Реферат на тему:Державна інноваційно-інвестиційна політика в постсоціалістичних країнах - Політологія - Реферати - Каталог статей

Реферат на тему:Державна інноваційно-інвестиційна політика в постсоціалістичних країнах. Однією з найважливіших чинників при прийняття інвестиційних рішень є стабільність законодавчої та політичної ситуації, та поступальний розвиток у напрямку ринкових перетворень Ibid. P. 8.. Тому інвестиційна політика є невід’ємною частиною загальноекономічної політики держави. Ще у річній доповіді Європейського банку реконструкції і розвитку за 1995 р. було сформульовано головні перешкоди припливу інвестицій у Центральну та Східну Європу. Це - нестабільність та невпевненість у майбутній політиці держав, проблеми фінансування, економічної координації у регіоні, великі трансакційні витрати. Фахівці ЄБРР дійшли важливого висновку, що встановлення сприятливого та стабільного інвестиційного середовища передусім впливатиме навіть не на кількість, а на якість інвестицій, оскільки стимулюватиме діяльність вагомих, довготермінових інвесторів Transition Report, 1995. Investment and Enerprise Development. - London : Royale Print Ltd, 1995. - Р. 89. . Якщо відзначати успіхи постсоціалістичних країн у залученні іноземних інвестицій то перша п’ятірка виглядає так: у Польщі на кінець 1997 р. у середньому на душу населення припадало 415 дол. прямих закордонних інвестицій, в Угорщині - 1509 дол., Чехії- 1282 дол., Словенії – 1100 дол., Естонії – 640 дол. Як відзначають аналітики, обсяги прямих іноземних інвестицій зростають у міру стабілізації перехідних економік. Так, після встановлення в більшості країн регіону тривкого економічного зростання, лише за 1996 р. приплив цих інвестицій подвоївся та досяг 12 млрд. дол. Дві третини цієї суми надійшло до Чехії та Угорщини Чебанов С. Иностранные инвестиции: тенденции 90-х годов // Мировая экономика и междунар. отношения. - 1997. - № 3. - С. 26. . Уже в 1996 р. близько 40% капіталовкладень в Угорщині здійснювалися іноземцями. До 80% підприємств країни містять частку іноземного капіталу Бузгалин А., Колганов А. Либерализация versus модернизация // Вопр. экономики. - 1997. - № 8. - С. 38-56. . Практично всі країни в минулому соціалістичного табору проводять активну політику щодо залучення іноземних інвестицій. В Естонії залучення іноземних інвестицій визначається прийнятим в 1991 році Законом "Про іноземні інвестиції", згідно з яким іноземні інвестори мають рівні права з місцевими підприємцями, включаючи право купувати земельну власність і право на необмежену репатріацію доходів. За цим законом захист іноземних інвестицій гарантується естонською державою. Від іноземних інвесторів не вимагається спеціальних ліцензій на діяльність в Естонії, за виключенням обмеженої кількості галузей, таких як гірничодобувна, електроенергетика, порти, залізничний та повітряний транспорт, телекомунікації та банківська справа. Естонія має один з найвищих рівнів зовнішніх прямих інвестицій на душу населення серед країн Центральної та Східної Європи. Загальний рівень прямих іноземних інвестицій з моменту початку економічних реформ і до 1998 року перевищив 1 млрд. дол.. США. Привабливий інвестиційний клімат Естонії спирається на деякі фактори економічної політики, яка проводилась усіма урядами після відновлення країною незалежності в 1991 році. В травні 1994 року для підтримки і сприяння прямим іноземним інвестиціям уряд заснував Естонське Інвестиційне Агентство (ЕІА) як урядову організацію. Основними напрямками діяльності цього агентства є: інформаційна діяльність в світі про можливості бізнесу в Естонії; формування контактів іноземців з державним і приватним сектором естонської економіки; забезпечення різних видів допомоги в залученні іноземних інвестицій. В таких країнах як Угорщина та Польща сприятливий інвестиційний клімат забезпечується стабільністю економічного розвитку та політичного курсу, достатнім розвитком ринкових відносин та досить великою місткістю ринку. Цього вже достатньо для зацікавлення іноземних інвесторів. Інші країни Східної Європи для зацікавлення іноземного капіталу вимушені впроваджувати різного роду пільги. Наприклад, у Словенії іноземні інвестори, що вкладають більше чим $12 млн. (чи 500 млн. крон), мають істотні податкові пільги на 5 і більш років - це своєрідна компенсація маленького обсягу національного ринку. З метою заохочення інвестування польським урядом проводилася політика низьких процентних ставок. У 1996 р. реальна ставка рефінансування була знижена лише близько 1%. Внаслідок цього відбулося зростання інвестицій на 21,6% при підвищенні споживчого попиту всього на 7,2%. Частка інвестицій у ВВП зросла до 20%, до того ж 60% інвестицій припадало на закупівлю нової техніки Бузгалин А., Колганов А. Либерализация versus модернизация // Вопр. экономики. - 1997. - № 8. - С. 39. У Чехії за умов значно жорсткішої монетарної політики та невчасного переходу від "шокової терапії" до політики зростання, втрати експортом ролі стимулюючого чинника відбулося суттєве зменшення темпів економічного зростання. Оскільки у процесі ваучерної приватизації не було досягнуто реальних змін в інституційній та технологічній структурі, відновлення інвестиційного процесу вимагало введення тимчасових заходів щодо обмеження імпорту, що і було зроблено. У 1995 р. інвестиції в країні зросли на 14,1%, у 1996 р. - на 13,8% Там же.. В країнах Східної Європи навіть у період початку трансформації економіки здійснювалися державні капіталовкладення у виробничу і транспортну інфраструктури, підготовку робочої сили. Завдяки цьому питома вага витрат бюджету у ВНП залишилася високою і становила в Угорщині понад 60%, у Польщі - 51% Нестеренко А. Современные проблемы рыночной трансформации в Восточной Европе // Вопр. экономики. - 1995. - № 8. - С. 145., що сприяло підвищенню інвестиційної привабливості цих секторів. Протилежна картина спостерігалася в країнах СНД, де частка державу у капіталовкладеннях постійно скорочувалася, що й зумовило значну деградацію даних секторів економіки Трансформация: экономический бюллетень о странах с переходной экономикой // Всемирный банк. – 2000. - №3-4. С.12.. Важливу роль в інвестиційно – іннноваційній політиці відіграє законодавство, яке регулює інвестиційну діяльність. Головним недоліком законодавчої бази постсоціалістичних країн є велика кількість законів та підзаконних актів, які регулюють відносини в інвестиційній сфері Transition Report, 1995. Investment and Enerprise Development. - London : Royale Print Ltd, 1995. – Р. 109.. Для у Росії на даний час ціла система діючих (тобто прийнятих у встановленому порядку і тих, що вступили в силу) законодавчих і підзаконних актів, що регулюють правовідносини в інвестиційній сфері Блохина Т. Рынок институциональных инвестиций: Состояние и перспективы // Вопросы экономики. – 2000. - №1. – С. 156.. Цю систему актів можна класифікувати по двох основних групах. Першу групу складають комплексні законодавчі і підзаконні акти, що носять універсальний характер і основні принципи, що встановлюють, і загальні положення правового регулювання діяльності на території Російської Федерації вітчизняних і інвесторів поряд з іншими суб'єктами господарської діяльності, або комплексно регулюючі правовідносини в окремих сферах економіки. До таких актів відносяться Цивільний кодекс Російської Федерації, законодавчі акти в сфері приватизації, федеральні закони «Про акціонерні товариства», «Про товариства з обмеженою відповідальністю», система галузевих актів податкового законодавства, федеральні закони «Про державне регулювання зовнішньоторговельної діяльності», «Про валютне регулювання і валютний контроль», Митний кодекс і інші акти митного законодавства, федеральні закони «Про конкуренцію й обмеження монополістичної діяльності на товарних ринках», «Про природні монополії», Закон Російської Федерації «Про надра» і деякі інші законодавчі акти, а також правові акти Президента Російської Федерації (наприклад, укази «Про державну програму приватизації державних і муніципальних підприємств у Російській Федерації», «Про упорядкування державної реєстрації підприємств і підприємців на території Російської Федерації» і ін.), правові акти Уряду Російської Федерації (наприклад, постанови про порядок ліцензування окремих видів діяльності, про ввізні митні тарифи і т.д.), деякі акти Центрального банку Російської Федерації й окремих нормативних актів федеральних органів виконавчої влади. Другу групу складають предметні (чи рамкові) законодавчі і підзаконні акти, спеціально орієнтовані на регламентацію правового режиму власне діяльності інвестиційних організаційних і правових форм, легалізованих у Російській Федерації. До подібних актів відносяться насамперед Закон РРФСР «Про інвестиційну діяльність», Федеральний закон « інвестиційну діяльність, здійснювану у формі капітальних вкладень», нова редакція Закону «Про іноземні », федеральні закони «Про ринок цінних паперів», «Про лізинг», «Про угоди про розділ продукції», «Про захист конкуренції на ринку фінансових послуг» і деякі інші законодавчі акти, а також правові акти Президента Російської Федерації (наприклад, укази «Про удосконалювання роботи з іноземними », «Про додаткові заходи по залученню іноземних у галузі матеріального виробництва» і ін.), правові акти Уряду Російської Федерації (наприклад, постанова «Про порядок визначення продукції, імпортованої підприємствами з іноземними для власних потреб» і ін.) і окремі відомчі нормативні акти Міністерства фінансів, Федеральної податкової служби, Державного митного комітету і т.д. Аналогічна ситуація практично в усіх країнах на території колишнього Радянського Союзу. Виключення становить Республіка Бєларусь, де введено в дію Інвестиційний кодекс Республіки Бєларусь. Даний кодекс є комплексним інвестиційним нормативно-правовим актом, що замінив велику кількість законів нормативних актів, які регулювали інвестиційну діяльність в країні в минулому Науменко А. Вместо комментария // Информбанк НЭГ. 2001. 27 июля. С. 18.. Досить сприятливу законодавчу базу для здійснення інвестиційної діяльності сформовано в Казахстані, де прийнято закон “Про державну підтримку прямих інвестицій”. Документ передбачає надання державної підтримки високоефективним інвестиційним проектам, добір яких здійснюється на конкурсній основі, включаючи створення нормальних умов діяльності приватних інвесторів і стимулювання більш активної їхньої участі в державних цільових програмах розвитку економіки країни. Зроблено ранжирування інвестиційних проектів у залежності від їхньої значимості, цим критерієм визначається розмір і адресність державної допомоги. Особливий режим передбачений для тих, котрі спрямовані на випуск продукції, що не має аналогів за кордоном. Ще однією особливістю законодавчого регулювання інвестиційної діяльності в постсоціалістичних країнах є мінливість законодавчої бази. Якщо країни Східної Європи характеризуються більшою стабільністю в законодавстві, то всіх країн СНД характерна ситуація, коли за рік-два приймається кілька нових законодавчих актів у сфері регулювання інвестиційної діяльності. Для прикладу в Росії, за тільки останні кілька років набрали сили зміни і доповнення до федеральних законів про іноземні інвестиції, про угоди про розділ продукції, про іпотеку, прийнятий новий митний тариф, що знизив ставки ввізного мита на інвестиційне устаткування, виробництво якого не здійснюється в Росії, прийнята нова редакція закону про валютне регулювання, що дозволило розрахунки в іноземній валюті по багатьом видам операцій, значимим для іноземних інвесторів Копилов О. К вопросу об Инвестиционном сотрудничестве Украины и Российской Федерации // Економіст. – 2003. - №8. С. 20.. Введені в дію положення другої частини Податкового кодексу помітно поліпшують положення інвесторів, прагнуть до забезпечення однакового регулювання податкових правовідносин. Ставка податку на доходи фізичних осіб складає в даний час 13%, ставка податку на прибуток підприємств знижена до 24%, а процедура повернення ПДВ значно спрощена. У 2002 році набрав сили Земельний кодекс, що по-новому регулює права користування земельними ділянками (за винятком земель сільгосппризначення), що законодавчо закріпив право приватної власності на землю. Іноземні компанії тепер мають право здобувати і володіти земельними ділянками в Росії, за винятком прикордонних і інших особливих територій. У 2002 російське земельне право було доповнено законом «Про оборот земель сільськогосподарського призначення», що також допускає у визначених рамках приватну власність на землю. Разом з тим передача земельних ділянок, що відносяться до земель сільгосппризначення, іноземним компаніям або ж російським підприємствам з більш ніж 50-процентною часткою іноземного капіталу можлива винятково на правах оренди Там же.. Позитивним сигналом для закордонних інвесторів став вступ у силу Арбітражного процесуального кодексу і схвалення урядом Кодексу корпоративного управління. Останній документ, хоча і не має обов'язкової сили, але надає акціонерам, реальну можливість для захисту своїх прав. Однак, незважаючи на істотне поліпшення юридичних умов діяльності іноземних інвесторів у Росії, обсяг інвестицій з-за кордону в російську економіку зберігається на досить скромному рівні. На кінець 1-го 2003 поточного року накопичений іноземний капітал в економіці Росії склав 43 млрд. дол. США, що на 25% більше в порівнянні з відповідним періодом минулого року Копилов О. К вопросу об Инвестиционном сотрудничестве Украины и Российской Федерации // Економіст. – 2003. - №8. С. 20.. У загальній структурі частка прямих інвестицій складає 45,5%, портфельних — 2,7%, інших (у першу чергу торгових і інших кредитів) — 51,8%. Як правило, участь у вирішенні питань, щодо інвестиційної діяльності та контролю виконує велика кількість органів, причому функції багатьох органів розмиті і часто дублюються. Так, у Білорусі передбачена інвестиційним кодексом система органів забезпечення інвестиційної діяльності практично не диференційована по суб'єктах. Більшість значимих функцій акумулює Президент Республіки Бєларусь, правомочний вирішувати більшість питань у відношенні як національних, так і іноземних інвесторів. Більш фрагментарними функціями наділений уряд Республіки Бєларусь. Так, приміром, на рішення про висновок інвестиційного договору (п. ст. 47) концесійного договору (ст. 58), про надання гарантій іноземним кредиторам (п. 1 ст. 26) податкових/митних вилучень виробництвам, заснованим на високих технологіях (п. 2 ст. 37) визначальне вплив робить тільки Президент Республіки Бєларусь Науменко А. Вместо комментария // Информбанк НЭГ. 2001. 27 июля. С. 18. Роль місцевих органів державного керування в даній схемі не обговорена, що породжує питання, чи свідомо законодавець передбачило неучасть місцевої влади в інвестиційному процесі, чи ж у правозастосуванні піде довільне делегування частини функцій, що загрожує деякою невизначеністю в інвестиційному процесі. Актуально це, зокрема, у відношенні функції контролю організацій з іноземними інвестиціями, передбаченою статтею 98 ІК, якщо врахувати всю розгалуженість системи органів державного контролю, що склалася на дійсний момент Функ Я. Мягкий вариант // De jure. № . С. 12. У Казахстані недоліком існуючої системи державного регулювання інвестиційної діяльності є непослідовна реалізація принципу поділу управлінських функцій. Так, закон “Про державну підтримку прямих інвестицій” згадує, що державне регулювання інвестиційної діяльності забезпечується Агентством по інвестиціях, суб'єктами РК і органами місцевого самоврядування. Однак жоден із правових документів, що регламентують інвестиційну діяльність, не містить розмежування їхній компетенцій. Дотепер не створений механізм ефективної взаємодії і співробітництва центра, регіонів і органів місцевого самоврядування з питань залучення інвестицій. Ще більш розпорошені функції державних органів Росії в сфері регулювання інвестицій. Аналіз діючих законодавчих і підзаконних актів і сформованої практики дозволяє визначити сукупність таких органів у Російській Федерації, а також виявити і систематизувати функції, здійснювані ними сьогодні на державному (насамперед федеральному) рівні в сфері регулювання і контролю інвестиційної діяльності. Так, функції державної легалізації і реєстрації інвестицій в діяльності покладені одночасно на Міністерство фінансів, Центральний банк, Федеральну комісію з ринку цінних паперів, Державну реєстраційну палату при Міністерстві юстиції, Російський фонд федерального майна, Державний митний комітет і ряд інших федеральних і регіональних органів. Функції загальноекономічного і зовнішньоторговельного регулювання в сфері здійснюють реорганізоване Міністерство економічного розвитку і торгівлі (раніше ці функції виконувалися міністерствами економіки і зовнішньоекономічних зв'язків) і Державний митний комітет. Функції фінансово-кредитного і валютного регулювання і контролю в розглянутій сфері виконують знов-таки Міністерство фінансів, Центральний банк, Міністерство економічного розвитку і торгівлі й органи валютного контролю. Функції фіскально-податкового державного регулювання і контролю у відношенні суб'єктів інвестиційної діяльності віднесені до ведення Міністерства по податках і зборам, Федеральної служби податкової поліції і знов-таки Державного митного комітету й органів валютного контролю. Таким чином, у даний час названі функції регулювання, координації і контролю інвестиційної на території Російської Федерації розмиті і розосереджені між багатьма федеральними міністерствами, відомствами й установами, кожне з який реалізує їх у межах своєї предметної компетенції і по своїх напрямках. Найчастіше виконувані цими органами функції або їм не властиві, або дублюються іншими органами і державними установами. У результаті за формування і реалізацію загальнодержавної інвестиційної політики дотепер жоден з федеральних органів виконавчої влади не відповідає. Країни СНД, економіка і законодавство яких менш стабільне в порівнянні зі східноєвропейськими сусідами, вимушені додатково гарантувати захист від несприятливих змін в законодавстві іноземних інвесторів. Фактор передбачуваності в законотворчій техніці забезпечується, як правило, принципом незастосовності стосовно іноземних інвестицій несприятливих змін у законодавстві протягом визначеного терміну. Так, відповідно до інвестиційного кодексу Республіки Бєларусь даний термін у цій країні складає п'ять років. В Росії згідно діючого Закону Російської Федерації від 9 липня 1999 р. № 160-ФЗ "Про іноземні інвестиції в Російській Федерації" уряд Російської Федерації наділено повноваженнями визначати критерії оцінки зміни в несприятливому для іноземного інвестора і комерційної організації з іноземними інвестиціями відношенні умов стягування ввізного мита, федеральних податків режиму заборон і обмежень здійснення іноземних інвестицій на території Російської Федерації і, відповідно встановлювати особливий режим. Незастосовність несприятливих змін щодо іноземних інвесторів у законодавстві даний закон гарантує на термін окупності проекту. Важливе місце в інвестиційно-інноваційній політиці займає розвиток і підтримка інституційних інвесторів Shihata I. F. I. MIGA and Foreign Investment… Dordrecht; Boston; Lancaster, 1988. P. 7.. Важливу роль у забезпеченні інвестиційної активності, крім банків, відіграють: інвестиційні, пенсійні страхові фонди тощо. Існує поділ між постсоціалістичними країнами по рівню розвитку інституціональних інвесторів Berglof Е., Bolton P. The Great Divide and Beyond: Financial Architecture in Transition // Journal of Economic Perspectives. — 2002. — №1. — P. 77.. Групу розвинутіших утворюють країни, які приєднуються до Європейського Союзу: Угорщина, Чехія, Словенія, Словаччина, Естонія, Латвія, Литва, а також Болгарія і Румунія. Групу відстаючих країн утворюють країни, утворені на просторі СРСР. Окремо в цій градації стоїть Китай. У країнах Центрально-Східної Європи ще на початку 1990-х відбулося становлення інститутів небанківського фінан-сового сектору: процеси приватизації зумовили потребу у створенні інвестицій-них фондів і компаній, довірчих товариств; пенсійна реформа передбачала фор-мування накопичувальної системи, функціонування якої забезпечують недержавні пенсійні фонди; необхідність страхування в умовах підвищеного ри-зику в контексті економічних реформ дала підґрунтя для діяльності страхових компаній; з метою пожвавлення малого й середнього бізнесу створювалися кре-дитні спілки та інші установи з мікрокредитування. ці інститути вже функціонують, хоч масштаби їхньої діяльності нез-начні (табл.1). В країнах другої групи процес становлення небанківських фінансових інститутів ще не завершився, що досить сильно впливає на розвиток інвестиційного процесу в даних країнах. Найкращих результатів у цьому процесі досягли Угорщина, Польща і Чехія. Друга група країн (Болгарія, Румунія, Росія та Україна) перебуває на початковому етапі, оскільки у цих країнах триває форму-вання нормативно-правової бази. відбувається перерозподіл повноважень щодо регулювання й контролю за небанківськими фінансовими інститутами між різ-ними органами. Таблиця 1. Показник реформ небанківських фінансових інститутів Berglof E., Bolton P. The Great Divide and Beyond: Financial Architecture in Transition //Jomal of Economic Perspectives. — 2002. — Volume 16. — № 1. — P. 83.(Оцінка дається за шкалою від 1 до 4+. 1 означає незначні початкові реформи, 4+ — не-банківські фінансові інститути відповідають нормам високорозвинених країн.) Країна \| 1991 \| 1992 \| 1993 \| 1994 \| 1995 \| 1996 \| 1997 \| 1998 \| 1999 Чехія \| 1 \| 1 \| 2 \| 3 - \| 3 - \| 3- \| 3- \| 3 \| 3 Естонія \| 1 \| 1 \| 2- \| 2- \| 2 - \| 2 \| 3 \| 3 \| 3 Угорщина \| 2 \| 2 \| 2 \| 2 \| 3 \| 3 \| 3+ \| 3+ \| 3+ Латвія \| 1 \| 1 \| 1 \| 2 \| 2 \| 2 \| 2+ \| 2+ \| 2+ Литва \| 1 \| 1 \| 2- \| 2 \| 2 \| 2 \| 2+ \| 2+ \| 3- Польща \| 2 \| 2 \| 2 \| 2 \| 3 \| 3 \| 3+ \| 3+ \| 3+ Словенія \| 2 \| 2 \| 2 \| 3 - \| 3 - \| 3- \| 3- \| 3- \| 3- Словаччина \| 1 \| 1 \| 2 \| 3- \| 3- \| 3- \| 2+ \| 2+ \| 2+ Болгарія \| 1 \| 1 \| 1 \| 1 \| 2 \| 2 \| 2 \| 2 \| 2 Румунія \| 1 \| 1 \| 1 \| 1 \| 2 \| 2 \| 2 \| 2 \| 2 Росія \| 1 \| 1 \| 2- \| 2- \| 2 \| 3 \| 3 \| 2- \| 2- Україна \| 1 \| 2- \| 2 - \| 2- \| 2 \| 2 \| 2 \| 2 \| 2 Найбільш великим по обсягам (по відношенню до ВВП) є фінансовий сектор Чехії (156% від ВВП) Financial Sectors in EU Accession Countries / Editor: Christian Thimann. — European Central Bank. — July 2002. — P. 67.. Домінуючим залишається банківський сектор, який володіє 85% загальних активів. На другому місці за ве-личиною активів — страхові компанії, що за останні роки активізували свою діяльність. Значно зменшилася кількість інвестиційних фондів, яких на кінець 2001 року налічувалося 136 (під час приватизації було створено близько 600) Ватаманбк З.Г., Дорош О.Л. Небанківські фінансові інститути у перехідних економічних системах // Фінанси України. – 2003. - №8. – С. 77- 88. Структура фінансового сектору Угорщини за останнє десятиріччя теж заз-нала значних змін. З'явилися нові фінансові інститути, які характерні для країн із розвиненою ринковою економікою. Проте угорський фінансовий сектор до-сі ще відрізняється від західноєвропейського. Він характеризується малою кількістю небанківських фінансових посередників, а також недостатньо розвиненим ринком цінних паперів (капіталізація фондового ринку наприкінці 2001 року становила 20% від ВВП, що на 16% менше, ніж у 1999 році Financial Sectors in EU Accession Countries / Editor: Christian Thimann. — European Central Bank. — July 2002. — P. 109.). Тому в Угорщині роль фінансових посередників виконують переважно кредитні інститути. Наприкінці 2001 року в Угорщині налічувалося близько сорока кредитних інститутів, із яких 33 установи — банки, а 8 — спеціалізовані кредитні інститу-ти. Крім комерційних банків, в Угорщині є також велика кількість малих коо-перативних кредитних інститутів: 184 ощадних кооперативи та 7 кредитних ко-оперативів, які об'єднують понад 2 млн. членів. Найбільший серед країн Центрально-Східної Європи розвиток угорського кооперативного кредитуван-ня пояснює той факт, що кредитні спілки у цій країні існували і за часів соціа-лізму. Та попри те, що їх тепер багато, загальна частка залучених ними коштів становить лише 6%. Сукупні активи кредитних інститутів (банків, спеціалізова-них і кооперативних кредитних інститутів) наприкінці 2001 року становили 42 млрд. євро (60,5% ВВП) Там же. – С. 105.. До небанківського фінансового сектору Угорщини входять інвестиційні фонди, страхові компанії, пенсійні фонди та інвестиційні компанії. Останніми роками значно зросли обсяги небанківського фінансового посередництва, од-нак вони ще не відповідають міжнародним стандартам Ватаманбк З.Г., Дорош О.Л. Небанківські фінансові інститути у перехідних економічних системах // Фінанси України. – 2003. - №8. – С. 84.. Основну роль у фінансовому секторі Словенії відіграє банківська система, яка володіє 62% сукупних фінансових активів. Банківську систему Словенії вважають найрозвиненішою серед країн Центрально-Східної Європи Іванов В. М., Софіїценко 1. Я. Грошово-кредитні системи зарубіжних країн. — К.: МАУП.-2001.-С.201. . У секторі небанківських фінансових інститутів найрозвиненіші інвестиційні та страхові компанії. Нерозвиненим є сектор небанківських фінансових інститутів і у країнах ко-лишнього СРСР (крім країн Прибалтики, які належать до першої групи розвиненіших країн). Так, частка активів інституційних інвесторів щодо обсягів ВВП у 1999 році становила: у Казахстані — 6%, у Росії — 4%, в Україні — 1%. Ватаманбк З.Г., Дорош О.Л. Небанківські фінансові інститути у перехідних економічних системах // Фінанси України. – 2003. - №8. – С. 85. За критеріями надійності й ефективності інвестицій серед російських інституційних інвесторів друге місце (після комерційних банків) посідають страхо-ві компанії, що підтверджується і кількісними показниками їхньої діяльності. У 1999 році в Росії функціонувало 1,5 тис. страхових компаній. Ними було залу-чено 16 млрд. руб. (4,7% від обсягу загальних фінансових активів) Блохина Т. Рыок институциональнмх инвестиций: состояние и перспективи//Вопросы зкономики. — 2000. — №1. — С. 156.. Однак роль страхування в економіці залишається вкрай незначна: показник відношення страхових премій до ВВП коливався від 0.6% 1992 року до 2% 1998-го Тенденции й перспективи развития страхования в России, -М: Бюро жономического анализа. — 1999. — С. 8.. Окремо необхідно виділити особливістю інвестиційної політики держав у створенні та розвиток пайових інвестиційних фондів, які почали створюватися у 1996 році для подолання негативних рис наявних чекових інвестиційних фондів. У Росії здійснюється активна державна підтримка пайових інвестиційних фондів На відміну від України, де інститути спільного інвестування перебувають у стадії формування, у Росії наприкінці 2002 року діяло близько 50 пайових ін-вестиційних фондів Свередкл М.О. Перспективи розвитку інвестиційних фондів в Україні // Фінанси України. – 2003. - №8. – С.116 – 120. (118). Там пайові інвестиційні фонди зарекомендували себе як надійні інсти-тути фінансового та інвестиційного ринку. Навіть після кризи 1998 року жодна з російських ком-паній з управління активами не оголосила себе банкрутом. Згідно з російським законодавством пайові інвестиційні фонди не сплачують податку на прибуток, оскільки не є юридичними особами, У Росії налагоджена система розкриття ін-формації про діяльність пайових інвестиційних фондів, встановлена щоденна звітність щодо вартості чистих активів фондів. Одним з напрямків державної інвестиційної політики, що сприяє активізації інвестиційного процесу, є підтримка наукової й інноваційної діяльності, у тому числі фундаментальних досліджень. Для всіх без винятку постсоціалістичних країн характерні в цій сфері декларовані законодавчі акти, спрямовані на підтримку інноваційної діяльності і відсутність конкретного законодавства, яке сприяло б розвиткові цього виду діяльності. Для прикладу, в Росії в липні 1998 р. була прийнята Концепція інноваційної політики РФ Концепция инновационной политики Российской Федера-ции на 1998-2000 гг. одобрена постановлением правитель-ства РФ от 24 июля 1998 г. № 832., було створено Венчурний інноваційний фонд, який, проте не має достатньо коштів для фінансування діяльності. Для венчурного капіталу не передбачені ні податкові, ні інші пільги. В даний час на території Росії діють 10 регіональних венчурних фондів, створених за участю ЄБРР і об'єднаних у Російську асоціацію венчурного інвестування (РАВІ). До серпневої кризи 1998 р. у Росії спостерігався бурхливий розвиток цього бізнесу: венчурні фонди мали загальну суму капіталізації в 1,6 млрд. дол. Крім того, у російську економіку вкладали капітали ще 16 східноєвропейських фондів Арзуманян Г., Гончаренко С. Економічне співробітництво в чорноморському регіоні й інтеграція інноваційних технологій // Світова економіка і міжнародні відносини. – 2001. - №4.- С. 96-100.. Однак після кризи 1998 року активність даних фондів різко спала. Схожа ситуація і Казахстані,. Уряд Республіки Казахстан декларуючи інноваційну спрямованість розвитку економіки, поки не пропонує законодавчих заходів для активізації науково-технічної й інноваційної діяльності; не прийняті також міри і до відновлення співробітництва між підприємствами і вищими навчальними закладами. Ще одним акцентом і, разом з тим, важливою складовою інвестиційної політики є політика пільг (incentive policy). Пільги у виді сприятливих вилучень із загального податкового, митного й іншого режимів у класичному розумінні покликані підвищити інвестиційну привабливість приймаючої держави в цілому чи ж направити інвестиційні потоки в пріоритетні сектори/галузі економіки. Однак значення пільг для ухвалення інвестиційного рішення не варто переоцінювати. Як було відзначено в доповіді експертів МБРР, ефективність політики пільг найчастіше нівелюється загальною непослідовністю і несистемністю безлічі пільг, відсутністю чітких основ їхнього надання World Bank Staff Working Papers "Investment Incentives for Industry". 1984. Note 21.. Чим більше розмаїтість наданих пільг, чим частіше змінюються норми, які регулюють їхнє надання, тим негативніше це впливає на фактор інвестиційної стабільності. Варто відмітити у цьому плані Білорусь. Одна чверть норм інвестиційного кодексу присвячена безпосередньо можливостям надання державою пільг інвесторам. Крім декларативної норми про право інвестора на державну підтримку (ст. 14 ІК) і норми, про митні і податкові пільги для комерційних організацій з іноземними інвестиціями (ст. 91 ІК), глави 4—6 і 8 кодексу потенційно можуть бути розцінені іноземним інвестором як додаткові можливості надання державної підтримки інвестиційному процесу. Здебільшого зазначені норми не визначають конкретних критеріїв і основ надання такої підтримки, що компенсується, очевидно, тим високим рівнем, на якому приймаються рішення про її надання. Так, у більшості випадків на прийняття рішень істотний вплив робить Президент Республіки Бєларусь. Разом з тим, значне збільшення обсягів вилучень із загального інвестиційного режиму, при тім, що кодекс у цілому приділяє мало увагу чіткому визначенню взаємних прав/обов'язків інвесторів і держави, свідчить про значний зсув акцентів у національному інвестиційному праві з нормативної площини в договірну. Важливим аспектом інноваційно-інвестиційної політики держави є створення вільних економічних зон, зокрема науково-технологічних, які покликані сприяти залученню іноземних інвестицій у наукоємні технології. З перших років незалежності ряд держав створили на своїй території технопарки, де іноземні інвестиції в накоємні проекти мали певні пільги. Вже 1992-го наукових технопарків у Білорусі було 2, Болгарії - 2, Угорщині - 3, Словаччині - 7, Польщі - 8, і, нарешті, в Росії - понад 30. Ще раніше, на території багатьох постсоціалістичних країн Східної Європи було створено виробничо-експорті вільні економічні зони. Висновки про ефективність окремих зон неоднозначні Чухрай Н. Спеціальні економічні зони в регіональній політиці інноваційного розвитку: польський досвід // Регіональна економіка. – 2001. - №2. – С. 125-134.;Черковец. О. Свободные зоны в Югославии // Внешняя торговля. – 1990. - №12. – С. 18-20., проте загалом переважає думка про низький ефект надання пільг іноземним інвесторам у цих зонах Кузнецов А. Свободные зоны и национальная экономика // Мировая Экономика и Международные Отношения. – 1990. - №12. – С.24-25.; Валеева Т. Свободные зоны в Болгарии. Проблемы и перспективы развития // Внешняя торговля. – 1992. - №1. С. 11-14.. Єдина країна, де ВЕЗ дають макроекономічний ефект – це Китай. У цій країні всі підприємства особливих зон мають пільгову ставку податку з прибутку 15%, при тому, що підприємства на решті території країни – 55%. Причому в перший рік такі підприємства повністю звільнені від оподаткування, а наступні три роки – сплачують тільки половину Стеченко Д.Н. Інноваційні форми регіонального розвитку. – К.: Вище школа. – 2002. –254 с.. Підприємства, що здійснювали інвестування прибутку в розвиток інфраструктури "особливих економічних районів", взагалі звільнено від податку на прибуток Цыганов Ю. Экономика КНР: успехи и проблемы развития // Мировая экономика и междунар. отношения. - 1997. - № 5. - С. 127-131. . Однак при цьому інвестиційна діяльність зосереджується в портових містах, в той час як глибинні провінції практично не відчувають притоку інвестицій. Окрім того, ради залучення інвесторів, в зонах відмінено майже все трудове законодавство, що дозволяє посилено експлуатувати робітників таких зон, навіть заборонена діяльність профспілок Кузнецов А. Свободные зоны и национальная экономика // Мировая Экономика и Международные Отношения. – 1990. - №12. – С.24-25.. Сьогодні китайський уряд здійснює поступове зменшення пільг для іноземних інвесторів та переведення їх у режим національних Чебанов С. Иностранные инвестиции: тенденции 90-х годов // Мировая экономика и междунар. отношения. - 1997. - № 3. - С. 25.. Окрім того Китаю удається значно зменшити забюракратизованість процедур, пов’язаних зі здійсненням інвестиційної діяльності, так як кар’єрний ріст багатьох чиновників на місцях напряму пов’язаний із сприянням залученню інвестицій Гайдуцький А.П. Залучення іноземних інвестицій в економіку Китаю // Актуальні проблеми економіки. – 2003. - №7. – С.15..
1 2 3 4 5 Категория: Політологія \| Добавил: Aspirant (29.06.2014)
Просмотров: 329 \| Рейтинг: 0.0/0

Всего комментариев: 0


Имя *:
Email *:

Код *: