Реферат на тему: Архітектура між світовими війнами - Архітектура - Реферати - Каталог статей

Архітектура початку ХХ століття, особливо міжвоєнного періоду, відбила суперечливу складність культури часу. На неї впливало вторгнення в реальність утопічної думки і породжуваних нею міфів. Архітектура другої половини XIX століття передувала її сюжету, зав'язка головних ліній якого довелася на роки перед Першою світовою війною. Розвиток, драматизований грандіозним соціальним експериментом Радянського Союзу, у якому зіштовхнулися утопії авангарду й історизм, розгорнулося між світовими війнами. Архітектура періоду між світовими війнами виникла на основі авангардного руху в декількох європейських країнах наприкінці 1-й світової війни. Раціональна програма нової звільненої форми, реформа плану і простору будівлі, доцільність і соціальна функція архітектури і впровадження нового будівельного матеріалу і конструкції були загальними для всіх країн. В Франції вони проявилися у вигляді пуризму архітектора Le Corbusiera, у Німеччині їх застосовувала школа Bauhaus у місті Веймар, у Голландії рух De Stilj, у Радянському Союзі програма конструктивізму, і в Чехословаччині програма функціоналізму, яка спочатку входила в програму авангардного кружка Деветсіл. Так, наприклад, чеська архітектура початку 20 сторіччя відображає динаміку розвитку науки і техніки, суспільних ідеалів, політичного розвитку й утворення нових державних структур. Вже в 19 столітті в архітектурі виникає тенденція відходу від історизму і пошук самобутніх форм, які відповідають новим потребам і технічним можливостям сучасності. Показником таких устремлінь з'явилося світоглядне, творче і стильове співзвуччя у всіх сферах мистецтва. Паралельно з чеською сецесією і модерном в інших країнах подібним чином виникали напрямки, які мають свої специфічні відмінності: * в Англії - Arts and Crafts, пізніше Modern style, * у Німеччині - Jugendstil, * у Франції - L'аrt nouveau, * в Австрійській монархії - secession, * в Америці вже існувала раніше «чикагська школа» також перетерплювала свої трансформації. Для чеської архітектури було характерне застосування декоративних рослинних і фігуральних мотивів у пластичному і мальовничому оформленні, вітражів, кераміки, а також кам'яної кладки, бетону, структурної штукатурки, великих вікон, потім поява фасадів з нерозчленованими площинами і відхід від композиційної симетрії. Наступною фазою розвитку архітектури, яка наступила наприкінці першого десятиліття 20 ст., стали конструктивістські і функціоналістичні напрямки. Основні ознаки цього «індивідуалістського модерну» - майже «голі», неоформлені фасади, застосування нових будівельних матеріалів, особливо, залізобетону, і вільне композиційне рішення обсягу будівлі на основі, як правило, функціонального планування. Використання нових будівельних матеріалів, формується новий стиль — сецесіон або сецесія, який порвавши із застарілим смаком минулого. Отут усі деталі в тому числі й обстановка, проектуються в одному і тому ж стилі. У якості декоративних елементів часто використовуються рослинні мотиви. Значення цього стилю в тому, що він звертав увагу, на необхідність модернізації. Стиль конструктивізм оголосив війну міщанській помпезності, та сформував своє бачення в доцільності форм, у простоті, пропорціях, масштабі та гармонійному співставленні матеріалів. Конструктивісти були переконані, що архітектурний твір повинен відповідати утилітарному призначенню й у той ж самий час мати свою художню виразність. Чималий внесок у розвиток архітектурної справи міжвоєнного періоду зробила радянська архітектура. Радянський конструктивізм – передовий напрямок архітектури періоду між світовими війнами, який має характер широкого колективного руху, натхненного ідеями Жовтневої революції. Тому це явище в радянській архітектурі розумілося не тільки як зміна самих архітектурних принципів, але і як рух за створення нового життєвого середовища. З всієї історії архітектури в СРСР тільки період конструктивізму становить інтерес у світовому масштабі. Маніфестом конструктивістської архітектури став проект металевої спіралі, названою вежею III Інтернаціоналу, В. Е. Татліна (1924 р.), який виражає зовсім унікальні ідеї свого часу і країни – конструкції розумілися як доведені до крайності виразні засоби. У наступній фазі розвитку радянського конструктивізму переважали вже реальні задачі, раціоналізм і чисті лінії. Звучать імена К.С Мельникова, І.І.Леонідова, братів А А., Л.А., В.А. Весниних, «рекламуючих» чесний і розумний підхід до рішення архітектурних проблем. У 20-х – початку 30-х роках для Заходу конструктивізм був, насамперед, архітектурним рухом, рівнобіжним пошукам «піонерів сучасної архітектури», системою формотворчості – і не більше того. Таким чином, конструктивізм став своєрідним брендом, успішним «символом, який продається» на Заході, СРСР для архітектури світового співтовариства. Конструктивізм – архітектура революції, тобто архітектура, яка ставить під питання всі підстави архітектурної традиції, архітектура боротьби. Також це архітектура радикального жесту, лементу, що знаходиться в стані повної волі від усякого роду умовностей і правил, що має можливість дозволити собі пошуки в будь-якому напрямку. І у світлі Жовтневого перевороту – це архітектура віри, яка прагне побудувати новий соціум на основах справедливості і добра. У післясталінський період конструктивізм став осмислюватися як архітектура опору, архітектура опозиції. Характерно, що багато проектів залишилися нереалізованими. Проект стає важливіший самої будівлі. Ситуація нереалізованості проекту здавалася не недоліком, а, навпроти його перевагою. Конструктивізм у пізньорадянський період стає архітектурою андеграунду, не визнаний і не зрозумілий владою. Він успішно «купувався» на Заході, але винятково на умовах її нереалізованості. Російський архітектурний авангард і конструктивізм 1920-х — початку 1930-х років складають золотий фонд спадщини «сучасного руху» у світовій архітектурі. У їх числі і робітничі клуби архітектора К. Мельникова, і знамениті будинки-комуни, у тому числі студентський гуртожиток, побудований І. Николаєвим у Москві. Більшість з цих будинків зустрінуть свій 75-літній ювілей, перебуваючи в стані загрозливого зносу конструкцій, а багато хто з них уже зараз знаходяться на грані виживання. Найбільш трагічний приклад — будинок колишнього Наркомфіна архітектора М.Гінзбурга (1928—1930), включений в 2004 р. Всесвітнім фондом пам'ятників (World Monuments Fund) у список 100 пам'ятників архітектури, які знаходяться під погрозою руйнування. Абсолютна більшість будинків 1920-х — 1950-х років мають статус пам'ятників місцевого чи регіонального значення, що на практиці означає їх незахищеність перед руйнівним різновидом реконструкції, що залишає лише чи фасади повним переплануванням, що грозить. У результаті цих дій цілий ряд видатних пам'ятників утрачає свою історичну й архітектурну дійсність, а значить і потенційну можливість бути включеним у Список Всесвітньої спадщини ЮНЕСКО, що захищає від руйнування і перекручувань. Приймаючи в увагу значення російського архітектурного авангарду в міжнародному контексті, з огляду на творчі взаємозв'язки, що історично існували між архітекторами різних країн у той період часу, стає очевидним, що мова йде не тільки про збереження архітектурної спадщини Росії, але і частини світового культурного надбання. Такі пам'ятники як будинок Центросоюза Ле Корбюзье, будинок Наркомфина в Москві, ансамбль вулиці Страйків у чи Санкт-Петербурзі бібліотека Алвара Аалто у Виборзі і деякі інші будівлі можуть по праву вважатися золотим фондом архітектури «сучасного руху». Здобула світову популярність і архітектура середини 1930-х — 1950-х років, у тому числі знамениті станції московського метрополітену, висотні будинки. Проте, російська архітектура ХХ століття дотепер не представлена в Списку Всесвітньої спадщини ЮНЕСКО.
1 2 3 4 5 Категория: Архітектура \| Добавил: Professor (28.05.2012)
Просмотров: 328 \| Рейтинг: 0.0/0

Всего комментариев: 0


Имя *:
Email *:

Код *: