
УКРАЇНИ
Один з найцікавіших періодів історії архітектури України - кінець XIV - перша І половина XV століття. На західних землях, які менше за інші потерпіли від монголо-татарської навали, тоді зростають міста, розвиваються ремесла й торгівля. Пожвав-люються економічні й культурні зв'язки із Заходом, передусім з країнами Центральної Європи. В українські міста прибуває багато поселенців, переважно німців, які принесли в мистецтво, а зокрема в архітектуру, нові стильові форми.
У Європі тоді, як відомо, панувала готика. Однією з відмін її, характерною саме для середньоєвропейського терену, було цегляно-кам'яне будівництво:
муровані з червоної цегли стіни правили за тло для білокам'яних різьблених порталів, ві-конних лиштов, гзимсів тощо.
Серед культових споруд переважали католицькі костели. Вирішальну ролю у формуванні нового стилю відіграв Львів-ський катедральний костел. Його заклали на початку 60-х років XIV століття, а завер-шили в основному в 80-х роках наступного. Серед будівничих цього храму відомі Нічко, Йоахім Гром, Амброзій
Рабіш; одним із найтурботливіших опікунів будови в міських актах названо Петра Штехера1.
Об'ємну композицію костелу витворено завдяки двом головним складовим: пресбітеріуму (вівтарній частині) та корпусу нав (власне молитовній залі).
Пресбітеріум у плані прямокутний, витягнутий, з полігональним закінченням зі сходу. Він об'єднує три прямокутні травеї, орієнтовані в поперечному напрямку, та одну п'ятикутну. Кожній з них відповідає окреме прясло склепіння. Ззовні між пряслами встановлено контрфорси. У поперечному розрізі ширина й височина співвідносяться як 1:2,5. Таке пропорційне розв'язання обумовлює і структуру фасадів. Ступінчасті (три уступи) контрфорси є вертикальними ритмізуючими елементами. На рівні нижнього уступу проходить поземний карниз, що обіймає не тільки площини контрфорсів, а й усіх фасадів будівлі в цілому. Він позначає початок високих, стрілчасто завершених віконних отворів. Вінчає стіни пресбітеріуму не-великого виносу гзимс.
Такий тип вівтарної частини називають у нау-кових колах тер-міном "капличний хор". Його появу слід пов'язувати з побудованою в 1243-1248 роках Людовіком IX у Парижі капелою Сен-Шапель. Апробовано та-ке вирішення в Це нтральній Європі вперше, можливо, в бу-дівлях австрій-ських надду-найських монастирів жебрущих орденів -домініканців та францисканців2. Завдяки їм новий об'ємний тип усталився в архітектурі Середньовіччя. Створені на початку XIII століття жебрущі ордени вважали за найголовніше проповідь серед міської людності, тож вони були практично першими ченцями, кляштори яких ставили не у віддаленій од людських осель місцевості, а безпосередньо в містах. Костели мали бути розраховані так, щоб у них могли розміститися монастирський хор і значна кількість вірних. Витягнутий "капличний хор" якнайкраще відповідав цим вимогам.
На час заснування Львівського катедрального костелу „капличний хор" був найпо-ширеніший у Чехії (храми в Чеських Будейовицях, Пльзені, Жатці, Кромеріжі, Раковнику). Україну сполучав із Чехією торговельний тракт Прага - Німбурк - Літомишль - Опава - Рацибор - Краків - Вислиця - Сандомир - Ярослав - Перемишль - Львів. Тому імпульси чеської архітектури мог-ли зазнавати якихось коректур на теренах Малопольщі, через які пролягав тракт. Проте, зважаючи на майже одночасне поширення і в Малопольщі. і в „Червоній Русі" (Західній Ук-раїні) витягнутого пресбітеріуму, ледве чи мож-на говорити про велике значення цих впливів.
«Капличний хор» Львівської катедри нас-лідували як у самому Львові, так і натерені України взагалі. Сливе точною копією його став хор Львівського францисканського костелу Святого Хреста (кінець XIV- початок XV ст.). У пара-фіяльному костелі міста Дрогобича (кінець XIV-перша половина XV ст.) бачимо ті самі ознаки катедрального стилю: витягнутий план, під-віконний гзимс і високий інтер'єр. Щоправда, співвідношення висоти й ширини інтер'єру (1:2) трохи менше, ніж у Львові, - (1: 2,5).
Тенденція злагіднювати пропорції помітна і в храмах Кам'янця-Подільського. Катедральний костел, збудований у першій половині XV століття, має пресбітеріум з пропорційним співвід-ношенням у розрізі 1:1,5. Подібні вирішення спосте-рігаються в кам'янецьких костелах жебрущих орде-нів — домініканському й францисканському (обидва - першої половини XV ст.)3, у катедральному костелі Перемишля (кінець XV ст.) та парафіяльному в Переворську (середина XV ст.).
Перші ознаки видо-зміни стилю відповідно до місцевих уподобань слідно вже в архітектурі вівтаря костелу в Рогатині (середина XV ст.). У плані тут ско-рочено кількість травей до трьох (у т.ч. одна гранчаста), знижено загальну височину споруди.
Риси редукованого "капличного хору" помітні у фарних костелах другої половини XV- першої половини XVI століть (Нове Місто, Куликів, Фельштин).
Другою складовою частиною Львівської катедри є корпус нав. У плані - це близький до квадрата прямокутник. Внутрішній простір поділений чотирма стовпами на три нави, однакові височиною, але бічні майже вдвоє вужчі за середню. Таке вирішення називається зальним. А втім, повного ефекту зали, тобто рівноцінного в обох напрямках - поперечному і поздовжньому -простору, не утворилося, бо опори сполучено міжнавовими арками, і це внесло елемент руху.
Зальні розв'язання відомі ще з романських часів, але особливої популярності набули в період готики. Не остання роля в поширенні їх належала знову-таки жебрущим орденам. Зала відповідала проголошуваній ними ідеї рівності людей перед Богом: при одній височині інтер'єру слухачі в головній і бічній навах перебували в більш-менш однакових умовах, аніж, скажімо, при базилікальному розрізі.
Тип чотириопорної зали найбільше поширився в Чехії (костели в Їглаві, Прахатицях, Двурі Краловім, Кутній Горі, Жатці, Славоницях та інші)4. Каталізатором становлення такої об'ємної композиції став збудований у 1352 році Карлом IV костел Діви Марії в Нюрнберзі5. Королівська фундація мала низку наслідувань на периферії.
На територію Західної України цей архітектурний тип дістався через Малопольщу. Принагідне слід зазначити, що саме тоді в Малопольщі переважаючим просторовим розв'язанням була базиліка - одна з принципових відмін од архітектури Червоної Русі.
Вплив львівського корпусу нав позначився більшою мірою не в прямому повторенні його, а у варіюванні чотириопорної зальної структури. На основі її створено пам'ятки, декотрі з яких навіть не мають прямих аналогій у централь-ноєвропейській архітектурі.
Корпус нав костелу в Дрогобичі багато чим схожий на львівський. Проте в східних травеях нав зроблено емпори (другий ярус); внаслідок цього просторову єдність інтер'єру порушено, й корпус візуально "скоротився"; пресбітеріум, навпаки, «витягнувся».
Чотири опори катедрального костелу в Кам'янці-Подільському своєю масивністю більше нагадують суцільну стіну з арками, призначеними для проходу в бічні нави. Середня частина вища од бічних, але вікон для підсвічення (заради чого в базиліках, власне, і зводять вищою центральну наву) не зроблено. Ззовні дахи нижчих нав підходили під самий карниз головної. Отже, при базилікальному розв'язанні інтер'єру зовнішній вигляд споруди лишається такий, як і вигляд звичайної зали. Так утворено псевдобазилікальну композицію.
Чотириопорні зали поширилися на терені України. Так збудовані францисканські костели у Львові та Коросні (XV ст.), парафіяльний костел у Самборі (кінець XV ст.). Вплив описаного розв'язання відчувався навіть у XVII столітті -домініканський та катедральний костели в Києві, він позначився на церковній архітектурі - церква початку XVII століття в Четвертні на Волині, його ремінісценції слідно в архітектурі Лівобережної України кінця XVII століття.
Другим, але значно менш поширеним ти-пом є зальний розріз із шістьома опорами. Най-яскравіший зразок такого корпусу - костел у Ро-гатині. Всі опори круглої в плані форми, мають капітелі та базу, внутрішній простір рідкісно цілісний. Проте залишені міжнавові арки зорієнтовують його до вівтаря.
Шестиопорними залами є храми в Перемишлі (катедральний) та в Переворську (бернардинський).
Наведені міркування спонукають до певних узагальнень щодо особливостей архітектури України кінця XIV- першої половини XV століття. Найпомітнішою ознакою її є сполучення витягнутого "капличного хору" з компактним, зібраним об'ємом нав. План цього останнього створюється, як правило, на основі центричної фігури - квадрата, або фігур, близьких до нього. Цікаво, що центричний план корпусу переважав на землях з давньою православною традицією: в Україні, Білорусі та Литві. Тут названий тип у католицькому будівництві посідав чільне місце, чого не було, наприклад, у сусідніх землях Польщі. Постає питання про взаємовпливи. Литовська дослідниця А.Янкявіченє стверджує, що православна традиція опосередковано впливала на вибір того чи іншого розв'язання 6. Прямих доказів або документальних свідчень такого впливу немає, але умови, за яких велося будівництво, можуть певною мірою прояснити поставлене питання.
Розквіт катедральної готики в Україні припадає на часи правління короля Владислава II Ягайла (1386-1434 ). Його матір'ю була дочка Тверського князя (православного віровизнання), тому легко зрозуміти, що змалку майбутнього короля виховували в православному дусі. Зайнявши королівський престіл, колишній литовський володар пам'ятав своє походження. Улюбленою своєю вотчиною він вважав Червону Русь, яка зберігала традиції православ'я. Він часто приїжджав сюди, його ім'ям названо місто Городок Ягелонський (нині Городок на Львівщині).
Щоб зберегти спокій та злагоду в державі з різноконфесійним населенням, належало проводити політику консолідації, тож, розуміючи це, король не утискував надто православ'я. За його правління ідея толерантності набула певного поширення серед вищих верств суспільства, у Краківському університеті вчені теоретично обґрунтовували її. Так, Павло Влодкович наголошував, що держава з'явилась на базі права людського, а саме права народів, тимчасом як розрізнення вірних і невірних ґрунтується на праві Божім. Однак, воно нале-жить до іншого порядку і не виключає права природного. З цього П.Влодкович зробив вис-новок, що „не можна примушувати невірних зброєю або тиском до віри християнської (маєть-ся на увазі католицизм. - С. Ю.), бо такі дії пов'я-зані з кривдою ближнього, і не можна чинити злих речей, щоб виникли добрі"7.
Усе це уможливило збереження східнохристиянського мистецтва Русі. У візантій-ському стилі було виконане малювання колегіатського костелу у Вислиці (XIV ст.), каплиці св.Трійці в Любліні (1418) та костелу в Сандомирі (1430-ті). Джерела вказують на наявність у костелах ікон візантійського живопису.
Про відсутність гострого неприйняття східного обряду католиками свідчить і те, що київський митрополит Ізидор8, повертаючись із Флорентійського собору, відправляв службу у Львівському катедральному костелі. Один із львівських ксьондзів мав ім'я Йоан Русин.
Отже, за Владислава II Ягайла були створені умови, за яких давня візантійська традиція могла якщо не розвиватися, то принаймі існувати і тією чи іншою мірою виявлятися.
Стиль катедральної готики кінця XIV -першої половини XV століття був другим великим осягом монументального мистецтва України після Києво-руської доби. Чесько-південнонімецьке зодчество XIV століття стало джерелом, з-поміж форм якого під впливом місцевих уявлень було дібрано найприйнятніші мотиви. Завдяки такому добору витворилася оригінальна стильова течія першої половини XV століття не тільки в архітектурі України, а й Центральної Європи взагалі.